Андрій Охрімович
Аудіозапис програми:
Київ, 3 січня 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Одним із перших можливості впливу на маси за допомогою новітніх комунікацій зрозумів Ульянов Ленін. Телеграф, телефон та радіостанції були використані ним для пропаганди ідей більшовизму.
Минув певний час, і розгорнулися справжні битви в ефірі, де з одного боку щось істеричне та фантастичне клепав Геббельс, з іншого - у дубові голови забивав цвяшки Сталін, з третього - спокійно та розважливо про необхідність свободи вів бесіду Рузвельт.
По Другій світовій війні до баталій підключилося телебачення. Але то була боротьба на рівні держав, партій, лідерів, де пересічний громадянин був у кращому разі свідомим і активним виконавцем наказів у тому таборі, чия ідеологія збігалася з його власною.
З добою інтернету все перекинулось з ніг на голову. Принаймні щось такого помів мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Багато в останні дні було сказано про телебачення, без якого, мовляв, не було б і оксамитової революції. При цьому спонукали маси до революції, з одного боку, “Плюси”, “Інтер” і УТ-1”, які успішно викликали огиду до провладної брехні, а з іншого боку “5-ий канал”, до якого приєдналися ТРК “Ера” та Київ”, котрі показали Україні її справжнє обличчя.
Втім, певна частина телеглядачів навіть після повного зникнення з телеефіру останнім часом решток пропаганди “а ля-Гельман і Павловський” досі вірить у найстрашніші політичні казочки минулого року.
Отож у телеефірі точилося бойовисько впродовж кількох місяців, врешті програне владою, а от битву за Інтернет влада програла до її початку. І причиною тут стало передусім саме вільне єство всесвітньої павутини. Режим Л.Кучми таки щось відчував і останні роки постійно намагався поставити під свій повний контроль український сегмент Інтернету.
Щось відчували і незалежні інтелектуали та демократичні журналісти, які щосили опиралися цим спробам. Але реальний вплив Інтернету під час оксамитової революції, схоже, не уявляв собі ніхто. Воно і добре. Адже яка то революція без несподіванок?
Інтернет упродовж останніх місяців осені і першого місяця зими в Україні став не лише головним джерелом незалежної та об’єктивної інформації й аналітики, не лише оперативним засобом обміну ідеями та новинами.
З Інтернету провінційні незалежні друковані видання брали не відфільтровану владою інформацію, через Інтернет вона йшла у світ, за допомогою Інтернету надбаннями мільйонів стали політичні анекдоти, ігри у прицільне кидання яєць та пародійні блокбастери на кшталт “Операції “Проффесор”.
Але це ще не основне. Інтернет-сайти стали місцями безпосереднього спілкування українських громадян усіх суспільних рангів. Не мало значення хто ти і де живеш. Твої ідеї, застороги, якщо вони справді були того варті, бралися до уваги практично миттєво як політичними лідерами, так і масами на майданах міст. Через Інтернет творилися нові громадські структури.
Іншими словами: Інтернет став одним із чільних способів самоорганізації українського громадянського суспільства.
І тому, коли на київському Майдані Незалежності лідери помаранчевої революції вінчували учасників цих подій, не вистачало загального “Слава!” на адресу Інтернету, вільної віртуальної території, де жоден диктатор світу не почувається і не почуватиметься у безпеці.
Андрій Охрімович
Новий рік – це завжди потужна деформація суспільної свідомості. Особливо, коли свідомість та тільки-но вилупилась і з подивом знаходить у собі неабияку політичну силу. Ясна річ, що силу цю кортить застосувати.
Подібно до молодих котів, які натхненно дряпають дивани, та підростаючих собак, які погризають ніжки стільців, мешканці палати номер шість намагаються потужно мислити в українських напрямах.
«Дивлюсь телевізор, та й думку гадаю: чому я не снайпер, чому не стріляю…» - висловив дещо ускладнене враження від телевізійного святкування Нового року якийсь абориген павутини Фучик.
«Чому мені Вітька сокиру не дав, я б землю покинув і “тєлік” рубав…» - ділиться своїм настроєм інший флібустьєр соціуму, лишаючи місце для роздумів про те, який саме Вітька?
