Василь Зілгалов
Аудіозапис програми:
Прага, 4 вересня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Айна Халиєва.
У серпні 2004 року події релігійного життя якимось фатальним чином виявляються невідокремними від політики. Цю фатальність можна побачити в Україні і в Сполучених Штатах, на Філіпінах і в Латинській Америці, на Близькому Сході і в Африці. Дедалі більш неоковирно, якщо не сказати – безглуздо, лунають на цьому тлі заяви ієрархів про несумісність релігій і політики. Надто, якщо буквально за годину перед такою заявою той чи інший “владиченька” завірив у своїй безсумнівній підтримці чергового політика.
Але наразі не про те, хто з церковних проводирів і як саме поводиться під час виборчої кампанії. Розповісти вам, шановні слухачі, про це так чи інакше примусить життя. Наразі – про релігію в політиці, яка, тобто релігія, не бажає обмежуватися славослів’ям на адресу одних сил і прокльонами стосовно інших. Тому, що релігія має справи з речами, які є настільки глибинними, що їм не треба покладатися на суєтність сьогоденної кон’юнктури. Це прагне довести наш колега Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Стверджувати, що релігія повернулася в публічну політику, давно вже стало таким собі загальником. Релігія має справу з фінальними проблемами і граничними значеннями, і її вплив на глобальну політику визначається саме передовсім і головно цим, тоді, як розвинутість інституційних мереж, фінансові, організаційні тощо ресурси грають всього лише підпорядковане значення.
Релігія наділяє людські спільноти могутнім символізмом, а також проводить між ними кордони, котрі виявляються важкими для проникнення. Найбільш драматичні конфлікти сучасності розгортаються як зіткнення, чиї рушії мають саме релігійне обґрунтування, хоча часом лідери сторін можуть проголошувати інакше. Однак у ХХ ст., як і у столітті ХІІ-му, найтрагічніші епізоди історії супроводжувалися зверненням до релігійних символів й образів, як до таких, що є вкоріненими у саме ядро спільнотної сутності. Відтак, Сталін згадав 194-го року „братів й сестер”, а британці – що вони захищають християнську цивілізацію від нацистських поган.
На початку XXI століття Бен Ладен вдається до класичного поділу світу на „вірних” і „невірних”; вимагає від кожного мусульманина змагатися за те, щоби його релігія стала переможною, і стверджує, що „ця війна є переважно релігійною. Люди Сходу є мусульманами. Вони протистоять людям Заходу, які є хрестоносцями”. Натомість президент Сполучених Штатів Джордж Буш говорить про свою країну як „інструмент у руках Господніх”, котра є обраною Богом заради встановлення демократії й свободи по всьому світі.
Між іншим, зі 101 збройного конфлікту, які відбувалися у світі між 1989 та 1996 рр., тільки шість були війнами між державами. Інші 95 конфліктів стосувалися зіткнень груп різних ідентичностей всередині держав. Приблизно дві третини з цих внутрішньодержавних конфліктів заторкували релігію, етнічність або національну ідентичність. Етнорелігійні проблеми були рушіями понад половини громадянських війн, які супроводжували розпад британської, французької, голландської, португальської та бельгійської імперій між 1945 до 1960 рр. Питома вага таких війн сягнула приблизно 75% з 1960 до 1990 рр. і ще більше підскочила після розпаду Радянського Союзу.
Василь Зілгалов
Втручаючись у тему, запитаємо: Чому існує міжрелігійна ненависть? Чому люди воюють навіть із-за віри, яка нібито закликає до любові? Може, тому, як писав український поет Микола Руденко, що люди самі себе вважають богами? Послухайте його застереження – поезію під назвою “Содом”! Читає Олекса Боярко.
Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо смоктати кров земну І в пащі двигунів її вливати. Планета стогне, ніби хвора мати, Що в дітях не зазнала талану. Річок нема — є стоки нечистот. Лісів нема — самі сміттєві купи. Лежать колоди, мов холодні трупи, Та бовваніє на галяві дот. А проти нього сотні мегатонн Громадяться в таємних арсеналах. Один удар, один смертельний спалах — І потече розтоплений бетон. Та ми, закохані в цей хижий світ, Самі себе вважаємо богами. І хоч немає ґрунту під ногами, В чужі світи готуємо політ. Що ми туди зумієм донести? Як у солдатиків прем’єрам грати Та як поетів кидати за грати, Щоб їх навчили розуму кати? Навіщо глум державників тупих Світам, що десь кружляють понад нами?.. Не стали ми для Всесвіту синами: Ми тільки рій метеликів сліпих.
Танцюй, гуляй! Завалимо ліси Бляшанками та битими пляшками. А хтось захоче гратися полками — Хіба ж ти заборониш, не даси? Перед Кінцем свій виявити хист Повинен кожен — все, що ніс від роду. І кожен мусить мати нагороду — Диктатор і святенник, і садист. А маєш хист в терпінні, тож катам Дозволь натішитись кривавим тілом. І шпикам теж дозволь зайнятись ділом, І злодіям, і табірним хортам. Гуляймо, пиймо — хто вино, хто кров. Терпи, плането — страднице убога. Адже ж ніщо не пропадає в Бога: Тут вимерло, а там воскресло знов.
Останній барель нафти — і тоді Відкриється нікчемність, а не сила. Реклами, бари, металеві крила Помруть, мов іскра в крижаній воді. Позаростають траси між долин, І спорожніють мертві хмарочоси. Поем та Біблій непотрібні стоси Палатимуть у свисті хуртовин. Можливо б, кара обминула ця, Коли б не наша нерозумна пиха. І кожен в думці прикидає стиха: А скільки ж залишилось до Кінця? Чи вистачить на карнавальні дні Вина і затишку в містах Європи? Хай після мене голод чи потопи — Про те вже дбати іншим, не мені. І часом заздриш звичаям бджоли, Лисиця стане вісницею неба: Вони ідуть на смерть, якщо це треба, Аби нащадки на землі жили!
