Віталій Пономарьов
8 березня 1946 року у Львові почався так званий «собор», який постановив скасувати Берестейську унію. Спираючись на його рішення, радянська влада заборонила діяльність Української греко-католицької церкви.
Віталій Пономарьов: Чому радянська влада намагалася ліквідувати Греко-католицьку церкву?
Перехожий 1: - Не знаю.
Перехожий 2: - Не знаю.
Перехожа 1: - Я цього не знаю.
Перехожий 3: - Звідки я можу знати?
Перехожа 2: - Не знаю.
Перехожий 4: - Як чому? Тому, що вони всіх порядних людей переслідували, і не тільки уніатську церкву.
Віталій Пономарьов: За три тижня до закінчення Другої світової війни радянські «органи» державної безпеки заарештували всіх єпископів Української греко-католицької церкви та її митрополита Йосифа Сліпого.
У середині травня була створена так звана «ініціативна група для возз’єднання Греко-Католицької Церкви з Православною Церквою». Її очолив священик Гавриїл Костельник.
«Уніатська Церква в цих нових наших умовах державного і народного життя являється як історичний пережиток. Коли весь український народ об’єднався в один державний організм, то і його Церква мусить об’єднатися в одну Церкву – в Православну».
Уряд уповноважив «ініціативну групу» підготувати «возз’єднання» греко-католицьких парафій з Російською православною церквою. 60 років тому у соборі Святого Юра у Львові відбувся так званий «об’єднавчий собор». Попри вимоги церковних канонів, на соборі не було жодного греко-католицького єпископа.
«Собор стверджує, що в теперішній нашій ситуації, коли завдяки славній перемозі Радянського Союзу всі українські землі найшлися разом, було б нерозумним піддержувати далі уніатські тенденції. Виходячи з цих засад, Собор постановив відкинути постанови Берестейського Собору з 1596 року, зліквідувати унію, відірватись від Ватикана і повернутись до нашої батьківської святої православної віри і Руської Православної Церкви».
Говорить історик Ігор Скочиляс.
Ігор Скочиляс: На мою думку, було 3 основні причини проведення Львівського псевдособору і його організації. Перша – це спроби радянізації західноукраїнських земель. Інша причина – це спроби духовенства, так званих «восточників», зберегти структури і основний дух Греко-католицької церкви, а також східний обряд і ту ідентичність галицьку, яку мала Греко-католицька церква. І третя причина – це все-таки зовнішньополітичний чинник. Для радянської влади, а також для Московського патріархату було дуже важливо, щоб цей псевдособор мав якусь зовнішньополітичну «прикрасу» і власне так звану «легітимність».
Віталій Пономарьов: Радянська влада ліквідувала всі греко-католицькі парафії, чотири з половиною тисячі греко-католицьких храмів були закриті, зруйновані, перетворені на склади або передані Російській православній церкві. Уряд конфіскував церковні архіви та бібліотеки, ліквідував церковні видавництва і видання, закрив богословські навчальні заклади, а їхніх студентів мобілізував до радянської армії. За відмову перейти у православ’я були ув’язнені близько тисячі шестисот священиків і ченців, семеро єпископів загинули у в’язницях та концтаборах, а митрополит Йосиф Сліпий провів в ув’язненні 18 років. Упродовж сорока трьох років Греко-католицька церква перебувала у катакомбах, священики відправляли службу нелегально, у підпіллі діяли навіть церковні друкарні та монастирі. І тільки за 2 роки до розпаду Радянського Союзу уряд під тиском вірних Церкви визнав її діяльність законною. Говорить філософ Тарас Возняк.
Тарас Возняк: Те, що Греко-католицька церква перетривала майже півстоліття після її заборонення де-факто – на те склалося кілька речей. Ну, по-перше, був величезний етос майже ледь не перших християн. Все-таки совєцька влада з її антирелігійною ідеологією стимулювала почуття праведності, почуття того, що ти є обраним, що ти є гнаним. Безсумнівно, що Греко-католицька церква була певним і не тільки символом, але й формою, в якій відливався український резистанс, український опір совєтизації, русифікації, уніфікації. Це була ситуація крайньої мобілізації.
