Сергій Рахманін: Сьогодні – День Конституції, справді свято. Скажи, Святославе, для тебе цей день є святом?
Святослав Вакарчук: З точки зору формальної або соціальної, я сприймаю це як свято, тому що держава тільки тоді стає державою, коли в неї з’являється Конституція. Інша справа, яка вона, але вона є.
З точки зору внутрішнього відчуття, я не до кінця відчуваю це свято, і правильний коментар був з самого початку. Однак не треба сприймати це як негатив щодо Дня Конституції, оскільки я взагалі до усіх свят ставлюся дуже спокійно і прохолодно.
З усіх державних свят єдине, яке для мене є незаперечним, це День незалежності. Але хотілося б, щоб День Конституції до нього також приєднався.
Сергій Рахманін: Я страшенно заздрив норвежцям, тому що вони святкують саме День Конституції як найголовніше свято. Саме День Конституції, а не проголошення незалежності.
Чому? Тому що вони вважають, напевне справедливо, що саме цього дня Норвегія стала державою, а не країною. А норвежці стали нацією, а не просто населенням конкретної країни.
У мене взагалі особисте ставлення до цього свята, тому що моя донька народилася того дня, і вона молодша від Конституції на 13 хвилин. Тому для мене, коли я описував довгий і важкий конституційний процес, я писав про пологи, про можливість кесаревого розтину. Тому моє особливе ставлення до цього свята, і мені прикро, що воно не стало загальнодержавним.
Святослав Вакарчук: Тоді вітаю тебе з сімейним святом, з днем народження доньки.
Сергій Рахманін: Дякую. Доведеться трохи поговорити про політику. Презентуючи альбом “Мірра”, успішним, як я можу судити, ти заявив: “Після виснажливих років безперервної праці група “Океан Ельзи” серйозно думає над тим, щоб зробити тривалу творчу паузу. І це не слова для підняття ажіотажу, ми такими речами не займаємося, кажу відверто, є плани після закінчення туру відійти зі сцени і зосередитися на інших речах”.
Страшенний переляк це викликало з обох боків Дніпра, де шанують “Океан Ельзи” та Вакарчука особисто, і багато хто пов’язує це саме з політикою. Чи вирішене вже питання про твою особисту участь у дострокових парламентських виборах?
Святослав Вакарчук: Я знав, що це питання буде одним із перших. Особливо не готувався до нього, оскільки відповідь є достатньо очевидною. Я на сьогодні можу впевнено сказати, що всі й так знають з преси і телевізора, що моє ім’я було у попередніх списках “Нашої України”. Безумовно, це робилося з моєї згоди, інакше не могло бути.
Однак на сьогодні я відповіді остаточної дати не можу з низки причин. Всіх їх називати не буду, але основна, найбільш для мене мотиваційна – Святослав Вакарчук на сьогодні є достатньо самореалізованою людиною. Будь-який поступ позитивний для мене у власному житті пов’язаний з будь-чим, але аж ніяк не з політикою.
Якщо хтось думає, що я готовий іти в народні депутати, щоб таким чином піднімати, удосконалювати чи покращувати свою кар’єру, він дуже помиляється, тому що для мене це буде крок, як мінімум, в сторону.
Такий крок є достатньо серйозно обдуманий, я враховую свою внутрішню мотивацію. Я не є людиною, яка сприймає мандат народного депутата як манну небесну, я з тих людей, які і без цього мандата можуть зробити себе щасливим і багато справ для країни, які, на мою думку, допомагали їй.
Однак, я думаю, інколи приходить час, коли твоє вміння, твій досвід, підтримка людей дають тобі підстави, може надто наївні, може надто ідеалістичні, але дають підстави сподіватися, що особисто твоя участь у створенні нових правил гри для держави (а я вважаю, що ми їх ще не створили) можуть бути успішними.
Власне, це дає мені можливість розглядати такий варіант. Але ще раз повторюю, на сьогоднішній день рішення не ухвалене.
Якщо я зрозумію, що нема відповідної моїм ідеалам та моїм прагненням команди однодумців, якщо нема чіткої, зрозумілої, вдумливої стратегії, то просто сидіти і натискати кнопки, а тим більше своїм іменем прикривати в життя рішення людей, які мені не є близькі, я не буду. Я готовий як до одного, так і до другого розвитку подій.
Сергій Рахманін: Мені здається, що ти міг би стати доволі успішним політиком, бо все те, що ти робиш, так чи інакше пов’язане з політикою, воно є вдалим, корисним та необхідним.
Маю на увазі, наприклад, агітацію за книжку. З моєї точки зору, це і є політика. Те, що ти робиш, це абсолютно корисно.
Але ми зустрічалися в цій студії рік тому, і тоді ти казав: “Влада є чи не найскладнішим випробуванням для людини, набагато складнішим, ніж випробування грошима чи славою. Політика для мене не на часі, я значно корисніший та потрібніший як музикант і собі, і мільйонам людей, які слухають “Океан Ельзи”. Я думаю, що політиків багато, а “Океан Ельзи” один”.
Минув рік, що змінилося з тих часів? Чому ти вважаєш, що вже ти можеш дозволити цей крок? Що за цей рік змінилося?
Святослав Вакарчук: Якщо чесно, я і зараз як особистість, як людина, яка має поза всім іншим власні життєві плани, внутрішнє життя, задоволення від того, що займається музикою, сьогодні я з важким серцем говорю, що готовий був би.
Я все чекаю, що з’являться ті люди, які готові формально присвятити своє життя цьому і щось зробити на краще. А вони все не з’являються і не з’являються. Трохи є, але тої критичної маси нема.
І в один прекрасний момент я зловив себе на думці, що критикуючи велику кількість інтелігенції, особливо людей науки, мистецтва, культури, може, в деякому розумінні бізнесу - розумних, вдумливих людей, які щодня зі скепсисом говорять, як тяжко в нашій країні, не ті люди нею керують, вони самі дистанціюються від своєї справи, ніби кажуть, що не поліземо в це болото, бо ми надто розумні.
Я зловив себе на такому снобізмі, що я зі сторони розказую, як мало би все бути добре, але воно не стає, а потім подумав, що може треба брати і робити, розгрібати ці стайні.
Я вже є достатньо досвідчений, оскільки спілкувався із політиками, бачив цю кухню, щоб зрозуміти, що це дуже не просто. І може надто ідеалістичний, щоб дозволити собі зробити такий крок.
Може, пройде деякий час, і я зрозумію, що мого особисто сумління, моєї енергії, навіть такої великої, яка, як я вважаю, у мене є, недостатньо, щоб просто це болото змінити.