«Інквізиція з народом!» - підсумовує туман гасло невідомого форумчанина.
Ще інший врізав співаночку: «Здрастуй, дєдушка Мороз, разом нас багато! Подарунки нам приніс? Нас не подолати!»
Більш спокійні мешканці Павутини визбирують народні прикмети. «Якщо в телевізорі два президенти – святкування проходить нормально. Якщо півтора – значить хтось дав вам в око. Якщо бачите палаючого Кучму – озирніться. Швидше за все горить ваша ялинка, відбиваючись в екрані телевізора…»
Далі психотропна терапія від незмінного санітара “Палати номер шість” Віктора Недоступа.
Віктор Недоступ
На форумі «Української правди такий собі Дєд з Одеси пише: «Бій у Криму, все в диму… нас багато»: «О 23-й за українським часом москвофіли хвилин п’ять попукали, петардами, мабуть, на знак протесту, що не вигоріло з другою державною мовою. Попукали та й замовкли. Зате о двадцять четвертій – сотні тисяч батарей, мало шибки не повилітали. Стріляли всю ніч. Готувались, як до збройного повстання. Таким небувалим феєрверком Одеса вперше відзначає Новий рік, - пише Дєд і закінчує, - під тиском моєї власної дружини-росіянки переходжу на позиції українського буржуазного націоналізму.»
Між тим напередодні святкування в Інтернеті замислилися про непересічний жанр поздоровлень Кучми по телевізору.
Видання «Обком» закликало небайдужих приєднатися до акції ігнорування виступу: «Навіть, якщо Леонід Данилович цього разу приведе з собою до студії не лише хлопчика з собакою, а й онучку з Пінчуком і морську свинку, то все одно не варто витрачати дорогоцінні хвилини свята на цю картинку.»
«Категорично підтримую,» - відгукнулася користувачка Живого Журналу Реал Фанні Леді.
«Категорично проти, - заперечує користувач за підписом Самиє Рєдкіє. – Особисто мені цікаво, що ж він тепер скаже. А ще, може, прикол якийсь вичудить.»
Юзер РВК ділиться діагнозом: «Діючий президент сприймається не як Гарант, а як небезпечний клоун, від якого можна чекати будь-якої подлянки.»
На форумах тієї таки «Української правди» зафіксували характерну деталь. Виступи Кучми ніколи не закінчувалися гімном України, таке враження, що Гарант боявся, що українці вивчать слова і почнуть мислити. Хоча, як відзначають ті, хто ходив святкувати на Майдан, маса людей вивчила державний гімн саме завдяки помаранчевій революції.
Тим часом політичні зміни не випали з поля зору.
«Які гнучкі спинки! - дивується така собі Дівчинка. - Губський та Єдін у поклоні. Пискун мотається з новими кримінальними справами щодо виборчих порушень. Азаров прибіг на Майдан. Костусев витяг з шухляди свою партію. Грищенко засудив Жириновського та майже всю Росію. Лукашенко прозрів. Брезвін лежить у лікарні і просить милості лишитися на посту. Попков (той, що вів війська на Київ для розгону Майдану) також у лікарні, але вже патріот…»
«Почалося! - заволав на форумі видання «Фор-Ю-Ей» відвідувач за підписом Алієн. – Прокуратура та СБУ ведуть розслідування діяльності Кабміну Януковича, Держуправління справами та Нацбанку. Увага! Азаров виступає свідком!»
«Так… - задоволено констатує такий собі Жорік, - не вся, не вся партія “Регіонів України” захотіла йти у жорстку опозицію…»
«Гм. Україна без Кучми… поки що незвично якось, – зізнається відвідувач за підписом Кропф, – чуєш президент, а пам''ять машинально додає «Кучма». От заколупав мізки…»
Андрій Охрімович
Продовжимо приємною новиною від “Української правди” про футболіста Андрія Шевченка, ім’я якого використали брудні політтехнологи для політичної агітації за Януковича.
Сам Шевченко позитивно оцінив “помаранчеву революцію”. Про це він заявив на прес-конференції 31-го грудня в мерії Києва.