Василь Зілгалов
І Віктор Єленський завершує роздуми про релігійні суперечності у світі.
Віктор Єленський
“Релігійний поділ є більш гострим і eксклюзивним, - стверджує автор теорії зіткнення цивілізацій Семюел Гантингтон. - Людина може бути напів-французом і напів-арабом і, одночасно, навіть громадянином двох країн. Але набагато важче бути напів-католиком і напів-мусульманином.”
Найбільш гострі дискусії також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких ґрунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Дискусія навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини і неочікувано гостра реакція на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих” країн – дуже яскравий, але далеко не єдиний приклад такого роду.
В Україні дивним чином – а, точніше, нічого дивного у цьому якраз і немає – розуміння взаємозв’язку релігії і політики має цілковито партійно-персональний вимір. Деякі церковні проводирі прямо заявляють, що “ми підтримуємо тих, хто нас підтримує”. Вони дуже рідко проголошують, що політичний вибір – це вибір ціннісний. Причому нерідко – буквально між добром і злом, між совістю і безсовісністю, між свободою і рабством.
Політика у сучасному світі з повсюдним посиленням глобальних і місцевих суперечностей – це простір, де йдеться не тільки про владу і багатство, а, можливо, навіть більше – про сенс самого людського існування. А відтак – політика і релігія, зрештою, зійшлися на одному й тому самому полі. Для “Радіо Свобода” Віктор Єленський.
Василь Зілгалов
У вересні минулого року ми розповіли про проблеми єдиної в Севастополі громади Святої Трійці Української автокефальної православної церкви. Відділ у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації майже три роки відмовлявся не тільки допомогти в реєстрації громади, але й видати дублікат реєстраційних документів, які таємничо зникли ще до приходу на парафію отця Чикіти.
Як зізнався в інтерв’ю моєму колезі Тарасові Марусику отець Ігор, після виходу передачі до етеру цю проблему вирішили. Це інтерв’ю було записане під час перебування нашого спеціального кореспондента у відрядженні в Севастополі.
Тарас Марусик
Отче Ігорю, цікаво було б довідатися на початку про Ваше коріння.
Ігор Чикіта
Я народився в Білорусі, закінчив школу в Бресті, і в 1990 році ми переїхали з матір’ю до Севастополя, після чого я служив в українському війську, в морській піхоті, навчався у Львівській богословській академії. Священицьке свячення прийняв у 1998 році, висвятив Патріарх Димитрій (Ярема).
Тарас Марусик
Ваші батьки були білорусами?
Ігор Чикіта
Батько був білорус, його дід мав іспанське походження, батьки матері – з Полтавської області, українці.
Тарас Марусик
Тобто, Ви білоруською володієте?
Ігор Чикіта
Так, звичайно, володію білоруською мовою, яка є, напевно, першою мовою, яку я почув і вивчав, потім українська, російська та інші мови.
Тарас Марусик
А як з іспанською?
Ігор Чикіта
З іспанською? Я думаю, що в перспективі буде краще.
Тарас Марусик
Є якась генетична пам’ять?
Ігор Чикіта
Я думаю, що є, звичайно, безумовно, особливо темперамент, можливо, якісь риси залишаються... Ну, і прізвище говорить само за себе.
Тарас Марусик
Ви згадали про своє навчання у Львівській богословській академії – чому Ви вибрали цей навчальний заклад?
Ігор Чикіта
Цей навчальний заклад я обрав, напевно, тому, що на той час, коли я служив у війську, у нас служіння відбував такий собі греко-католицький священик, який мені розповідав, що це є найкращий заклад, отже, я хотів перевірити. Я думаю, що він на той час не помилявся, тому, що справді, були дуже різні, високої кваліфікації викладачі з європейських університетів, тому я цьому спілкуванню з ними у навчальному процесі дуже вдячний.
Тарас Марусик
І разом з тим Ви не стали греко-католицьким священиком...
Ігор Чикіта
Навчання у такому закладі ще більше переконало мене у позиціях, на яких я зараз знаходжуся, я став ще більшим православним, навчаючись у Львівській богословській академії.
Тарас Марусик
Чи можете це детальніше пояснити?
Ігор Чикіта
Детальніше... Ну, я думаю, приклад великого митрополита Петра Могили чи Богдана Хмельницького, які також навчалися в західних навчальних закладах, навіть, в єзуїтських колегіях, університетах... Я думаю, що, можливо, ті самі мотиви, можливо, той самий широкий спектр наукового пізнання... І, звичайно – вибір совісті.
Тарас Марусик
А що таке Ви побачили в цій духовній академії, що Вас ще більше переконало у виборі шляху як православного священика?
Ігор Чикіта
Я думаю, нічого особливого. Побачив те, що є. Дуже важко було б мені назвати якісь причини. Просто ще більше залишився певний у своїх позиціях.
Тарас Марусик
Після закінчення богословської академії перед тим, як прийняти священичий сан, очевидно, у Вас був і інший вибір? Я маю на увазі - не тільки вибір між греко-католиками і православними, але й вже в середині українського православ’я, де, як відомо, є кілька відламів – якщо говорити про суто, умовно кажучи, українські відлами, то, мабуть, стояв вибір перед Вами між тим, чи йти в Українську православну церкву Київського патріархату чи в Українську автокефальну православну церкву. Ви обрали останню. Чому?
Ігор Чикіта
Я вважав (ну, і знав, напевно) на підставі тих знань, які набув у Львівській богословській академії, що Українська автокефальна православна церква була завжди подвижницькою, вона залишалась з народом до кінця у всіх випробуваннях, я абсолютно впевнений, що і сьогодні так залишається. Є подвижники, справді, у різних церквах, але УАПЦ на той час була, напевно, у своїх позиціях найслабшою – вона була часом і переслідувана з боку своїх “співбратів”, багато було непорозумінь, багато було блукань між юрисдикціями інших єпископів, священиків. Я обрав її тому, що вважав, що Господь мусить допомогти цій церкві, і я вважав, що там, де є випробування, там і сам Господь перебуває.