Може, це станеться, але ,можливо, критична маса цих людей, людей з новим баченням, з новими ідеалами, людей, які взагалі нічого не хочуть для себе в політиці, може, вони щось зможуть.
Для мене найбільша проблема походу в політику пов’язана з тим, що я абсолютно щиро думаю, я достатньо успішна фінансово людина, я заробляю гроші тим, чим я заробляю. І я прекрасно розумію, що серйозно прийдеться відмовитися від чогось, пов’язаного з професійною діяльністю.
І я дуже довго думаю над цим, тому що я не можу уявити всерйоз, що я можу піти в політику заробляти гроші, для мене нема такої взагалі думки. Для мене це проблема. Якщо багато людей, яких я знаю, рвуться, тому що вони бачать можливість заробітку, для мене це проблема, навпаки, це втрата, в матеріальному розумінні слова.
Сергій Рахманін: Ти кажеш, що ти успішна фінансово людина, і це є правда.
Святослав Вакарчук: Я б сказав не успішна, а реалізована фінансово. Я думаю, що я далекий від більшості народних депутатів, які зараз представляли Верховну Раду в більшості. Але мені вистачає на життя, я заробляю чесною працею, я щасливий від цього.
Сергій Рахманін: Ти добре знаєш політиків, але я не думаю, що ти добре усвідомлюєш цей світ. І тут є один нюанс.
Я знаю багатьох людей, яких політика справді покалічила, без перебільшення. Вони були фінансово незалежними, були доволі досвідченими, але не мали політичного вишколу. Коли вони приходили і дізнавалися про деякі речі, про які вони не хотіли знати, вони б багато дали, щоб цього не знати. Коли вони прийшли в цей світ, вони просто отруювалися тим, що бачили, чули та відчували.
Ти відчуєш, що “я набувся в полоні, годі вже”, але писати вже те, що писав після того, що пережив, ти не зможеш. Це величезний ризик, ти про нього думав?
Святослав Вакарчук: Я щодня все більше переконуюсь в тому, що людина, яка щиро хоче щось змінити для своєї країни, йде працювати в таку сферу, вона зможе стати успішною для людей тільки тоді, коли вона справді йде як людина, яка наймається на соціальну роботу, це є певне волонтерство. Ти маєш до цього визріти.
Ти маєш зрозуміти, що там лишилося все: особистий успіх, сім’я, матеріальні якісь речі, ти маєш найматися на роботу.
Чому я готовий це зробити? Тому що я знаю, що моя творчість, взагалі мій зв’язок з вищим світом (я так це називаю), він нікуди не дінеться, я в цьому впевнений. Разом з тим, мій досвід, освіта, спілкування з багатьма людьми,
величезна кількість прочитаної літератури, кількість думок багатогодинних про те, що може трапитися з нами, куди нас заведе цей довгий шлях, як ти цитував, вона мені дозволяє думати, що я можу принаймні спробувати.
Я буду боротися до кінця, щоб мої погляди, щоб моє бачення спрацювало. Якщо я зрозумію, що це абсолютно безперспективно, всі методи вичерпані, повір, я людиною, яка дивиться, як використовують її ім’я в брудних цілях, не буду.
Я з радістю зроблю все, що зможу. Якщо моєї сили буде надто мало, я людина горда, я той самий мандат покладу на стіл.
Сергій Рахманін: Щодо тебе, не маю жодного сумніву.
До мене доходили чутки, що велика кількість людей, які створюють серцевину “Нашої України”, з задоволенням сприйняли твоє бажання взяти участь у політичному проекті.
Але були люди, які були проти. І ці люди пояснювали, як правило, це абсолютно одностайно, що їм не сподобалась твоя пісня “Веселі часи”, і вони сприйняли це як закид на адресу помаранчевої влади, помаранчевих політиків.
Чи правда, що є люди, які намагаються чинити спротив, щоб Вакарчук з’явився у складі “Нашої України”? Чи сприймаєш ти сам цю пісню, цей проект як закид на адресу помаранчевої влади?
Святослав Вакарчук: Я особисто не беру участі і не роблю жодним чином нічого, щоб потрапити чи не потрапити у будь-які списки. Мене не цікавить ініціатива, у мене немає жодної ініціативи чи пробивання ліктями.
Я сприймаю це як виклик долі. Мені запропонували, якщо станеться так, що всі умови задачі будуть мене влаштовувати, а в першу чергу, коли є команда однодумців, які справді хочуть щось змінити.
Сергій Рахманін: Але в цій команді є люди, які не сприймають однодумців.
Святослав Вакарчук: Якщо я зрозумію, що таких людей є більшість, або що є шанси їх змінити, тоді є певні формальні параметри для цього, думаю, ми не обов’язково маємо це обговорювати, то я, безумовно, прийму таку пропозицію.
Але ще раз підкреслюю, що я ніколи не прагнув і штучно не буду прагнути чи просити когось про такі речі, оскільки політиків і партій багато, а Святослав Вакарчук один.
Я безпартійна людина, і поки не уявляю себе партійною людиною. Але чи то в партіях Вакарчук, чи то в якійсь конкретній ситуації в політиці, чи в складі Верховної Ради, чи в складі чогось іншого, чи просто як той, хто я є зараз, я буду робити свою справу, буду щодня робити на сантиметр нашу країну кращою, на грам чи кілограм успішнішою. Думаю, для цього мені не потрібні спеціальні статуси.
Інша справа, знаєте, на злодієві шапка горить. Людину сприймають як критику, як незадоволення ті, хто розуміє, що незадоволення могло б бути.
Я, як автор, скажу, що це не є незадоволення, це констатація факту. І направлена вона не проти політиків конкретного кольору, а направлена на те, щоб показати, що насправді відбувається.
І винні в цьому не влада одного кольору чи іншого, а винна влада в цьому як така, яка до сьогодні не змогла зрозуміти, що у владу, принаймні в демократичній, цивілізованій Європі, куди ми прагнемо, люди йдуть служити народу, а не користуватися народом.
Я розумію, що мої слова звучать, як і більшість риторики політиків, які зараз це говорять, але я справді в це вірю. Я багато вже спілкувався не тільки з нашими, але й із закордонними політиками, парламентарями, так ставалось. В основному в приватних розмовах.
Я бачу, що вони мислять так само, як і я. Я бачу, що є політики, в інших країнах принаймні, яких ми називаємо політиками нового типу. Так, у них є особисті амбіції, вони хочуть реалізуватися, але вони хочуть реалізуватися через особистий політичний успіх, який приходить з підтримкою людей, а не реалізуватися через власні плани, які можна реалізувати через політику.