“Мій патрон - не Янукович, мій патрон – український народ. Моя політика – це виступ на футбольних аренах, а не передвиборча агітація. Найбільша нагорода для мене – це можливість вписати сторінку в історію, а також залишити про себе добру пам’ять у людей”, - сказав Шевченко.
Тим часом на сайті “Куфер.нет” наспівують мотив на кшталт “Має революція початок – не має революція кінця”.
В унісон висловився російський політик Борис Нємцов. “Ми будемо вам заздрити,” - сказав він у привітанні українців з Новим роком.
Факт привітання помітив сайт “Разом.інфо”. Назагал абсолютна більшість українських сайтів у проміжку між Новим роком та Маланкою (себто старим Новим роком) осяяна помаранчевим світлом.
Чим це пояснюється, спробувала з’ясувати моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
“Ми повернулися, тому що революція триває,” - радісно повідомляє на сайті nepokora.con.ua львів’янин Остап, один з мешканців наметового містечка громадянської кампанії “ПОРА”.
На його думку, намети не простояли би так довго, більш як півтора місяця, якби не підтримка киян і гостей української столиці. І якби не численні інтернет-видання, кореспонденти яких перебували у наметових містечках Києва, Харкова та Дніпропетровська і звідти не несли “по світах” “гарячі новинки” про життя цих “революційних точок” України.
З Остапом погоджуються дописувачі сайту maidan.org.ua: Інтернет зіграв роль інформаційного центру “помаранчевої революції”, оскільки саме звідти правдиві повідомлення про ситуацію в Україні, про існування Майдану та наметових містечок поступала у різні куточки світу. І, як стверджує координатор чеської правозахисної організації “Людина у біді” Ондрей Соукуп
Ондрей Соукуп
Тиск, який відчули мас-медіа, не зламав журналістів, які писали правду і перед першим, і перед другим туром Президентських виборів. Але це призвело, серед іншого, до конфліктів між керівництвом і журналістами окремих теле- і радіо каналів та друкованих ЗМІ.
Інтернет-видання перебували в іншому середовищі – Глобальна Павутина не має серйозного тиску з боку провайдерів, не має цензури у політичному сенсі цього терміну і так далі, тому український сегмент інтернету, українські електронні ЗМІ стали чемпіонами у справі інформування світу про “помаранчеву революцію” і давали правдиву картину перебігу подій в Україні.
Богдана Костюк
На думку Ондрея, яскраві замальовки і соковиті діалоги про Майдан, наметові містечка у різних містах і мету “помаранчевої революції” та її героїв уже увійшли до історії електронних мас-медіа. І це, у свою чергу, дозволяє стверджувати: свобода слова в Україні не знищена, навпаки, вона стала мирним знаряддям боротьби за демократичні зміни у державі.
Андрій Охрімович
Чому ми читаємо? З цікавості, заради нових знань, задля розваги або ж відпочинку? Втікаючи від проблем та буденності, а чи шукаючи нових естетичних переживань?
Мабуть, всі ці відповіді разом і кожна зокрема мають право на існування. А от теоретичні проблеми, пов’язані з дискурсом читача і читання, вивчала відомий львівський літературознавець Марія Зубрицька. Її дослідження „Homo legens: читання як соціокультурний феномен” стало однією з найпомітніших книжкових подій року, що минув.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Homo legens – людина, що читає – це визначення Марії Зубрицької можна, мабуть, застосувати до кожного з нас. Адже всі ми – читачі, а читання літератури – це своєрідний спосіб читання світу. Воно, як наголошує авторка книги про читання, як соціокультурний феномен, „змінювало людину та її уявлення про світ, єднало її з минулим і прокладало мости в майбутнє, надихало на відкриття і освоєння нових просторів внутрішнього і зовнішнього світу. Читання настільки проникло в свідомість і буденне життя людини, що стало просто її органічною потребою.”
Про зміст розвідки пані Зубрицької досить точне уявлення дають вже самі образні назви її розділів: Зачароване коло: світ-текст-світ; Межі та безмежність: мова як простір літератури; Народження тексту: життя ціною смерті; Пробудження тексту: читання; Під знаком гри: комунікативний вимір читання.
У своїх висновках дослідниця наголошує, що феномен Homo legens і процес читання не підлягають якійсь єдиній універсальній теорії, адже читання за своєю сутністю багатовимірне явище. Зустріч читача і тексту кожного разу відкриває нові можливості прочитання, світобачення і світосприйняття.