Василь Зілгалов
Я нагадаю, що ви слухаєте розмову мого колеги Тараса Марусика з отцем Ігорем, настоятелем храму Української автокефальної православної церкви в Севастополі. І Тарас Марусик завершує розмову з отцем Ігорем Чикітою.
Тарас Марусик
Тепер я би хотів повернутися до теми, яку ми порушили свого часу в нашій розмові минулого року: я маю на увазі ті проблеми, які були з реєстрацією вашої громади. Що змінилося з того часу?
Ігор Чикіта
З того часу громада здобула права юридичної особи, отримавши свідоцтво про реєстрацію. Реєстрація сама вперше відбулася в 1992 році в січні місяці, і з того часу частина документів була втрачена, свідоцтво не було видане. Отже, з отриманням свідоцтва ми отримали всі свої права, які далі будемо використовувати, звичайно. Приводом для розрішення цієї проблеми було звернення до “Радіо Свободи” і оприлюднення цієї ситуації. Після цього, звичайно, чиновники місцеві – оскільки їм це дуже не сподобалось - вони і далі розповідають, що не варто робити проблем часом, тому, що це може стати відомим. Звичайна реакція темряви на справи світла.
Тарас Марусик
А зараз я б хотів, щоб Ви коротко розказали про Вашу церкву, де Ви проводите богослужіння, і про громаду УАПЦ.
Ігор Чикіта
Церква розташована в військовій частині - 540-й Центральний військово-морський шпиталь Військово-Морських сил України. Невеличке приміщення, в якому розташована наша капличка. Серед парафіян більшість – інтелігенція, лікарі, вихователі, педагогічні працівники. Багато останнім часом молоді, приходять діти – це дуже радість приносить. Більшість, звичайно, відвідувачів і парафіян постійних приходять на великі свята. Приміщення, яке зараз використовується під церкву, розташоване приблизно в кілометрі від зупинки, найближчої транспортної зупинки, тому не всі люди можуть собі фізично дозволити це пройти. Люди старшого віку рідше вже приходять до церкви. Оскільки непевним є положення військової частини, розташованої в колишньому санаторії профспілки, то, відповідно, питання про наше розташування в цьому самому приміщенні також є під питанням.
Тарас Марусик
Скільки разів відбувається богослужіння?
Ігор Чикіта
Богослужіння відбувається регулярно в суботу і неділю щотижня, і по святах також Свята літургія в день свята і Всенічна, або Вранішня і Вечірня служба напередодні свята.
Тарас Марусик
Повертаючись до того питання, яке Ви щойно заторкнули: як я правильно зрозумів, Ви не маєте виділеної ділянки під будівництво церкви незалежно від військового шпиталю? Так?
Ігор Чикіта
Звичайно, це є проблема – виділення земельної ділянки, і я думаю, найближчим часом якихось задовільних проєктів не передбачається з боку адміністрації. З історії існування інших громад українських нам відомо, що в тих місцях, там, де могла би бути побудована церква, або виділена земельна ділянка під забудову, питання з боку місцевої влади вирішилося негативно.
Тарас Марусик
Чому? Причина у відсутності земельних ділянок чи в чомусь іншому?
Ігор Чикіта
Я не думаю, що в цьому саме причина, тому, що під якийсь бізнес ті ділянки дуже охоче розподіляються, але причина, яку часом самі називають чиновники – у розташуванні сил певних в розподілі сфер впливу. Наприклад, вони приводять ситуацію в Західній Україні, там де російська церква мало що має, так? Вони кажуть: ну тому Ви тут маєте аналогічні проблеми, тому, що у Вас немає якоїсь підтримки. Якщо б Ви зараз взяли якусь ділянку або колишній храм, то навряд чи Ви могли її утримувати.
Тарас Марусик
А чи невідомо Вам випадково – скільки парафій, чи, можливо, так – скільки земельних ділянок має Московська церква? Вірніше, Українська православна церква в духовній єдності з Московським патріархатом?
Ігор Чикіта
Наскільки мені відомо, це 12 діючих храмів, і понад п’ять десятків церков, які сьогодні в проєктах, в планах під забудову. Мені відомо також, що це узгоджено з місцевою адміністрацією і входить в якісь плани забудови міста Севастополя. Так що перспективи в них такі – експансивні.
Тарас Марусик
Чи Ви плануєте звернутися до міської держадміністрації із проханням виділити ділянку під будівництво храму УАПЦ?
Ігор Чикіта
Звичайно, ми будемо звертатися, і, оскільки тут буде не одна громада в місті Севастополі нашої церкви, то ми будемо звертатися, я думаю, кілька разів з приводу цього.
Тарас Марусик
Це був отець Ігор Чикіта, настоятель Святотроїцької церкви УАПЦ міста Севастополя. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
Релігійну літературу у Львові можна сьогодні придбати майже біля кожної церкви. Переважно це - біблійно-літургійні книги і, звісно, молитовники. Останні, за словами продавців релігійної літератури, поза конкуренцією.
Тим часом література неканонічного характеру, у якій образи Ісуса чи Богородиці описані занадто вільно, продається значно гірше. Так само, як і книги з веселими історіями з життя парохів.
Про вподобання сучасних українців щодо духовної релігійної літератури моя колега Галина Терещук розмовляє із завідувачкою крамниці “Свічадо” Орисею Кунець. Саме тут продають книги львівського видавництва “Свічадо”, одного з найвідоміших видавців релігійної літератури в Західній Україні.
Галина Терещук
За 12 років роботи «Свічадо» уже виховало свого читача-інтелектуала, який є більш вибагливий у виборі книги. Власне, серія «Джерела християнського Сходу» і розрахована на цю категорію читачів. Уже побачили світ праці Теодора Студита «Поучення», Григорія Ниського «Києво-Печерський патерик», знаменитий діалог Йоана Золотоустого «Про священство», книга відомого християнського містика кінця 6 - початку 7 століття, ігумена монастиря поблизу Гази (Сірія) Авви Доротея «Поучення і послання». Ця праця присвячена практиці морального удосконалення, належить до перлин аскетичної літератури Сходу. Тут повчання про совість, смиренномудрість, страх Божий, злопам’ятство.