Якщо такі люди є в стані будь-якого політичного табору, то я б хотів, щоб швидше їх стало менше. Тому що саме люди, які бояться чути правду в очі, які заривають голову в пісок, коли є небезпека, люди, які користуються найменшою можливістю, коли можна зробити щось для себе, саме ці люди, мені здається, і зупиняють зараз ріст країни. Вони є в різних партіях, я б зараз не говорив про жоден колір.
Сергій Рахманін: Маємо перший телефонний дзвінок.
Слухачка: Доброго дня. Під час великої вашої перерви чи будуть невеликі концерти, як на День незалежності чи на Новий рік по телебаченню?
Святослав Вакарчук: Перерва потрібна для того, щоб трохи зібратися з силами і бути готовим для нових творчих звершень і подвигів. Під час цієї перерви був би сенс взагалі утриматися від концертної діяльності.
Але оскільки ми живемо у непередбачуваному світі та країні, то я б сказав: ніколи не кажи "ніколи". Завжди можуть трапитися якісь випадкові виступи, ми ж не табу оголошуємо чи мораторій, просто хочемо зробити перерву.
Сергій Рахманін: Коли я думав, чим може займатися Вакарчук у політиці, для мене це не було питанням, тому що проект “Книга творить людину”, як на мене, дуже вдалий. Хоча, напевне, могло бути трохи більше реклами для нього.
І ще, я думаю, що ніхто так не агітував за НАТО вдало і розумно, навіть не за НАТО, а за розуміння НАТО, як Святослав Вакарчук.
Мені дуже сподобалась твоя фраза, тому що вона для мене є прийнятною і зрозумілою, що питання НАТО є питанням цивілізаційного вибору. Я це саме так і сприймаю також.
Зараз з’явилася нова ідея, яка може буде реалізуватися в новому парламенті. Йдеться про те, що є частина політичного спектру, яка ніколи в житті не погодиться на вступ до НАТО. Але з іншого боку, ця частина політичного спектру готова, так би мовити, розміняти це питання на питання мови.
От, наприклад, ми запроваджуємо другою державною мовою російську, а вони за це голосують за включення України до НАТО. Як політик Вакарчук ставиться до цієї ідеї?
Святослав Вакарчук: Будь-які питання обміну із серії “утром стулья – вечером деньги”, як правило, приречені на поразку.
Будь-які рішення, які мали б обговорюватися, мають, в першу чергу, нести в собі серйозне розуміння: навіщо це потрібно країні?
Коли ми говоримо не про поняття вільне користування мовами, а про поняття обміну товарами з якоюсь країною, а коли ми обговорюємо питання державної мови і військово-політичного блоку, це питання не просто добробуту чи особистого комфорту кожного громадянина, це є трохи більше. Це питання того, що з твоєю країною буде за кілька років.
Тому в пакеті такі питання розглядати було б щонайменше недалекоглядним, тому що це дві принципово різні речі. Геополітичний вибір країни – це одне, а питання атрибутів країни – це зовсім інше. І б їх не пов’язував.
Можна було б говорити про пакети, де питання одного поля, одного порядку. Не можна змішувати гармати і пшеницю. Це абсолютно різні речі. Одне потрібно людям, щоб прожити і не померти з голоду, а друге, щоб знати, що пшениця має сенс завтра.
Тому я б не хотів взагалі на це питання відповідати так примітивно, от давайте зробимо так, давайте зробимо інакше.
На мою думку, питання державної мови стратегічно очевидніше, воно не потребує обговорення, оскільки державна мова в унітарний державі, якою є Україна, на відміну від мови повсякденного спілкування, визначає певну належність до конкретного соціального простору.
Тому, я думаю, питання про державну мову було б варто залишити таким, яким воно є. Я впевнений, що прекрасно можна і підтримувати, і треба продовжувати підтримувати існування інших мов, в тому числі російської, і це нормально. І те, що у нас двомовна країна, цей факт зрозумілий.
Але в цих реаліях треба знаходити можливість розуміти, що в нас є мова як певний державний символ. У нас поки що їх надто мало, тих державних символів, щоб розмінюватися на такі речі.
Сергій Рахманін: Конституція, день якої ми святкуємо, на жаль, цим символом не стала.
Святослав Вакарчук: Щодо НАТО. Я на сьогодні проти того, щоб ставити прямо питання “так” чи “ні”. На сьогодні країна не готова до того, щоб ставити це питання. Можливо, нам потрібно вступати в НАТО, може, не потрібно.
Сергій Рахманін: Але для цього країна має усвідомити, що це таке.
Святослав Вакарчук: Для цього країна має не просто усвідомити, а зробити всі дії, щоб справді її очі були достатньо відкритими, щоб вести нормальну дискусію.
Коли ми говоримо про План дій щодо членства, формальне чи не формальне до нього приєднання, це не має значення.
Але там же говориться про судову реформу, про свободу слова, про якісь інші речі. Давайте неформально проведемо ці всі реформи, давайте не будемо називати це Планом дій щодо членства чи іншими речами. Але давайте змінимо це так, щоб правила гри у нас були однаковими з країнами, про приєднання до яких ведеться дискусія.
І тоді, коли ми будемо мати біль-менш чисту судову систему, правильно побудовані силові структури, зв’язок армії та суспільства і так далі, коли ми будемо мати чітку власну національну стратегію, де ключовим буде не вступ до якихось організацій, а просто багаторічний план, як зробити так, щоб наші люди жили краще, тоді, в той момент, я думаю, ця дискусія стане більш предметною.
І тоді зрозуміється, хто є принциповим опонентом з політичних мотивів, він просто хоче іншого цивілізаційного вибору. Наприклад, свідомо не хоче, щоб Україна ставала європейською державою. А хто говорив про НАТО “за” чи “проти” просто не розуміючи, використовуючи це, як певну політичну спекуляцію. І тоді буде все ясно, тоді можна буде повертатися до цього питання.
Я не думаю, що на сьогоднішній день Україна готова відповідати “так” чи “ні”, але виконувати План дій щодо членства, чи то формально, чи неформально, ми зобов’язані, бо ми робимо краще собі.
Сергій Рахманін: Думаю, ми колись з тобою створимо власну партію, бо я думаю так само, як і ти. І так само переконую політиків, які проти.
У нас є черговий слухач, доброго дня.
Слухачка: Мене звати Іра, я хочу подякувати Святославу Вакарчуку за його новий альбом, він мені дуже сподобався. Особливо пісня “Лелеки” дуже гарна.