Для користувачів Інтернетом цікавими, мабуть, будуть сторінки книжки, присвячені взаємовідносинам літератури і мережі. Інтернет виступає тут в якості віртуальної гіперкниги, де кожен може стати автором. Світове павутиння створює фантастичні можливості для розповсюдження текстів та інтерактивного спілкування з глобальною читацькою аудиторією.
Дехто вже навіть відокремив добу книжкової культури і культури Інтернет-доби. Для літератури в Інтернеті вже й термін спеціальний вигадано – літерНЕТура.
Втім, дискусії навколо нових форм і форматів літератури лише засвідчують, що читання є відкритим і багатовимірним процесом, який охоплює різні варіанти, рівні й контексти.
Книжка Марії Зубрицької – видання наукове, з усім належним таким книжкам апаратом. Але водночас для уважного читача, і не лише фахівця, це захоплива інтелектуальна подорож. А ще надзвичайно вишукано оформлена книжка, яку просто приємно взяти до рук, що, погодьтесь, також важливо для нашого бажання її прочитати.
Читаю значить існую. Так на сайті dialogs.org.ua Іван Лучук перефразував знаменитий вислів Декарта. І, попри всі похмурі прогнози скептиків, ні телебаченню, ні навіть комп’ютеру з Інтернетом не вдалося витіснити цієї архаїчної звички з нашого життя.
Андрій Охрімович
І на завершення ще один вірш Василя Симоненка, присвячений Лесі Українці.
“Десь вітер грає на віолончелі, Морозні пальці приклада до скла, І ти одна в зажуреній оселі Замріяно схилилась до стола. Мов раб Німий на Араратській скелі Карбує написи про подвиги царя, Ти на папері почуттів моря Переливаєш в строфи невеселі. Ти – звора дівчина – серед глухої ночі Врізаєш в вічність огненні, пророчі Слова з прийдешніх сонячних віків, Щоб ті слова хитали чорні трони, Щоб їх несли з собою легіони Нових, непереможних Спартаків.”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 3 січня 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Одним із перших можливості впливу на маси за допомогою новітніх комунікацій зрозумів Ульянов Ленін. Телеграф, телефон та радіостанції були використані ним для пропаганди ідей більшовизму.
Минув певний час, і розгорнулися справжні битви в ефірі, де з одного боку щось істеричне та фантастичне клепав Геббельс, з іншого - у дубові голови забивав цвяшки Сталін, з третього - спокійно та розважливо про необхідність свободи вів бесіду Рузвельт.
По Другій світовій війні до баталій підключилося телебачення. Але то була боротьба на рівні держав, партій, лідерів, де пересічний громадянин був у кращому разі свідомим і активним виконавцем наказів у тому таборі, чия ідеологія збігалася з його власною.
З добою інтернету все перекинулось з ніг на голову. Принаймні щось такого помів мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Багато в останні дні було сказано про телебачення, без якого, мовляв, не було б і оксамитової революції. При цьому спонукали маси до революції, з одного боку, “Плюси”, “Інтер” і УТ-1”, які успішно викликали огиду до провладної брехні, а з іншого боку “5-ий канал”, до якого приєдналися ТРК “Ера” та Київ”, котрі показали Україні її справжнє обличчя.
Втім, певна частина телеглядачів навіть після повного зникнення з телеефіру останнім часом решток пропаганди “а ля-Гельман і Павловський” досі вірить у найстрашніші політичні казочки минулого року.
Отож у телеефірі точилося бойовисько впродовж кількох місяців, врешті програне владою, а от битву за Інтернет влада програла до її початку. І причиною тут стало передусім саме вільне єство всесвітньої павутини. Режим Л.Кучми таки щось відчував і останні роки постійно намагався поставити під свій повний контроль український сегмент Інтернету.
Щось відчували і незалежні інтелектуали та демократичні журналісти, які щосили опиралися цим спробам. Але реальний вплив Інтернету під час оксамитової революції, схоже, не уявляв собі ніхто. Воно і добре. Адже яка то революція без несподіванок?