Орися Кунець каже, що серія «Джерела християнського Сходу» цікавить і простих мирян, і священиків, католиків і православних.
Орися Кунець
Виходимо з цінності самої книжки, а не автора. Тобто, багато з наших видань може купити як священик - римо-католик, так і священик – греко-католик, так само як православний. Так і вірні. Тобто – екуменісти, ми прагнемо справді до екуменізму, тому, що якогось такого спрямування на католицизм немає. Звичайно, ми навпаки в своїх якихось таких, може, тенденціях, прагнемо підкреслити те, що ми є католицька церква східного обряду. “Києво-Печерський патерик” – фактично, це є великий канон з грецької з поясненнями. Ми плануємо видати – що буде дуже цікаво, думаю, до кінця року має вийти нова книжка власне з цієї серії – то є Туптало, “Життя святих”. І тепер буде ще одна книжка Феофана Затворника про покаяння.
Галина Терещук
До найбільш рейтингових видань належать твори, які дають людям відповіді на запитання, з якими вони постійно зіштовхуються у житті: як створити щасливе подружжя, подолати сімейні труднощі, допомогти дитині перейти важкий підлітковий період, навчити дітей сприймати навколишнє середовище через призму християнських цінностей.
Дається взнаки те, що ця проблематика не обговорюються на сторінках сучасних українських газет. Тому і є потреба видавати книги Гері Смолі “Пізнай свого чоловіка” і “Пізнай свою жінку”. До слова, “Свічадо” вже перевидавало їх 4 рази, так само, як і книги, присвячені проблемам підлітків. А ось книги про святих і священиків, що написані у гумористичному стилі, залежуються на полицях крамниць. Хоча у європейських країнах така література має шалену популярність.
Орися Кунець
Власне, східна церква до цього підходить дуже обережно. У нас ця книжка практично не продається. І ми хотіли видавати “Побожні байки”, тобто, теж такі – священик з Польщі написав сам їх, в такому плані, але ми відмовилися від того видання, бо ми зрозуміли, що наші люди просто ще не готові приймати в такому світлі чи постаті святих, чи постаті священнослужителів.
Василь Зілгалов
Люди не готові сприймати букви як хліб. Як важливо, щоб читання породжувало своє сприйняття, свої слова - як пише український поет Володимир Лучук в поезії “Азбука”, що її читає Ірина Халупа.
Стіною затінений крилос, Стою сам не свій. З малям на коліні Кирило сидить, Розгорнувши сувій. Всі починаємо з азбуки, І тут не потрібен бук. Маля простягає руки до букв. Маля бере букви в долоні, І тягне до рота як хліб. Посивілі Кирилові скроні, Над малям і Кирилом - німб. За глухою стіною мати Принишкла – жива-нежива: Що, як стане маля лепетати Не свої, а – чужі слова?
Василь Зілгалов
А Галина Терещук завершує свій репортаж про духовну літературу Львова.
Галина Терещук
Але справжньою сенсацією цього року, кажуть у видавництві, стало перше українське видання твору Миколи Гоголя “Роздумування про Божественну літургію”. “Книжка має потрапити у ті руки, у які вона має потрапити”, - це основне правило, якого дотримуються у видавництві. Тому тут часто для студентів роблять спеціальні знижки на ті книги, які молоді необхідні.
Орися Кунець
Дуже часто людина насправді хоче купити книжку, вона їй потрібна, але, на жаль - не має змоги, як ті ж студенти. “Історія філософії” – дуже гарна річ. І багатьом потрібна – але не було змоги. Чи інші... Ви знаєте, звичайно, ми всі тут працюємо, але якась та специфіка, що ми є при монастирі, ми є релігійне видавництво – ми завжди намагаємося бути в першу чергу некомерційною структурою. І наскільки нам дозволяють наші внутрішні можливості, ми якось пробуємо знайти свої можливості, пробуємо знайти якихось інвесторів, щоби була змога передати книжки – безкоштовно чи зі знижкою, людям, які не мають змоги, на жаль, купити їх.
Галина Терещук
Цікаво, що жодного разу ще видавництво “Свічадо”, яке видає підручники, за якими вивчають у школах та вузах “Християнську етику”, “Філософію”, “Психологію”, не отримувало коштів з державного бюджету. Доволі складно “Свічаду” зі своєю україномовною продукцією вийти на книжковий ринок Донеччини, Луганщини та Дніпропетровщини.
Свої книги вони надсилають безкоштовно для укомплектування бібліотек при єпархіях Римо- та Греко-Католицької церков, Української автокефальної православної Церкви і УПЦ Київського Патріархату.
Насамкінець, переповім оповідку для медитації з книги «Молитва жаби» Ентоні де Мелло, яка теж побачила світ у видавництві «Свічадо»: “Про одного святого частенько говорили, ніби він щоразу, залишаючи дім та йдучи виконувати релігійні обов’язки, полюбляв казати: “А тепер, Господи, до побачення! Я пішов до церкви”. Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.
Василь Зілгалов
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо передачу “Споконвіку було Слово” на хвилях української програми “Радіо Свобода”. Нагадаю, що її автор і укладач - Василь Зілгалов, допомагала мені у празькій студії за режисерським пультом Айна Халиєва.
І, перш ніж попрощатися, нагадаю, що в репортажі Галини Терещук ви почули медитацію про святого з книги Ентоні де Мелло, яка завершується словами цього святого: “А тепер, Господи, до побачення! Я пішов до церкви”. Ці слова варті того, щоб над ними подумати, тобто над тим, де ми зустрічаємо Господа, і де ми з ним прощаємося. І чи зустрічаємо, і чи прощаємося взагалі?
