У Рівному завершився фестиваль французького кіно «Артишок».

Аташе посольства Франції в Україні Серж Беліні сказав: «Назва цього фестивалю – мистецтво і шок – свого роду гра слів. Ми сподіваємося на те, що мистецтво викликатиме гарний емоційний шок. Це чи не найкращі фільми з французької кінотеки, які отримали перемоги в різних номінаціях. Наприклад, Наталі Бай була нагороджена премією «Сезар» за виконання кращої жіночої ролі, Елеонор Фоше отримала нагороду у Каннах у 2004 році від кінокритиків... Це фільми визнаних режисерів із визнаними акторами, дуже відомими у Франції, і ми хочемо показати їх українській публіці. Можливо, у майбутньому вони стануть відомими й в Україні...».

Українці і французи – схожі одні на одних

Особиста драма судовиконавця у фільмі «Я тут не для того, щоб мене любили» з Патріком Шене, або ж дівчини, котра, завагітнівши, проходить великий шлях внутрішньої боротьби від бажання позбутися дитини до переконання її народити у фільмі «Вишивальниці», детективна історія «Юний лейтенант» та інші французькі фільми і мультфільми створювали враження, що все це – про нас і для нас.

Внутрішній світ українців і французів – надзвичайно близький, вони думають і діють однаковими стереотипами, а їхні нестандартні ситуації до болю знайомі українському глядачеві.

Перекладали фільми наживо учасники «Французького альянсу», актори рівненського франкомовного театру. Подібні фестивалі – крок не лише до ознайомлення інших країн з кінематографічними здобутками, це шлях до збереження самоідентичності народу, котрий голосно заявляє про себе сучасними фільмами власною мовою, наголошує Серж Белліні.

«Це проблема кожної європейської країни, і кожного регіону. Тому у жовтні 2005 року відбулася значна подія – була підписана міжнародна угода про культурну ідентичність країн…», – зазначив Серж Белліні.

Французи часто гостюють в Україні і непогано знають українців

Нині французам більше відомо про здобутки України у галузі документального кіно, зокрема, через Каннський фестиваль. А ще – з «Історії українського кінематографу», виданої в Парижі французькою мовою. Рівненський бандурист Назар Волощук каже, що у книзі зібраний цікавий фактаж.

Назар Волощук: «Автор вказує, що у 1920-их роках, коли розпочалася діяльність Олександра Довженка, українських фільмів у Європі було на тому ж рівні, що нині – американських…».

Фестиваль став новинкою, але не дивиною для рівнян, котрі щороку зустрічають французьких гостей у складі творчих народних танцювальних і класичних хорових колективів, інструменталістів та виконавців авторської пісні. Український хоровий спів у виконанні камерних хорів «Воскресіння» й «Аве Марія», бандура в руках відомої виконавиці Мирослави Очеретяної також відомі французам. Скажімо, Мирослава Очеретяна переклала для свого інструменту твори Клода Дебюссі і нещодавно виконувала їх у Франції поряд із українськими мелодіями.