На мою думку, політика та музика – дві несумісні речі. Я підтримую Павла Гудимова, який, до речі. так само вважав, і тому колись трапився такий розкол.
Чи не боїтеся Ви, Святославе, що коли Ви підете в політику, частина слухачів, які Вас дуже любили, втратять симпатію до Вас, відійдуть і перестануть бути Вашими прихильниками?
Святослав Вакарчук: Запитання дуже риторичне. Я можу відповісти запитанням на запитання. А сімейне життя та політика – це сумісні речі? Але ж сім’ї є у всіх. Хоча насправді це також несумісні речі.
Будь- яка діяльність, що приносить задоволення і щирість, вона не сумісна політиками, але це не означає, що таким чином ми повинні привести все до ситуації, яку ми маємо сьогодні. Багато політиків є просто безпринципними людьми, абсолютно не вміючи нічого іншого робити, керують державою. Я думаю, ситуацію потрібно змінювати.
Безумовно, я готовий жертвувати якимсь, скажімо, особистим авторитетом, щоб заробити цей авторитет в чомусь іншому. Це перше.
А друге, всі хто дистанціюється дуже примітивно і безапеляційно від політики взагалі в нашій країні, це люди-егоїсти, які не думають про Україну. Тому що ми поки що живемо в неусталеній європейській демократії зі столітніми традиціями, ми її будуємо.
І поки одні будуть власне особисте щастя, поки одні реалізовують самі себе, інші повинні думати про те, як бабці будуть отримувати пенсії, як освіта стане кращою, не корумпованою, як на наш паспорт закордоном будуть дивитися не як на якийсь непотрібний папірець, а з повагою.
Хтось про це повинен думати, той, хто вміє щось робити, а не просто ті, кому не залишається нічого іншого, як іти в політику і красти.
Сергій Рахманін: Маємо ще один телефонний дзвінок.
Слухач: Добрий день, я дуже рада Вас чути, хочу подякувати за концерти у Києві, було дуже-дуже класно.
Які Ваші улюблені книги, автори? Дякую Вам за проект “Книга творить людину”. Тому що Ви – авторитетна людина для молоді, а зараз так мало читають, тому це дуже потрібно.
Святослав Вакарчук: Дякую. Проект тільки почався.
Знаю, що мало читають і з радістю буду продовжувати справу, направлену на популяризацію не тільки читання книг, а взагалі підняття інтелектуального рівня наших людей.
На жаль, не тільки народжуваність, але й середній рівень IQ нашої нації зменшується, і це дає підстави розуміти, що якщо ми екстраполюємо ці результати на майбутнє, то далі ми дійсно не зможемо не те, що конкурувати, а нормально вижити умовах все більше наростаючої світової глобалізації інформаційного та технологічного прориву, який відбувається в розвинених країнах.
Ми не можемо стояти осторонь цього. Я б дуже хотів, щоб це ставало краще. Я завжди з гордістю дивлюся на такі повідомлення інформаційні, коли на авіасалоні літаки ми продали. Думаю, ну хоча б щось світового рівня.
Бо де ці всі науково-дослідні інститути, де величезна кількість розумних вчених, які виїхали закордон, де наш потенціал, який ми може не своїми руками, але отримати в спадок від величезної напіввійськової імперії?
Але весь військовий потенціал, який працював на військову ціль, він міг бути використаний у мирних цілях, але він був просто розбазарений і викинутий кудись.
Тепер ми країна серіалів, шоу “Танці з зірками” і базарчиків, де всі один одному продають. Думаю, пора хоч якось згадати про нашу “бойову” славу, нагадати всім, що Україна була одним з інтелектуальних центрів упродовж 20 століття.
Щодо моїх улюблених книжок. Розказувати про улюблена книжки, коли ти їх читаєш десяток у місяць, було б дуже дивно.
За останні кілька місяців мене нічого не вразило, я таких прямо шедеврів не читав. Але було цікаво почитати книжку “Сніг” Орхана Памука, який пише про дуже непрості, в чомусь подібні до нас відносини в чомусь подібної до нас Туреччини.
Це також країна, яка розвивається між сходом і заходом, маючи зовсім іншу історію, має приблизно подібні проблеми. Було цікаво.
Читав нещодавно багато іншої художньої літератури: Чехова, Пушкіна, щось потягнуло на російську літературу. Читав, до речі, от у нас політичний ефір якраз підходяща книжка - “Велика шахівниця” Збігнева Бжезинського. Якраз у турі в автобусі. Багато за останній час прочитав, продовжую зараз читати.
Сергій Рахманін: Маю ще кілька питань, які надійшли до нас електронною поштою. Чи сниться тобі музика?
Святослав Вакарчук: Важко сказати, чи вона сниться в нотах. Напевне, ні. Але ці сни напевне сублімують якимсь чином в музичні поняття.
Нещодавно, приїхавши з туру, не маючи доступу до інструменту в спокійному режимі, оскільки були тільки концерти, я приїхав додому і за один вечір написав 4 мелодії. Написав би може й більше, але вже розумів, що треба спати лягати, бо на наступний день був концерт у Києві. Може, це буде основа до якогось доробку творчого.
Сергій Рахманін: А ти кажеш про творчу паузу, яка тут може бути творча пауза?
Святослав Вакарчук: Може, я неправильно сформулював цю фразу. Йде мова не про творчу паузу як про момент, коли ти не займаєшся творчістю.
Йде мова про паузу в певній публічній музичній діяльності. Це трохи різні речі. Поки буде ця пауза, може буде активно робитися нова музика, придумуватися нові пісні, робитися нові проекти.
Сергій Рахманін: Ще ти говорив про бажання і можливість продюсувати молодих виконавців.
Святослав Вакарчук: Воно є і нікуди не ділося.
Сергій Рахманін: Ще питання електронною поштою. Святославе, чи ти не боїшся, що увага до людини або до гурту, якого будеш продюсувати, буде прикута не через їхній талант, а через те, що у них буде продюсер сам Святослав Вакарчук.
Святослав Вакарчук: Мене менше всього буде цікавити, щоб хтось знав, хто продюсує цього артиста. Я не думаю, що це буде публічна інформація, в цьому нема смислу.
Значно цікавіше починати все з нуля, не користуючись власним іменем, а користуючись тільки вмінням, музичним баченням, інтуїцією і може десь певними діловими якостями.
Найменш цікаво зробити проект, який би називався “Вакарчук щось продюсує”. Хотілося б зробити проект, де б не було імені Святослав Вакарчук.