Говорить “Радіо Свобода”!
Прага, 4 вересня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Айна Халиєва.
У серпні 2004 року події релігійного життя якимось фатальним чином виявляються невідокремними від політики. Цю фатальність можна побачити в Україні і в Сполучених Штатах, на Філіпінах і в Латинській Америці, на Близькому Сході і в Африці. Дедалі більш неоковирно, якщо не сказати – безглуздо, лунають на цьому тлі заяви ієрархів про несумісність релігій і політики. Надто, якщо буквально за годину перед такою заявою той чи інший “владиченька” завірив у своїй безсумнівній підтримці чергового політика.
Але наразі не про те, хто з церковних проводирів і як саме поводиться під час виборчої кампанії. Розповісти вам, шановні слухачі, про це так чи інакше примусить життя. Наразі – про релігію в політиці, яка, тобто релігія, не бажає обмежуватися славослів’ям на адресу одних сил і прокльонами стосовно інших. Тому, що релігія має справи з речами, які є настільки глибинними, що їм не треба покладатися на суєтність сьогоденної кон’юнктури. Це прагне довести наш колега Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Стверджувати, що релігія повернулася в публічну політику, давно вже стало таким собі загальником. Релігія має справу з фінальними проблемами і граничними значеннями, і її вплив на глобальну політику визначається саме передовсім і головно цим, тоді, як розвинутість інституційних мереж, фінансові, організаційні тощо ресурси грають всього лише підпорядковане значення.
Релігія наділяє людські спільноти могутнім символізмом, а також проводить між ними кордони, котрі виявляються важкими для проникнення. Найбільш драматичні конфлікти сучасності розгортаються як зіткнення, чиї рушії мають саме релігійне обґрунтування, хоча часом лідери сторін можуть проголошувати інакше. Однак у ХХ ст., як і у столітті ХІІ-му, найтрагічніші епізоди історії супроводжувалися зверненням до релігійних символів й образів, як до таких, що є вкоріненими у саме ядро спільнотної сутності. Відтак, Сталін згадав 194-го року „братів й сестер”, а британці – що вони захищають християнську цивілізацію від нацистських поган.
На початку XXI століття Бен Ладен вдається до класичного поділу світу на „вірних” і „невірних”; вимагає від кожного мусульманина змагатися за те, щоби його релігія стала переможною, і стверджує, що „ця війна є переважно релігійною. Люди Сходу є мусульманами. Вони протистоять людям Заходу, які є хрестоносцями”. Натомість президент Сполучених Штатів Джордж Буш говорить про свою країну як „інструмент у руках Господніх”, котра є обраною Богом заради встановлення демократії й свободи по всьому світі.
Між іншим, зі 101 збройного конфлікту, які відбувалися у світі між 1989 та 1996 рр., тільки шість були війнами між державами. Інші 95 конфліктів стосувалися зіткнень груп різних ідентичностей всередині держав. Приблизно дві третини з цих внутрішньодержавних конфліктів заторкували релігію, етнічність або національну ідентичність. Етнорелігійні проблеми були рушіями понад половини громадянських війн, які супроводжували розпад британської, французької, голландської, португальської та бельгійської імперій між 1945 до 1960 рр. Питома вага таких війн сягнула приблизно 75% з 1960 до 1990 рр. і ще більше підскочила після розпаду Радянського Союзу.
Василь Зілгалов
Втручаючись у тему, запитаємо: Чому існує міжрелігійна ненависть? Чому люди воюють навіть із-за віри, яка нібито закликає до любові? Може, тому, як писав український поет Микола Руденко, що люди самі себе вважають богами? Послухайте його застереження – поезію під назвою “Содом”! Читає Олекса Боярко.
Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо смоктати кров земну І в пащі двигунів її вливати. Планета стогне, ніби хвора мати, Що в дітях не зазнала талану. Річок нема — є стоки нечистот. Лісів нема — самі сміттєві купи. Лежать колоди, мов холодні трупи, Та бовваніє на галяві дот. А проти нього сотні мегатонн Громадяться в таємних арсеналах. Один удар, один смертельний спалах — І потече розтоплений бетон. Та ми, закохані в цей хижий світ, Самі себе вважаємо богами. І хоч немає ґрунту під ногами, В чужі світи готуємо політ. Що ми туди зумієм донести? Як у солдатиків прем’єрам грати Та як поетів кидати за грати, Щоб їх навчили розуму кати? Навіщо глум державників тупих Світам, що десь кружляють понад нами?.. Не стали ми для Всесвіту синами: Ми тільки рій метеликів сліпих.
Танцюй, гуляй! Завалимо ліси Бляшанками та битими пляшками. А хтось захоче гратися полками — Хіба ж ти заборониш, не даси? Перед Кінцем свій виявити хист Повинен кожен — все, що ніс від роду. І кожен мусить мати нагороду — Диктатор і святенник, і садист. А маєш хист в терпінні, тож катам Дозволь натішитись кривавим тілом. І шпикам теж дозволь зайнятись ділом, І злодіям, і табірним хортам. Гуляймо, пиймо — хто вино, хто кров. Терпи, плането — страднице убога. Адже ж ніщо не пропадає в Бога: Тут вимерло, а там воскресло знов.
Останній барель нафти — і тоді Відкриється нікчемність, а не сила. Реклами, бари, металеві крила Помруть, мов іскра в крижаній воді. Позаростають траси між долин, І спорожніють мертві хмарочоси. Поем та Біблій непотрібні стоси Палатимуть у свисті хуртовин. Можливо б, кара обминула ця, Коли б не наша нерозумна пиха. І кожен в думці прикидає стиха: А скільки ж залишилось до Кінця? Чи вистачить на карнавальні дні Вина і затишку в містах Європи? Хай після мене голод чи потопи — Про те вже дбати іншим, не мені. І часом заздриш звичаям бджоли, Лисиця стане вісницею неба: Вони ідуть на смерть, якщо це треба, Аби нащадки на землі жили!
