Оксана Пеленська Прага, 30 травня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Олександра Архипенка, скульптора, про якого знаємо, здається, все, і водночас, у рідному українському контексті досі не знайшли постаменту, достойного цього генія. Передусім тому, що повернувся він додому як український митець відносно недавно, хоча ні на мить упродовж свого, сповненого пригод і романтики, життя ніколи не розлучався з Україною. Прага також зовсім недавно відкрила нові українські сторінки в біографії великого митця.
Олександр Архипенко |
(scan) |
Мріяв повернутись на рідку землю
Погруддя Тараса Шевченка та Івана Франка в парку Рокфеллера у Клівленді. 1940. |
(scan) |
Брак і Пікассо називали Архипенка своїм, а землячка Олександра Екстер згадувала про духовний контакт із великим майстром. Сам Архипенко вважав: «Митець мусить дати глядачеві імпульс, лише тоді починає і той сам творчо мислити».
Мало хто знає, що в чеській Празі на початку 20 століття глядачі бачили твори Архипенка двічі: на виставках у 1914 і 1923 роках. У празькій Національній галереї рік тому віднайшлись листи великого майстра, які розповідають, як докладно Архипенко готувався до зустрічі з пражанами.
До Праги Архипенко так і не дістався, а було б цікаво, як би могла виглядати, наприклад, його зустріч з поетом Євгеном Маланюком. Хіба не сюжет для футуристичної «Зустрічі на перехресній станції»? Та все ж побачення з великим митцем у Празі можливе: в експозиції празької галереї представлені твори Олександра Архипенка.
«Твори Архипенка належать до кращого... в області модерного мистецтва»
Похилий торс. 1922. |
(scan) |
Твори Олександра Архипенка в експозиціях музеїв чи галерей відразу підіймають їхній авторитет. Зустрічі сучасників із творчістю великого майстра в Празі, Києві чи ще десь далеко поза Україною є продовженням його дороги в мистецтві. Архипенкові було 77, коли закінчилось його земне життя.