Сергій Рахманін: Цей потяг пов’язаний з тим, щоб просто Україна пробилася ще десь? Чи просто, щоб з’явилися нові виконавці. Звідки такий потяг до благодійності?
Святослав Вакарчук: Це не обов’язково благодійність, чому? Продюсування – це достатньо комерційна річ. Одна з цілей, яку я ставлю, це заробляти гроші на такій музиці, і я б не хотів, щоб усі думали, що це абсолютно альтруїстично.
Але основна причина все-таки – це реалізація певних музичних ідей, які в силу тих чи інших причин я не можу реалізувати сам. Наприклад, моїх голосових даних, на мою думку, не вистачає, щоб робити деякі речі, які я б хотів робити як композитор.
Або деколи навпаки, скажімо, я себе вважаю надто серйозним і надто стриманим, щоб десь зробити більш бурхливий та позарамковий проект. От і все. Тобто це, може, реалізація якихось нереалізованих власних музичних рішень через когось іншого.
Більше того, я б хотів продюсувати — не просто робити пісні, когось ставити на сцену, щоб це хтось робив. Я хотів би, щоб ці виконавці мали власну музику, просто допомагати їм правильно її подати і творити для людей.
Сергій Рахманін: Ще одне питання електронною поштою. Шановний Святославе, якби Ви могли вирішити одну глобальну проблему людства, яку б проблему Ви вирішили? Це пише Поліна з Броварів.
Святослав Вакарчук: За великим рахунком, глобальна проблема людства – це всього-на-всього сукупність багатьох мільярдів проблем кожної людини.
Не існує такого поняття, як глобальна проблема людства. Існує сукупна кількість проблем шести чи семи вже мільярдів людей, які живуть на землі. Якщо розібратися, то найбільше і основне бажання людей – бути щасливими. Я думаю, що це бажання дужче, ніж безсмертя. Якби я міг, я зробив би всіх людей щасливими. Хоча б тих, які живуть у той же час, в який живу я. Це, я думаю, дало б і мені щастя, помножене на кілька мільярдів. Цього прагнув би кожен.
Якщо говорити про певні соціальні чи світові глобальні проблеми. Звісно, їх також багато. Хотілося б, щоб не було голоду на землі, щоб вчені перебороли СНІД чи рак, щоб на землі не було війн. Це речі, які я хочу, цього напевне хоче кожна людина. Найбільше хотілося б, щоб не було людей, які вважають, що вони нещасні.
Сергій Рахманін: Найбільша проблема людини – це сама людина.
Мені чомусь видається, що все-таки у тебе складеться з політикою, з політичною кар’єрою. З чого б ти почав у політиці? Чи є план? Чи ти не хочеш його світити, щоб не наврочити?
Святослав Вакарчук: Не план, оскільки я не є достатньо досвідченим функціонально, щоб дозволити собі реалізовувати власні плани. Але в мене є певні принципи, на яких має існувати, я вважаю, будь-яка політична діяльність.
Найперший з цих принципів, це коли ти вибираєш між інтересами держави і власними інтересами, ти маєш вибирати інтереси держави, навіть якщо це стосується твоєї сім’ї.
І далі насправді не може бути принципів. Якщо цей принцип є використаний, то всі решта речей у демократичній країні вибудовуються в дискусіях та в певному консенсусі. Тому що в мене може бути одне бачення, в іншої достойної людини може бути інше бачення.
Якщо ми обоє розуміємо, що ці два бачення працюють, але в кожного свої погляди, то ми знайдемо третє, яке також буде працювати, і, може, іншим шляхом це буде відбуватися.
Сказати загальні пріоритети? Я б хотів, щоб Україна нарешті один раз і назавжди вирішила питання: куди ми йдемо? Питання належності до європейської цивілізації, незалежно від членства в різних структурах, питання як таке для мене є, можливо, першим питанням, яке мене сьогодні цікавить.
Тому що від питання цивілізаційного вибору залежать навіть такі прагматичні та прямолінійні речі, на перший погляд, як добробут людей.
Тому що питання цивілізаційного вибору в далекій перспективі підкоректує, змінить та покращить ментальність людей, що дасть можливість краще піклуватися про себе, може стати більш охайними, більш сильними як особистості, кожному з нас у нації. Таким чином зробити кращим наше матеріальне життя.
На другому місці, мабуть, я б навіть не по місцях казав, а поруч, це питання освіти, різкого підняття інтелектуального рівня нашої нації.
Я говорю про стратегічні речі, тому що більшість професійних політиків почнуть з того, що треба піднімати зарплати і пенсії.
Сергій Рахманін: Іван Малкович у нашій студії, коли я у нього запитав, навіщо йому політика, він відповів дуже просто. Каже, я піду, щоб покласти своє життя задля того, щоб в Україні нарешті з’явилась справжня українська книжка і вона не померла. Було чітке усвідомлення.
Святослав Вакарчук: Кожен повинен мати свою конкретну ціль. Моя ціль може надто загальна і стратегічна, але вона існує. Я чомусь інтуїтивно впевнений, що наше покоління має зробити рішучий крок вперед, і воно його зробить. Може, він не буде остаточний, але воно його зробить.
В кожній країні має з’явитися свій період кінця 18-го століття в Сполучених Штатах, період Французької революції, це все на порозі відчувається, що ми йдемо до цього.
Я думаю, що глобальних підстав вважати, що у нас все валиться і все погано, я б не бачив. У нас все йде цивілізаційним шляхом, як це проходило багато інших країн.
Ми хворіємо на різних хвороби інфекційні, отримуємо імунітет від них, поступово дорослішаємо та мужніємо. Хотілося б просто швидше.
Сергій Рахманін: Процитую Вакарчука: “Дайте нам бути такими, якими ми є”. Це єдине, що вимагається від політиків. І мені здається, що Святослав Вакарчук буде саме таким політиком.
| (RadioSvoboda.Ua) |
З точки зору внутрішнього відчуття, я не до кінця відчуваю це свято, і правильний коментар був з самого початку. Однак не треба сприймати це як негатив щодо Дня Конституції, оскільки я взагалі до усіх свят ставлюся дуже спокійно і прохолодно.
З усіх державних свят єдине, яке для мене є незаперечним, це День незалежності. Але хотілося б, щоб День Конституції до нього також приєднався.
Сергій Рахманін: Я страшенно заздрив норвежцям, тому що вони святкують саме День Конституції як найголовніше свято. Саме День Конституції, а не проголошення незалежності.
Чому? Тому що вони вважають, напевне справедливо, що саме цього дня Норвегія стала державою, а не країною. А норвежці стали нацією, а не просто населенням конкретної країни.