Василь Зілгалов
І Віктор Єленський завершує роздуми про релігійні суперечності у світі.
Віктор Єленський
“Релігійний поділ є більш гострим і eксклюзивним, - стверджує автор теорії зіткнення цивілізацій Семюел Гантингтон. - Людина може бути напів-французом і напів-арабом і, одночасно, навіть громадянином двох країн. Але набагато важче бути напів-католиком і напів-мусульманином.”
Найбільш гострі дискусії також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких ґрунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Дискусія навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини і неочікувано гостра реакція на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих” країн – дуже яскравий, але далеко не єдиний приклад такого роду.
В Україні дивним чином – а, точніше, нічого дивного у цьому якраз і немає – розуміння взаємозв’язку релігії і політики має цілковито партійно-персональний вимір. Деякі церковні проводирі прямо заявляють, що “ми підтримуємо тих, хто нас підтримує”. Вони дуже рідко проголошують, що політичний вибір – це вибір ціннісний. Причому нерідко – буквально між добром і злом, між совістю і безсовісністю, між свободою і рабством.
Політика у сучасному світі з повсюдним посиленням глобальних і місцевих суперечностей – це простір, де йдеться не тільки про владу і багатство, а, можливо, навіть більше – про сенс самого людського існування. А відтак – політика і релігія, зрештою, зійшлися на одному й тому самому полі. Для “Радіо Свобода” Віктор Єленський.
Василь Зілгалов
У вересні минулого року ми розповіли про проблеми єдиної в Севастополі громади Святої Трійці Української автокефальної православної церкви. Відділ у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації майже три роки відмовлявся не тільки допомогти в реєстрації громади, але й видати дублікат реєстраційних документів, які таємничо зникли ще до приходу на парафію отця Чикіти.
Як зізнався в інтерв’ю моєму колезі Тарасові Марусику отець Ігор, після виходу передачі до етеру цю проблему вирішили. Це інтерв’ю було записане під час перебування нашого спеціального кореспондента у відрядженні в Севастополі.
Тарас Марусик
Отче Ігорю, цікаво було б довідатися на початку про Ваше коріння.
Ігор Чикіта
Я народився в Білорусі, закінчив школу в Бресті, і в 1990 році ми переїхали з матір’ю до Севастополя, після чого я служив в українському війську, в морській піхоті, навчався у Львівській богословській академії. Священицьке свячення прийняв у 1998 році, висвятив Патріарх Димитрій (Ярема).
Тарас Марусик
Ваші батьки були білорусами?
Ігор Чикіта
Батько був білорус, його дід мав іспанське походження, батьки матері – з Полтавської області, українці.
Тарас Марусик
Тобто, Ви білоруською володієте?
Ігор Чикіта
Так, звичайно, володію білоруською мовою, яка є, напевно, першою мовою, яку я почув і вивчав, потім українська, російська та інші мови.
Тарас Марусик
А як з іспанською?
Ігор Чикіта
З іспанською? Я думаю, що в перспективі буде краще.
Тарас Марусик
Є якась генетична пам’ять?
Ігор Чикіта
Я думаю, що є, звичайно, безумовно, особливо темперамент, можливо, якісь риси залишаються... Ну, і прізвище говорить само за себе.
Тарас Марусик
Ви згадали про своє навчання у Львівській богословській академії – чому Ви вибрали цей навчальний заклад?
Ігор Чикіта
Цей навчальний заклад я обрав, напевно, тому, що на той час, коли я служив у війську, у нас служіння відбував такий собі греко-католицький священик, який мені розповідав, що це є найкращий заклад, отже, я хотів перевірити. Я думаю, що він на той час не помилявся, тому, що справді, були дуже різні, високої кваліфікації викладачі з європейських університетів, тому я цьому спілкуванню з ними у навчальному процесі дуже вдячний.
Тарас Марусик
І разом з тим Ви не стали греко-католицьким священиком...
Ігор Чикіта
Навчання у такому закладі ще більше переконало мене у позиціях, на яких я зараз знаходжуся, я став ще більшим православним, навчаючись у Львівській богословській академії.
Тарас Марусик
Чи можете це детальніше пояснити?
Ігор Чикіта
Детальніше... Ну, я думаю, приклад великого митрополита Петра Могили чи Богдана Хмельницького, які також навчалися в західних навчальних закладах, навіть, в єзуїтських колегіях, університетах... Я думаю, що, можливо, ті самі мотиви, можливо, той самий широкий спектр наукового пізнання... І, звичайно – вибір совісті.
Тарас Марусик
А що таке Ви побачили в цій духовній академії, що Вас ще більше переконало у виборі шляху як православного священика?
Ігор Чикіта
Я думаю, нічого особливого. Побачив те, що є. Дуже важко було б мені назвати якісь причини. Просто ще більше залишився певний у своїх позиціях.
Тарас Марусик
Після закінчення богословської академії перед тим, як прийняти священичий сан, очевидно, у Вас був і інший вибір? Я маю на увазі - не тільки вибір між греко-католиками і православними, але й вже в середині українського православ’я, де, як відомо, є кілька відламів – якщо говорити про суто, умовно кажучи, українські відлами, то, мабуть, стояв вибір перед Вами між тим, чи йти в Українську православну церкву Київського патріархату чи в Українську автокефальну православну церкву. Ви обрали останню. Чому?
Ігор Чикіта
Я вважав (ну, і знав, напевно) на підставі тих знань, які набув у Львівській богословській академії, що Українська автокефальна православна церква була завжди подвижницькою, вона залишалась з народом до кінця у всіх випробуваннях, я абсолютно впевнений, що і сьогодні так залишається. Є подвижники, справді, у різних церквах, але УАПЦ на той час була, напевно, у своїх позиціях найслабшою – вона була часом і переслідувана з боку своїх “співбратів”, багато було непорозумінь, багато було блукань між юрисдикціями інших єпископів, священиків. Я обрав її тому, що вважав, що Господь мусить допомогти цій церкві, і я вважав, що там, де є випробування, там і сам Господь перебуває.
