Іван Костюк Івано-Франківськ, 11 травня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Унікальні роботи українського декоративного живопису у виконанні вітчизняних художників-примітивістів експонуються в Івано-Франківскому обласному художньому музеї. Як не парадоксально, практично ніхто не приходить оглянути цю експозицію.
Близько п’яти десятків малюнків на виставку в Івано-Франківському художньому музеї відібрано майже з п’ятитисячної підбірки. Усе це виставка українських художників-примітивістів. У той час коли Європа захоплюється фільмом про лемківського художника-самоука „Мій Никифор”, а однією з головних київських культурних подій останнього часу є виставка грузинського „наївного” художника Ніко Піросманішвілі, виставку в Івано-Франківську відвідало буквально кілька осіб. Причиною, як стверджують місцеві мистецтвознавці, є не низький культурний рівень іванофранківців.
Ідеться передовсім про те, що вжиткове декоративне мистецтво у світі поєднало в собі два напрями: це активний пошук своїх першоджерел і водночас начебто відсутність попереднього мистецького досвіду. Загалом напрямок, у якому працювали впродовж 20 століття українські примітивісти, називають „наївним”. Здебільшого це квіти, зображені на звичайному папері або картоні. Їх творили автори, не ознайомлені з еволюцією світового мистецтва, які орієнтувались лише на одну їм відому традицію.
Мистецтвознавець Мирослав Аронець так характеризує появу художнього напряму: „Цей квітковий орнамент, який панував у кінці 19- на початку 20 століття, а можливо, сягає ще й давніших часів, у 20-30-х роках перейшов на папір як окрема намальована річ”. В експозиції представлені унікальні роботи таких знаних жінок-майстрів, як Пата, Тимошенко, Білокінь, Собачко-Шостак, Примаченко, Хома. Більшість з них працювали в першій половині 20 століття і представляли столицю українського декоративного розпису – село Петриківку. Дуже швидко цей напрям набув популярності і визнання серед професійних художників. Навіть більше, як стверджує Мирослав Гронець, - він дав поштовх до розвитку нових напрямків мистецтва: „Ці майстри, що працювали з 20-х по 50-ті роки, були відомими і тому пізніше вони вплинули на такий вид мистецтва, як декоративний розпис по дереву”.
Зараз, на думку мистецтвознавців, напрямок, у якому працювали художники-примітивісти, занепадає. І це цілком закономірно, оскільки нинішній час не формує запиту на такий вид мистецтва, який, без сумніву, з художньої точки зору є унікальним і належить вічності.
Ідеться передовсім про те, що вжиткове декоративне мистецтво у світі поєднало в собі два напрями: це активний пошук своїх першоджерел і водночас начебто відсутність попереднього мистецького досвіду. Загалом напрямок, у якому працювали впродовж 20 століття українські примітивісти, називають „наївним”. Здебільшого це квіти, зображені на звичайному папері або картоні. Їх творили автори, не ознайомлені з еволюцією світового мистецтва, які орієнтувались лише на одну їм відому традицію.
Мистецтвознавець Мирослав Аронець так характеризує появу художнього напряму: „Цей квітковий орнамент, який панував у кінці 19- на початку 20 століття, а можливо, сягає ще й давніших часів, у 20-30-х роках перейшов на папір як окрема намальована річ”. В експозиції представлені унікальні роботи таких знаних жінок-майстрів, як Пата, Тимошенко, Білокінь, Собачко-Шостак, Примаченко, Хома. Більшість з них працювали в першій половині 20 століття і представляли столицю українського декоративного розпису – село Петриківку. Дуже швидко цей напрям набув популярності і визнання серед професійних художників. Навіть більше, як стверджує Мирослав Гронець, - він дав поштовх до розвитку нових напрямків мистецтва: „Ці майстри, що працювали з 20-х по 50-ті роки, були відомими і тому пізніше вони вплинули на такий вид мистецтва, як декоративний розпис по дереву”.
Зараз, на думку мистецтвознавців, напрямок, у якому працювали художники-примітивісти, занепадає. І це цілком закономірно, оскільки нинішній час не формує запиту на такий вид мистецтва, який, без сумніву, з художньої точки зору є унікальним і належить вічності.