У мене взагалі особисте ставлення до цього свята, тому що моя донька народилася того дня, і вона молодша від Конституції на 13 хвилин. Тому для мене, коли я описував довгий і важкий конституційний процес, я писав про пологи, про можливість кесаревого розтину. Тому моє особливе ставлення до цього свята, і мені прикро, що воно не стало загальнодержавним.
Святослав Вакарчук: Тоді вітаю тебе з сімейним святом, з днем народження доньки.
Сергій Рахманін: Дякую. Доведеться трохи поговорити про політику. Презентуючи альбом “Мірра”, успішним, як я можу судити, ти заявив: “Після виснажливих років безперервної праці група “Океан Ельзи” серйозно думає над тим, щоб зробити тривалу творчу паузу. І це не слова для підняття ажіотажу, ми такими речами не займаємося, кажу відверто, є плани після закінчення туру відійти зі сцени і зосередитися на інших речах”.
Страшенний переляк це викликало з обох боків Дніпра, де шанують “Океан Ельзи” та Вакарчука особисто, і багато хто пов’язує це саме з політикою. Чи вирішене вже питання про твою особисту участь у дострокових парламентських виборах?
Святослав Вакарчук: Я знав, що це питання буде одним із перших. Особливо не готувався до нього, оскільки відповідь є достатньо очевидною. Я на сьогодні можу впевнено сказати, що всі й так знають з преси і телевізора, що моє ім’я було у попередніх списках “Нашої України”. Безумовно, це робилося з моєї згоди, інакше не могло бути.
Однак на сьогодні я відповіді остаточної дати не можу з низки причин. Всіх їх називати не буду, але основна, найбільш для мене мотиваційна – Святослав Вакарчук на сьогодні є достатньо самореалізованою людиною. Будь-який поступ позитивний для мене у власному житті пов’язаний з будь-чим, але аж ніяк не з політикою.
Якщо хтось думає, що я готовий іти в народні депутати, щоб таким чином піднімати, удосконалювати чи покращувати свою кар’єру, він дуже помиляється, тому що для мене це буде крок, як мінімум, в сторону.
Такий крок є достатньо серйозно обдуманий, я враховую свою внутрішню мотивацію. Я не є людиною, яка сприймає мандат народного депутата як манну небесну, я з тих людей, які і без цього мандата можуть зробити себе щасливим і багато справ для країни, які, на мою думку, допомагали їй.
Однак, я думаю, інколи приходить час, коли твоє вміння, твій досвід, підтримка людей дають тобі підстави, може надто наївні, може надто ідеалістичні, але дають підстави сподіватися, що особисто твоя участь у створенні нових правил гри для держави (а я вважаю, що ми їх ще не створили) можуть бути успішними.
Власне, це дає мені можливість розглядати такий варіант. Але ще раз повторюю, на сьогоднішній день рішення не ухвалене.
Якщо я зрозумію, що нема відповідної моїм ідеалам та моїм прагненням команди однодумців, якщо нема чіткої, зрозумілої, вдумливої стратегії, то просто сидіти і натискати кнопки, а тим більше своїм іменем прикривати в життя рішення людей, які мені не є близькі, я не буду. Я готовий як до одного, так і до другого розвитку подій.
Сергій Рахманін: Мені здається, що ти міг би стати доволі успішним політиком, бо все те, що ти робиш, так чи інакше пов’язане з політикою, воно є вдалим, корисним та необхідним.
Маю на увазі, наприклад, агітацію за книжку. З моєї точки зору, це і є політика. Те, що ти робиш, це абсолютно корисно.
Але ми зустрічалися в цій студії рік тому, і тоді ти казав: “Влада є чи не найскладнішим випробуванням для людини, набагато складнішим, ніж випробування грошима чи славою. Політика для мене не на часі, я значно корисніший та потрібніший як музикант і собі, і мільйонам людей, які слухають “Океан Ельзи”. Я думаю, що політиків багато, а “Океан Ельзи” один”.
Минув рік, що змінилося з тих часів? Чому ти вважаєш, що вже ти можеш дозволити цей крок? Що за цей рік змінилося?
Святослав Вакарчук: Якщо чесно, я і зараз як особистість, як людина, яка має поза всім іншим власні життєві плани, внутрішнє життя, задоволення від того, що займається музикою, сьогодні я з важким серцем говорю, що готовий був би.
Я все чекаю, що з’являться ті люди, які готові формально присвятити своє життя цьому і щось зробити на краще. А вони все не з’являються і не з’являються. Трохи є, але тої критичної маси нема.
І в один прекрасний момент я зловив себе на думці, що критикуючи велику кількість інтелігенції, особливо людей науки, мистецтва, культури, може, в деякому розумінні бізнесу - розумних, вдумливих людей, які щодня зі скепсисом говорять, як тяжко в нашій країні, не ті люди нею керують, вони самі дистанціюються від своєї справи, ніби кажуть, що не поліземо в це болото, бо ми надто розумні.
Я зловив себе на такому снобізмі, що я зі сторони розказую, як мало би все бути добре, але воно не стає, а потім подумав, що може треба брати і робити, розгрібати ці стайні.
Я вже є достатньо досвідчений, оскільки спілкувався із політиками, бачив цю кухню, щоб зрозуміти, що це дуже не просто. І може надто ідеалістичний, щоб дозволити собі зробити такий крок.
Може, пройде деякий час, і я зрозумію, що мого особисто сумління, моєї енергії, навіть такої великої, яка, як я вважаю, у мене є, недостатньо, щоб просто це болото змінити.
Може, це станеться, але ,можливо, критична маса цих людей, людей з новим баченням, з новими ідеалами, людей, які взагалі нічого не хочуть для себе в політиці, може, вони щось зможуть.
Для мене найбільша проблема походу в політику пов’язана з тим, що я абсолютно щиро думаю, я достатньо успішна фінансово людина, я заробляю гроші тим, чим я заробляю. І я прекрасно розумію, що серйозно прийдеться відмовитися від чогось, пов’язаного з професійною діяльністю.
І я дуже довго думаю над цим, тому що я не можу уявити всерйоз, що я можу піти в політику заробляти гроші, для мене нема такої взагалі думки. Для мене це проблема. Якщо багато людей, яких я знаю, рвуться, тому що вони бачать можливість заробітку, для мене це проблема, навпаки, це втрата, в матеріальному розумінні слова.
Сергій Рахманін: Ти кажеш, що ти успішна фінансово людина, і це є правда.