Василь Зілгалов
Я нагадаю, що ви слухаєте розмову мого колеги Тараса Марусика з отцем Ігорем, настоятелем храму Української автокефальної православної церкви в Севастополі. І Тарас Марусик завершує розмову з отцем Ігорем Чикітою.
Тарас Марусик
Тепер я би хотів повернутися до теми, яку ми порушили свого часу в нашій розмові минулого року: я маю на увазі ті проблеми, які були з реєстрацією вашої громади. Що змінилося з того часу?
Ігор Чикіта
З того часу громада здобула права юридичної особи, отримавши свідоцтво про реєстрацію. Реєстрація сама вперше відбулася в 1992 році в січні місяці, і з того часу частина документів була втрачена, свідоцтво не було видане. Отже, з отриманням свідоцтва ми отримали всі свої права, які далі будемо використовувати, звичайно. Приводом для розрішення цієї проблеми було звернення до “Радіо Свободи” і оприлюднення цієї ситуації. Після цього, звичайно, чиновники місцеві – оскільки їм це дуже не сподобалось - вони і далі розповідають, що не варто робити проблем часом, тому, що це може стати відомим. Звичайна реакція темряви на справи світла.
Тарас Марусик
А зараз я б хотів, щоб Ви коротко розказали про Вашу церкву, де Ви проводите богослужіння, і про громаду УАПЦ.
Ігор Чикіта
Церква розташована в військовій частині - 540-й Центральний військово-морський шпиталь Військово-Морських сил України. Невеличке приміщення, в якому розташована наша капличка. Серед парафіян більшість – інтелігенція, лікарі, вихователі, педагогічні працівники. Багато останнім часом молоді, приходять діти – це дуже радість приносить. Більшість, звичайно, відвідувачів і парафіян постійних приходять на великі свята. Приміщення, яке зараз використовується під церкву, розташоване приблизно в кілометрі від зупинки, найближчої транспортної зупинки, тому не всі люди можуть собі фізично дозволити це пройти. Люди старшого віку рідше вже приходять до церкви. Оскільки непевним є положення військової частини, розташованої в колишньому санаторії профспілки, то, відповідно, питання про наше розташування в цьому самому приміщенні також є під питанням.
Тарас Марусик
Скільки разів відбувається богослужіння?
Ігор Чикіта
Богослужіння відбувається регулярно в суботу і неділю щотижня, і по святах також Свята літургія в день свята і Всенічна, або Вранішня і Вечірня служба напередодні свята.
Тарас Марусик
Повертаючись до того питання, яке Ви щойно заторкнули: як я правильно зрозумів, Ви не маєте виділеної ділянки під будівництво церкви незалежно від військового шпиталю? Так?
Ігор Чикіта
Звичайно, це є проблема – виділення земельної ділянки, і я думаю, найближчим часом якихось задовільних проєктів не передбачається з боку адміністрації. З історії існування інших громад українських нам відомо, що в тих місцях, там, де могла би бути побудована церква, або виділена земельна ділянка під забудову, питання з боку місцевої влади вирішилося негативно.
Тарас Марусик
Чому? Причина у відсутності земельних ділянок чи в чомусь іншому?
Ігор Чикіта
Я не думаю, що в цьому саме причина, тому, що під якийсь бізнес ті ділянки дуже охоче розподіляються, але причина, яку часом самі називають чиновники – у розташуванні сил певних в розподілі сфер впливу. Наприклад, вони приводять ситуацію в Західній Україні, там де російська церква мало що має, так? Вони кажуть: ну тому Ви тут маєте аналогічні проблеми, тому, що у Вас немає якоїсь підтримки. Якщо б Ви зараз взяли якусь ділянку або колишній храм, то навряд чи Ви могли її утримувати.
Тарас Марусик
А чи невідомо Вам випадково – скільки парафій, чи, можливо, так – скільки земельних ділянок має Московська церква? Вірніше, Українська православна церква в духовній єдності з Московським патріархатом?
Ігор Чикіта
Наскільки мені відомо, це 12 діючих храмів, і понад п’ять десятків церков, які сьогодні в проєктах, в планах під забудову. Мені відомо також, що це узгоджено з місцевою адміністрацією і входить в якісь плани забудови міста Севастополя. Так що перспективи в них такі – експансивні.
Тарас Марусик
Чи Ви плануєте звернутися до міської держадміністрації із проханням виділити ділянку під будівництво храму УАПЦ?
Ігор Чикіта
Звичайно, ми будемо звертатися, і, оскільки тут буде не одна громада в місті Севастополі нашої церкви, то ми будемо звертатися, я думаю, кілька разів з приводу цього.
Тарас Марусик
Це був отець Ігор Чикіта, настоятель Святотроїцької церкви УАПЦ міста Севастополя. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
Релігійну літературу у Львові можна сьогодні придбати майже біля кожної церкви. Переважно це - біблійно-літургійні книги і, звісно, молитовники. Останні, за словами продавців релігійної літератури, поза конкуренцією.
Тим часом література неканонічного характеру, у якій образи Ісуса чи Богородиці описані занадто вільно, продається значно гірше. Так само, як і книги з веселими історіями з життя парохів.
Про вподобання сучасних українців щодо духовної релігійної літератури моя колега Галина Терещук розмовляє із завідувачкою крамниці “Свічадо” Орисею Кунець. Саме тут продають книги львівського видавництва “Свічадо”, одного з найвідоміших видавців релігійної літератури в Західній Україні.
Галина Терещук
За 12 років роботи «Свічадо» уже виховало свого читача-інтелектуала, який є більш вибагливий у виборі книги. Власне, серія «Джерела християнського Сходу» і розрахована на цю категорію читачів. Уже побачили світ праці Теодора Студита «Поучення», Григорія Ниського «Києво-Печерський патерик», знаменитий діалог Йоана Золотоустого «Про священство», книга відомого християнського містика кінця 6 - початку 7 століття, ігумена монастиря поблизу Гази (Сірія) Авви Доротея «Поучення і послання». Ця праця присвячена практиці морального удосконалення, належить до перлин аскетичної літератури Сходу. Тут повчання про совість, смиренномудрість, страх Божий, злопам’ятство.