Віталій Пономарьов: Чому радянська влада намагалася ліквідувати Греко-католицьку церкву?
Перехожий 1: - Не знаю.
Перехожий 2: - Не знаю.
Перехожа 1: - Я цього не знаю.
Перехожий 3: - Звідки я можу знати?
Перехожа 2: - Не знаю.
Перехожий 4: - Як чому? Тому, що вони всіх порядних людей переслідували, і не тільки уніатську церкву.
Віталій Пономарьов: За три тижня до закінчення Другої світової війни радянські «органи» державної безпеки заарештували всіх єпископів Української греко-католицької церкви та її митрополита Йосифа Сліпого.
У середині травня була створена так звана «ініціативна група для возз’єднання Греко-Католицької Церкви з Православною Церквою». Її очолив священик Гавриїл Костельник.
«Уніатська Церква в цих нових наших умовах державного і народного життя являється як історичний пережиток. Коли весь український народ об’єднався в один державний організм, то і його Церква мусить об’єднатися в одну Церкву – в Православну».
Уряд уповноважив «ініціативну групу» підготувати «возз’єднання» греко-католицьких парафій з Російською православною церквою. 60 років тому у соборі Святого Юра у Львові відбувся так званий «об’єднавчий собор». Попри вимоги церковних канонів, на соборі не було жодного греко-католицького єпископа.
«Собор стверджує, що в теперішній нашій ситуації, коли завдяки славній перемозі Радянського Союзу всі українські землі найшлися разом, було б нерозумним піддержувати далі уніатські тенденції. Виходячи з цих засад, Собор постановив відкинути постанови Берестейського Собору з 1596 року, зліквідувати унію, відірватись від Ватикана і повернутись до нашої батьківської святої православної віри і Руської Православної Церкви».
Говорить історик Ігор Скочиляс.
Ігор Скочиляс: На мою думку, було 3 основні причини проведення Львівського псевдособору і його організації. Перша – це спроби радянізації західноукраїнських земель. Інша причина – це спроби духовенства, так званих «восточників», зберегти структури і основний дух Греко-католицької церкви, а також східний обряд і ту ідентичність галицьку, яку мала Греко-католицька церква. І третя причина – це все-таки зовнішньополітичний чинник. Для радянської влади, а також для Московського патріархату було дуже важливо, щоб цей псевдособор мав якусь зовнішньополітичну «прикрасу» і власне так звану «легітимність».
Віталій Пономарьов: Радянська влада ліквідувала всі греко-католицькі парафії, чотири з половиною тисячі греко-католицьких храмів були закриті, зруйновані, перетворені на склади або передані Російській православній церкві. Уряд конфіскував церковні архіви та бібліотеки, ліквідував церковні видавництва і видання, закрив богословські навчальні заклади, а їхніх студентів мобілізував до радянської армії. За відмову перейти у православ’я були ув’язнені близько тисячі шестисот священиків і ченців, семеро єпископів загинули у в’язницях та концтаборах, а митрополит Йосиф Сліпий провів в ув’язненні 18 років. Упродовж сорока трьох років Греко-католицька церква перебувала у катакомбах, священики відправляли службу нелегально, у підпіллі діяли навіть церковні друкарні та монастирі. І тільки за 2 роки до розпаду Радянського Союзу уряд під тиском вірних Церкви визнав її діяльність законною. Говорить філософ Тарас Возняк.
Тарас Возняк: Те, що Греко-католицька церква перетривала майже півстоліття після її заборонення де-факто – на те склалося кілька речей. Ну, по-перше, був величезний етос майже ледь не перших християн. Все-таки совєцька влада з її антирелігійною ідеологією стимулювала почуття праведності, почуття того, що ти є обраним, що ти є гнаним. Безсумнівно, що Греко-католицька церква була певним і не тільки символом, але й формою, в якій відливався український резистанс, український опір совєтизації, русифікації, уніфікації. Це була ситуація крайньої мобілізації.