Святослав Вакарчук: Я б сказав не успішна, а реалізована фінансово. Я думаю, що я далекий від більшості народних депутатів, які зараз представляли Верховну Раду в більшості. Але мені вистачає на життя, я заробляю чесною працею, я щасливий від цього.
Сергій Рахманін: Ти добре знаєш політиків, але я не думаю, що ти добре усвідомлюєш цей світ. І тут є один нюанс.
Я знаю багатьох людей, яких політика справді покалічила, без перебільшення. Вони були фінансово незалежними, були доволі досвідченими, але не мали політичного вишколу. Коли вони приходили і дізнавалися про деякі речі, про які вони не хотіли знати, вони б багато дали, щоб цього не знати. Коли вони прийшли в цей світ, вони просто отруювалися тим, що бачили, чули та відчували.
Ти відчуєш, що “я набувся в полоні, годі вже”, але писати вже те, що писав після того, що пережив, ти не зможеш. Це величезний ризик, ти про нього думав?
Святослав Вакарчук: Я щодня все більше переконуюсь в тому, що людина, яка щиро хоче щось змінити для своєї країни, йде працювати в таку сферу, вона зможе стати успішною для людей тільки тоді, коли вона справді йде як людина, яка наймається на соціальну роботу, це є певне волонтерство. Ти маєш до цього визріти.
Ти маєш зрозуміти, що там лишилося все: особистий успіх, сім’я, матеріальні якісь речі, ти маєш найматися на роботу.
Чому я готовий це зробити? Тому що я знаю, що моя творчість, взагалі мій зв’язок з вищим світом (я так це називаю), він нікуди не дінеться, я в цьому впевнений. Разом з тим, мій досвід, освіта, спілкування з багатьма людьми,
величезна кількість прочитаної літератури, кількість думок багатогодинних про те, що може трапитися з нами, куди нас заведе цей довгий шлях, як ти цитував, вона мені дозволяє думати, що я можу принаймні спробувати.
Я буду боротися до кінця, щоб мої погляди, щоб моє бачення спрацювало. Якщо я зрозумію, що це абсолютно безперспективно, всі методи вичерпані, повір, я людиною, яка дивиться, як використовують її ім’я в брудних цілях, не буду.
Я з радістю зроблю все, що зможу. Якщо моєї сили буде надто мало, я людина горда, я той самий мандат покладу на стіл.
Сергій Рахманін: Щодо тебе, не маю жодного сумніву.
До мене доходили чутки, що велика кількість людей, які створюють серцевину “Нашої України”, з задоволенням сприйняли твоє бажання взяти участь у політичному проекті.
Але були люди, які були проти. І ці люди пояснювали, як правило, це абсолютно одностайно, що їм не сподобалась твоя пісня “Веселі часи”, і вони сприйняли це як закид на адресу помаранчевої влади, помаранчевих політиків.
Чи правда, що є люди, які намагаються чинити спротив, щоб Вакарчук з’явився у складі “Нашої України”? Чи сприймаєш ти сам цю пісню, цей проект як закид на адресу помаранчевої влади?
Святослав Вакарчук: Я особисто не беру участі і не роблю жодним чином нічого, щоб потрапити чи не потрапити у будь-які списки. Мене не цікавить ініціатива, у мене немає жодної ініціативи чи пробивання ліктями.
Я сприймаю це як виклик долі. Мені запропонували, якщо станеться так, що всі умови задачі будуть мене влаштовувати, а в першу чергу, коли є команда однодумців, які справді хочуть щось змінити.
Сергій Рахманін: Але в цій команді є люди, які не сприймають однодумців.
Святослав Вакарчук: Якщо я зрозумію, що таких людей є більшість, або що є шанси їх змінити, тоді є певні формальні параметри для цього, думаю, ми не обов’язково маємо це обговорювати, то я, безумовно, прийму таку пропозицію.
Але ще раз підкреслюю, що я ніколи не прагнув і штучно не буду прагнути чи просити когось про такі речі, оскільки політиків і партій багато, а Святослав Вакарчук один.
Я безпартійна людина, і поки не уявляю себе партійною людиною. Але чи то в партіях Вакарчук, чи то в якійсь конкретній ситуації в політиці, чи в складі Верховної Ради, чи в складі чогось іншого, чи просто як той, хто я є зараз, я буду робити свою справу, буду щодня робити на сантиметр нашу країну кращою, на грам чи кілограм успішнішою. Думаю, для цього мені не потрібні спеціальні статуси.
Інша справа, знаєте, на злодієві шапка горить. Людину сприймають як критику, як незадоволення ті, хто розуміє, що незадоволення могло б бути.
Я, як автор, скажу, що це не є незадоволення, це констатація факту. І направлена вона не проти політиків конкретного кольору, а направлена на те, щоб показати, що насправді відбувається.
І винні в цьому не влада одного кольору чи іншого, а винна влада в цьому як така, яка до сьогодні не змогла зрозуміти, що у владу, принаймні в демократичній, цивілізованій Європі, куди ми прагнемо, люди йдуть служити народу, а не користуватися народом.
Я розумію, що мої слова звучать, як і більшість риторики політиків, які зараз це говорять, але я справді в це вірю. Я багато вже спілкувався не тільки з нашими, але й із закордонними політиками, парламентарями, так ставалось. В основному в приватних розмовах.
Я бачу, що вони мислять так само, як і я. Я бачу, що є політики, в інших країнах принаймні, яких ми називаємо політиками нового типу. Так, у них є особисті амбіції, вони хочуть реалізуватися, але вони хочуть реалізуватися через особистий політичний успіх, який приходить з підтримкою людей, а не реалізуватися через власні плани, які можна реалізувати через політику.
Якщо такі люди є в стані будь-якого політичного табору, то я б хотів, щоб швидше їх стало менше. Тому що саме люди, які бояться чути правду в очі, які заривають голову в пісок, коли є небезпека, люди, які користуються найменшою можливістю, коли можна зробити щось для себе, саме ці люди, мені здається, і зупиняють зараз ріст країни. Вони є в різних партіях, я б зараз не говорив про жоден колір.
Сергій Рахманін: Маємо перший телефонний дзвінок.
Слухачка: Доброго дня. Під час великої вашої перерви чи будуть невеликі концерти, як на День незалежності чи на Новий рік по телебаченню?
Святослав Вакарчук: Перерва потрібна для того, щоб трохи зібратися з силами і бути готовим для нових творчих звершень і подвигів. Під час цієї перерви був би сенс взагалі утриматися від концертної діяльності.
