Вишивка Марії Токань – як дипломатична місія.

Наталка Кудрик Рим, 15 березня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Серед українських трудових іммігрантів в Італії Марію Токань називають майстринею художньої вишивки та берегинею. У північному містечку Кастельфранко відкрилася днями нова виставка її робіт. На сьогодні власна колекція налічує 67 вишитих хрестиком картин із різними мотивами, та найбільше жінка любить малювати нитками пейзажі, зізналася Марія Токань в інтерв’ю Радіо Свобода.
Вишивальниця любить пейзажі - картина “Старий млин”.
Вишивання для неї передусім захоплення і відпочинок у вільні години. Заробітчанські будні потребують віддушини, каже пані Марія, тому з нетерпінням чекає таких лікувальних сеансів.

Марія Токань: „Якщо наші жінки тут працюють: одна живе від вихідного до вихідного, друга від зарплати до зарплати, то я живу тут від картини до картини. Я картину одну зробила, а інша у мене вже в голові: підбираю нитки, кольори, у мене все готове. Я намагаюся швидше цю закінчити, щоб почати другу. Я до вишивки фанатка дуже велика”.

Живі картини

Ця пристрасть була з нею завжди, бо сьогодні вже не пам''ятає, коли вперше взяла до рук голку. За 6 років роботи в Італії – майже 7 десятків картин, а точніше ... понад 3 мільйони хрестиків!

Однак основна філософія вишивки Марії Токань не кількість, а ретельний підбір тонів, внаслідок чого сюжет грає барвами і виглядає, як жива картина. Майстриня вишиває усе: українські мотиви, релігійна тематика і численні улюблені пейзажі.

Свої роботи не продає

... а багатьом подобаються і її “Русалки”.
"Для поповнення власного прибутку, можливо, продаєте деякі роботи? — Ні-ні, і на думку таке не спадає. Вишиваю для задоволення і демонструю іноземцям, чого варта українська жінка",— говорить 59-літня пані Марія. «Українська жінка прудкіша, ніж італійська. Вони до нас ставляться ревниво, бо італійська жінка зовсім не така, як наша. І тому нам буває від цього тяжко часом морально, але ми терпимо...».

Нагадує італійцям про їхню ж історію

Перед тим, як вирушити на Апенніни, Марія Токань читала багато про історію та культуру цього краю і добре запам’ятала, що й італійцям свого часу доводилося терпіти та переживати.

Марія Токань: «Я завжди їм (італійцям) доводжу, що ми не приїхали з якоїсь відсталої країни, як вони думають про нас, а ми прибули з цивілізованої країни. Часом я від цього отримую задоволення, що я переконую їх. Просто зараз наша країна переживає те, що ви переживали у 1930-50-их роках. Я кажу, що ви забули свою історію, адже ваші люди теж виїжджали до Аргентини, Америки, Австралії. Те, що ви робили раніше, нині робимо ми, і в цьому не наша вина. І сюди приїхали тільки сильні жінки, бо слабка жінка тут не витримає».

На запитання, чи почувається в Італії щасливою, українська іммігрантка важко зітхає. Каже, що задоволена, бо її тут люблять і поважають. А своє щастя на чужині знайшла у цих картинах, за допомогою яких і виконує своєрідну дипломатичну місію.