Інтернет упродовж останніх місяців осені і першого місяця зими в Україні став не лише головним джерелом незалежної та об’єктивної інформації й аналітики, не лише оперативним засобом обміну ідеями та новинами.
З Інтернету провінційні незалежні друковані видання брали не відфільтровану владою інформацію, через Інтернет вона йшла у світ, за допомогою Інтернету надбаннями мільйонів стали політичні анекдоти, ігри у прицільне кидання яєць та пародійні блокбастери на кшталт “Операції “Проффесор”.
Але це ще не основне. Інтернет-сайти стали місцями безпосереднього спілкування українських громадян усіх суспільних рангів. Не мало значення хто ти і де живеш. Твої ідеї, застороги, якщо вони справді були того варті, бралися до уваги практично миттєво як політичними лідерами, так і масами на майданах міст. Через Інтернет творилися нові громадські структури.
Іншими словами: Інтернет став одним із чільних способів самоорганізації українського громадянського суспільства.
І тому, коли на київському Майдані Незалежності лідери помаранчевої революції вінчували учасників цих подій, не вистачало загального “Слава!” на адресу Інтернету, вільної віртуальної території, де жоден диктатор світу не почувається і не почуватиметься у безпеці.
Андрій Охрімович
Новий рік – це завжди потужна деформація суспільної свідомості. Особливо, коли свідомість та тільки-но вилупилась і з подивом знаходить у собі неабияку політичну силу. Ясна річ, що силу цю кортить застосувати.
Подібно до молодих котів, які натхненно дряпають дивани, та підростаючих собак, які погризають ніжки стільців, мешканці палати номер шість намагаються потужно мислити в українських напрямах.
«Дивлюсь телевізор, та й думку гадаю: чому я не снайпер, чому не стріляю…» - висловив дещо ускладнене враження від телевізійного святкування Нового року якийсь абориген павутини Фучик.
«Чому мені Вітька сокиру не дав, я б землю покинув і “тєлік” рубав…» - ділиться своїм настроєм інший флібустьєр соціуму, лишаючи місце для роздумів про те, який саме Вітька?
«Інквізиція з народом!» - підсумовує туман гасло невідомого форумчанина.
Ще інший врізав співаночку: «Здрастуй, дєдушка Мороз, разом нас багато! Подарунки нам приніс? Нас не подолати!»
Більш спокійні мешканці Павутини визбирують народні прикмети. «Якщо в телевізорі два президенти – святкування проходить нормально. Якщо півтора – значить хтось дав вам в око. Якщо бачите палаючого Кучму – озирніться. Швидше за все горить ваша ялинка, відбиваючись в екрані телевізора…»
Далі психотропна терапія від незмінного санітара “Палати номер шість” Віктора Недоступа.
Віктор Недоступ
На форумі «Української правди такий собі Дєд з Одеси пише: «Бій у Криму, все в диму… нас багато»: «О 23-й за українським часом москвофіли хвилин п’ять попукали, петардами, мабуть, на знак протесту, що не вигоріло з другою державною мовою. Попукали та й замовкли. Зате о двадцять четвертій – сотні тисяч батарей, мало шибки не повилітали. Стріляли всю ніч. Готувались, як до збройного повстання. Таким небувалим феєрверком Одеса вперше відзначає Новий рік, - пише Дєд і закінчує, - під тиском моєї власної дружини-росіянки переходжу на позиції українського буржуазного націоналізму.»
Між тим напередодні святкування в Інтернеті замислилися про непересічний жанр поздоровлень Кучми по телевізору.
Видання «Обком» закликало небайдужих приєднатися до акції ігнорування виступу: «Навіть, якщо Леонід Данилович цього разу приведе з собою до студії не лише хлопчика з собакою, а й онучку з Пінчуком і морську свинку, то все одно не варто витрачати дорогоцінні хвилини свята на цю картинку.»
«Категорично підтримую,» - відгукнулася користувачка Живого Журналу Реал Фанні Леді.
«Категорично проти, - заперечує користувач за підписом Самиє Рєдкіє. – Особисто мені цікаво, що ж він тепер скаже. А ще, може, прикол якийсь вичудить.»
Юзер РВК ділиться діагнозом: «Діючий президент сприймається не як Гарант, а як небезпечний клоун, від якого можна чекати будь-якої подлянки.»