Орися Кунець каже, що серія «Джерела християнського Сходу» цікавить і простих мирян, і священиків, католиків і православних.
Орися Кунець
Виходимо з цінності самої книжки, а не автора. Тобто, багато з наших видань може купити як священик - римо-католик, так і священик – греко-католик, так само як православний. Так і вірні. Тобто – екуменісти, ми прагнемо справді до екуменізму, тому, що якогось такого спрямування на католицизм немає. Звичайно, ми навпаки в своїх якихось таких, може, тенденціях, прагнемо підкреслити те, що ми є католицька церква східного обряду. “Києво-Печерський патерик” – фактично, це є великий канон з грецької з поясненнями. Ми плануємо видати – що буде дуже цікаво, думаю, до кінця року має вийти нова книжка власне з цієї серії – то є Туптало, “Життя святих”. І тепер буде ще одна книжка Феофана Затворника про покаяння.
Галина Терещук
До найбільш рейтингових видань належать твори, які дають людям відповіді на запитання, з якими вони постійно зіштовхуються у житті: як створити щасливе подружжя, подолати сімейні труднощі, допомогти дитині перейти важкий підлітковий період, навчити дітей сприймати навколишнє середовище через призму християнських цінностей.
Дається взнаки те, що ця проблематика не обговорюються на сторінках сучасних українських газет. Тому і є потреба видавати книги Гері Смолі “Пізнай свого чоловіка” і “Пізнай свою жінку”. До слова, “Свічадо” вже перевидавало їх 4 рази, так само, як і книги, присвячені проблемам підлітків. А ось книги про святих і священиків, що написані у гумористичному стилі, залежуються на полицях крамниць. Хоча у європейських країнах така література має шалену популярність.
Орися Кунець
Власне, східна церква до цього підходить дуже обережно. У нас ця книжка практично не продається. І ми хотіли видавати “Побожні байки”, тобто, теж такі – священик з Польщі написав сам їх, в такому плані, але ми відмовилися від того видання, бо ми зрозуміли, що наші люди просто ще не готові приймати в такому світлі чи постаті святих, чи постаті священнослужителів.
Василь Зілгалов
Люди не готові сприймати букви як хліб. Як важливо, щоб читання породжувало своє сприйняття, свої слова - як пише український поет Володимир Лучук в поезії “Азбука”, що її читає Ірина Халупа.
Стіною затінений крилос, Стою сам не свій. З малям на коліні Кирило сидить, Розгорнувши сувій. Всі починаємо з азбуки, І тут не потрібен бук. Маля простягає руки до букв. Маля бере букви в долоні, І тягне до рота як хліб. Посивілі Кирилові скроні, Над малям і Кирилом - німб. За глухою стіною мати Принишкла – жива-нежива: Що, як стане маля лепетати Не свої, а – чужі слова?
Василь Зілгалов
А Галина Терещук завершує свій репортаж про духовну літературу Львова.
Галина Терещук
Але справжньою сенсацією цього року, кажуть у видавництві, стало перше українське видання твору Миколи Гоголя “Роздумування про Божественну літургію”. “Книжка має потрапити у ті руки, у які вона має потрапити”, - це основне правило, якого дотримуються у видавництві. Тому тут часто для студентів роблять спеціальні знижки на ті книги, які молоді необхідні.
Орися Кунець
Дуже часто людина насправді хоче купити книжку, вона їй потрібна, але, на жаль - не має змоги, як ті ж студенти. “Історія філософії” – дуже гарна річ. І багатьом потрібна – але не було змоги. Чи інші... Ви знаєте, звичайно, ми всі тут працюємо, але якась та специфіка, що ми є при монастирі, ми є релігійне видавництво – ми завжди намагаємося бути в першу чергу некомерційною структурою. І наскільки нам дозволяють наші внутрішні можливості, ми якось пробуємо знайти свої можливості, пробуємо знайти якихось інвесторів, щоби була змога передати книжки – безкоштовно чи зі знижкою, людям, які не мають змоги, на жаль, купити їх.
Галина Терещук
Цікаво, що жодного разу ще видавництво “Свічадо”, яке видає підручники, за якими вивчають у школах та вузах “Християнську етику”, “Філософію”, “Психологію”, не отримувало коштів з державного бюджету. Доволі складно “Свічаду” зі своєю україномовною продукцією вийти на книжковий ринок Донеччини, Луганщини та Дніпропетровщини.
Свої книги вони надсилають безкоштовно для укомплектування бібліотек при єпархіях Римо- та Греко-Католицької церков, Української автокефальної православної Церкви і УПЦ Київського Патріархату.
Насамкінець, переповім оповідку для медитації з книги «Молитва жаби» Ентоні де Мелло, яка теж побачила світ у видавництві «Свічадо»: “Про одного святого частенько говорили, ніби він щоразу, залишаючи дім та йдучи виконувати релігійні обов’язки, полюбляв казати: “А тепер, Господи, до побачення! Я пішов до церкви”. Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.
Василь Зілгалов
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо передачу “Споконвіку було Слово” на хвилях української програми “Радіо Свобода”. Нагадаю, що її автор і укладач - Василь Зілгалов, допомагала мені у празькій студії за режисерським пультом Айна Халиєва.
І, перш ніж попрощатися, нагадаю, що в репортажі Галини Терещук ви почули медитацію про святого з книги Ентоні де Мелло, яка завершується словами цього святого: “А тепер, Господи, до побачення! Я пішов до церкви”. Ці слова варті того, щоб над ними подумати, тобто над тим, де ми зустрічаємо Господа, і де ми з ним прощаємося. І чи зустрічаємо, і чи прощаємося взагалі?
Говорить “Радіо Свобода”!