На форумах тієї таки «Української правди» зафіксували характерну деталь. Виступи Кучми ніколи не закінчувалися гімном України, таке враження, що Гарант боявся, що українці вивчать слова і почнуть мислити. Хоча, як відзначають ті, хто ходив святкувати на Майдан, маса людей вивчила державний гімн саме завдяки помаранчевій революції.
Тим часом політичні зміни не випали з поля зору.
«Які гнучкі спинки! - дивується така собі Дівчинка. - Губський та Єдін у поклоні. Пискун мотається з новими кримінальними справами щодо виборчих порушень. Азаров прибіг на Майдан. Костусев витяг з шухляди свою партію. Грищенко засудив Жириновського та майже всю Росію. Лукашенко прозрів. Брезвін лежить у лікарні і просить милості лишитися на посту. Попков (той, що вів війська на Київ для розгону Майдану) також у лікарні, але вже патріот…»
«Почалося! - заволав на форумі видання «Фор-Ю-Ей» відвідувач за підписом Алієн. – Прокуратура та СБУ ведуть розслідування діяльності Кабміну Януковича, Держуправління справами та Нацбанку. Увага! Азаров виступає свідком!»
«Так… - задоволено констатує такий собі Жорік, - не вся, не вся партія “Регіонів України” захотіла йти у жорстку опозицію…»
«Гм. Україна без Кучми… поки що незвично якось, – зізнається відвідувач за підписом Кропф, – чуєш президент, а пам''ять машинально додає «Кучма». От заколупав мізки…»
Андрій Охрімович
Продовжимо приємною новиною від “Української правди” про футболіста Андрія Шевченка, ім’я якого використали брудні політтехнологи для політичної агітації за Януковича.
Сам Шевченко позитивно оцінив “помаранчеву революцію”. Про це він заявив на прес-конференції 31-го грудня в мерії Києва.
“Мій патрон - не Янукович, мій патрон – український народ. Моя політика – це виступ на футбольних аренах, а не передвиборча агітація. Найбільша нагорода для мене – це можливість вписати сторінку в історію, а також залишити про себе добру пам’ять у людей”, - сказав Шевченко.
Тим часом на сайті “Куфер.нет” наспівують мотив на кшталт “Має революція початок – не має революція кінця”.
В унісон висловився російський політик Борис Нємцов. “Ми будемо вам заздрити,” - сказав він у привітанні українців з Новим роком.
Факт привітання помітив сайт “Разом.інфо”. Назагал абсолютна більшість українських сайтів у проміжку між Новим роком та Маланкою (себто старим Новим роком) осяяна помаранчевим світлом.
Чим це пояснюється, спробувала з’ясувати моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
“Ми повернулися, тому що революція триває,” - радісно повідомляє на сайті nepokora.con.ua львів’янин Остап, один з мешканців наметового містечка громадянської кампанії “ПОРА”.
На його думку, намети не простояли би так довго, більш як півтора місяця, якби не підтримка киян і гостей української столиці. І якби не численні інтернет-видання, кореспонденти яких перебували у наметових містечках Києва, Харкова та Дніпропетровська і звідти не несли “по світах” “гарячі новинки” про життя цих “революційних точок” України.
З Остапом погоджуються дописувачі сайту maidan.org.ua: Інтернет зіграв роль інформаційного центру “помаранчевої революції”, оскільки саме звідти правдиві повідомлення про ситуацію в Україні, про існування Майдану та наметових містечок поступала у різні куточки світу. І, як стверджує координатор чеської правозахисної організації “Людина у біді” Ондрей Соукуп
Ондрей Соукуп
Тиск, який відчули мас-медіа, не зламав журналістів, які писали правду і перед першим, і перед другим туром Президентських виборів. Але це призвело, серед іншого, до конфліктів між керівництвом і журналістами окремих теле- і радіо каналів та друкованих ЗМІ.
Інтернет-видання перебували в іншому середовищі – Глобальна Павутина не має серйозного тиску з боку провайдерів, не має цензури у політичному сенсі цього терміну і так далі, тому український сегмент інтернету, українські електронні ЗМІ стали чемпіонами у справі інформування світу про “помаранчеву революцію” і давали правдиву картину перебігу подій в Україні.
Богдана Костюк
На думку Ондрея, яскраві замальовки і соковиті діалоги про Майдан, наметові містечка у різних містах і мету “помаранчевої революції” та її героїв уже увійшли до історії електронних мас-медіа. І це, у свою чергу, дозволяє стверджувати: свобода слова в Україні не знищена, навпаки, вона стала мирним знаряддям боротьби за демократичні зміни у державі.
Андрій Охрімович
Чому ми читаємо? З цікавості, заради нових знань, задля розваги або ж відпочинку? Втікаючи від проблем та буденності, а чи шукаючи нових естетичних переживань?
Мабуть, всі ці відповіді разом і кожна зокрема мають право на існування. А от теоретичні проблеми, пов’язані з дискурсом читача і читання, вивчала відомий львівський літературознавець Марія Зубрицька. Її дослідження „Homo legens: читання як соціокультурний феномен” стало однією з найпомітніших книжкових подій року, що минув.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Homo legens – людина, що читає – це визначення Марії Зубрицької можна, мабуть, застосувати до кожного з нас. Адже всі ми – читачі, а читання літератури – це своєрідний спосіб читання світу. Воно, як наголошує авторка книги про читання, як соціокультурний феномен, „змінювало людину та її уявлення про світ, єднало її з минулим і прокладало мости в майбутнє, надихало на відкриття і освоєння нових просторів внутрішнього і зовнішнього світу. Читання настільки проникло в свідомість і буденне життя людини, що стало просто її органічною потребою.”
Про зміст розвідки пані Зубрицької досить точне уявлення дають вже самі образні назви її розділів: Зачароване коло: світ-текст-світ; Межі та безмежність: мова як простір літератури; Народження тексту: життя ціною смерті; Пробудження тексту: читання; Під знаком гри: комунікативний вимір читання.
У своїх висновках дослідниця наголошує, що феномен Homo legens і процес читання не підлягають якійсь єдиній універсальній теорії, адже читання за своєю сутністю багатовимірне явище. Зустріч читача і тексту кожного разу відкриває нові можливості прочитання, світобачення і світосприйняття.
Для користувачів Інтернетом цікавими, мабуть, будуть сторінки книжки, присвячені взаємовідносинам літератури і мережі. Інтернет виступає тут в якості віртуальної гіперкниги, де кожен може стати автором. Світове павутиння створює фантастичні можливості для розповсюдження текстів та інтерактивного спілкування з глобальною читацькою аудиторією.
Дехто вже навіть відокремив добу книжкової культури і культури Інтернет-доби. Для літератури в Інтернеті вже й термін спеціальний вигадано – літерНЕТура.
Втім, дискусії навколо нових форм і форматів літератури лише засвідчують, що читання є відкритим і багатовимірним процесом, який охоплює різні варіанти, рівні й контексти.
Книжка Марії Зубрицької – видання наукове, з усім належним таким книжкам апаратом. Але водночас для уважного читача, і не лише фахівця, це захоплива інтелектуальна подорож. А ще надзвичайно вишукано оформлена книжка, яку просто приємно взяти до рук, що, погодьтесь, також важливо для нашого бажання її прочитати.
Читаю значить існую. Так на сайті dialogs.org.ua Іван Лучук перефразував знаменитий вислів Декарта. І, попри всі похмурі прогнози скептиків, ні телебаченню, ні навіть комп’ютеру з Інтернетом не вдалося витіснити цієї архаїчної звички з нашого життя.
Андрій Охрімович
І на завершення ще один вірш Василя Симоненка, присвячений Лесі Українці.
“Десь вітер грає на віолончелі, Морозні пальці приклада до скла, І ти одна в зажуреній оселі Замріяно схилилась до стола. Мов раб Німий на Араратській скелі Карбує написи про подвиги царя, Ти на папері почуттів моря Переливаєш в строфи невеселі. Ти – звора дівчина – серед глухої ночі Врізаєш в вічність огненні, пророчі Слова з прийдешніх сонячних віків, Щоб ті слова хитали чорні трони, Щоб їх несли з собою легіони Нових, непереможних Спартаків.”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.