Але оскільки ми живемо у непередбачуваному світі та країні, то я б сказав: ніколи не кажи "ніколи". Завжди можуть трапитися якісь випадкові виступи, ми ж не табу оголошуємо чи мораторій, просто хочемо зробити перерву.
Сергій Рахманін: Коли я думав, чим може займатися Вакарчук у політиці, для мене це не було питанням, тому що проект “Книга творить людину”, як на мене, дуже вдалий. Хоча, напевне, могло бути трохи більше реклами для нього.
І ще, я думаю, що ніхто так не агітував за НАТО вдало і розумно, навіть не за НАТО, а за розуміння НАТО, як Святослав Вакарчук.
Мені дуже сподобалась твоя фраза, тому що вона для мене є прийнятною і зрозумілою, що питання НАТО є питанням цивілізаційного вибору. Я це саме так і сприймаю також.
Зараз з’явилася нова ідея, яка може буде реалізуватися в новому парламенті. Йдеться про те, що є частина політичного спектру, яка ніколи в житті не погодиться на вступ до НАТО. Але з іншого боку, ця частина політичного спектру готова, так би мовити, розміняти це питання на питання мови.
От, наприклад, ми запроваджуємо другою державною мовою російську, а вони за це голосують за включення України до НАТО. Як політик Вакарчук ставиться до цієї ідеї?
| (RadioSvoboda.Ua) |
Будь-які рішення, які мали б обговорюватися, мають, в першу чергу, нести в собі серйозне розуміння: навіщо це потрібно країні?
Коли ми говоримо не про поняття вільне користування мовами, а про поняття обміну товарами з якоюсь країною, а коли ми обговорюємо питання державної мови і військово-політичного блоку, це питання не просто добробуту чи особистого комфорту кожного громадянина, це є трохи більше. Це питання того, що з твоєю країною буде за кілька років.
Тому в пакеті такі питання розглядати було б щонайменше недалекоглядним, тому що це дві принципово різні речі. Геополітичний вибір країни – це одне, а питання атрибутів країни – це зовсім інше. І б їх не пов’язував.
Можна було б говорити про пакети, де питання одного поля, одного порядку. Не можна змішувати гармати і пшеницю. Це абсолютно різні речі. Одне потрібно людям, щоб прожити і не померти з голоду, а друге, щоб знати, що пшениця має сенс завтра.
Тому я б не хотів взагалі на це питання відповідати так примітивно, от давайте зробимо так, давайте зробимо інакше.
На мою думку, питання державної мови стратегічно очевидніше, воно не потребує обговорення, оскільки державна мова в унітарний державі, якою є Україна, на відміну від мови повсякденного спілкування, визначає певну належність до конкретного соціального простору.
Тому, я думаю, питання про державну мову було б варто залишити таким, яким воно є. Я впевнений, що прекрасно можна і підтримувати, і треба продовжувати підтримувати існування інших мов, в тому числі російської, і це нормально. І те, що у нас двомовна країна, цей факт зрозумілий.
Але в цих реаліях треба знаходити можливість розуміти, що в нас є мова як певний державний символ. У нас поки що їх надто мало, тих державних символів, щоб розмінюватися на такі речі.
Сергій Рахманін: Конституція, день якої ми святкуємо, на жаль, цим символом не стала.
Святослав Вакарчук: Щодо НАТО. Я на сьогодні проти того, щоб ставити прямо питання “так” чи “ні”. На сьогодні країна не готова до того, щоб ставити це питання. Можливо, нам потрібно вступати в НАТО, може, не потрібно.
Сергій Рахманін: Але для цього країна має усвідомити, що це таке.
Святослав Вакарчук: Для цього країна має не просто усвідомити, а зробити всі дії, щоб справді її очі були достатньо відкритими, щоб вести нормальну дискусію.
Коли ми говоримо про План дій щодо членства, формальне чи не формальне до нього приєднання, це не має значення.
Але там же говориться про судову реформу, про свободу слова, про якісь інші речі. Давайте неформально проведемо ці всі реформи, давайте не будемо називати це Планом дій щодо членства чи іншими речами. Але давайте змінимо це так, щоб правила гри у нас були однаковими з країнами, про приєднання до яких ведеться дискусія.
І тоді, коли ми будемо мати біль-менш чисту судову систему, правильно побудовані силові структури, зв’язок армії та суспільства і так далі, коли ми будемо мати чітку власну національну стратегію, де ключовим буде не вступ до якихось організацій, а просто багаторічний план, як зробити так, щоб наші люди жили краще, тоді, в той момент, я думаю, ця дискусія стане більш предметною.
І тоді зрозуміється, хто є принциповим опонентом з політичних мотивів, він просто хоче іншого цивілізаційного вибору. Наприклад, свідомо не хоче, щоб Україна ставала європейською державою. А хто говорив про НАТО “за” чи “проти” просто не розуміючи, використовуючи це, як певну політичну спекуляцію. І тоді буде все ясно, тоді можна буде повертатися до цього питання.
Я не думаю, що на сьогоднішній день Україна готова відповідати “так” чи “ні”, але виконувати План дій щодо членства, чи то формально, чи неформально, ми зобов’язані, бо ми робимо краще собі.
Сергій Рахманін: Думаю, ми колись з тобою створимо власну партію, бо я думаю так само, як і ти. І так само переконую політиків, які проти.
У нас є черговий слухач, доброго дня.
Слухачка: Мене звати Іра, я хочу подякувати Святославу Вакарчуку за його новий альбом, він мені дуже сподобався. Особливо пісня “Лелеки” дуже гарна.
На мою думку, політика та музика – дві несумісні речі. Я підтримую Павла Гудимова, який, до речі. так само вважав, і тому колись трапився такий розкол.
Чи не боїтеся Ви, Святославе, що коли Ви підете в політику, частина слухачів, які Вас дуже любили, втратять симпатію до Вас, відійдуть і перестануть бути Вашими прихильниками?
Святослав Вакарчук: Запитання дуже риторичне. Я можу відповісти запитанням на запитання. А сімейне життя та політика – це сумісні речі? Але ж сім’ї є у всіх. Хоча насправді це також несумісні речі.
Будь- яка діяльність, що приносить задоволення і щирість, вона не сумісна політиками, але це не означає, що таким чином ми повинні привести все до ситуації, яку ми маємо сьогодні. Багато політиків є просто безпринципними людьми, абсолютно не вміючи нічого іншого робити, керують державою. Я думаю, ситуацію потрібно змінювати.
Безумовно, я готовий жертвувати якимсь, скажімо, особистим авторитетом, щоб заробити цей авторитет в чомусь іншому. Це перше.
А друге, всі хто дистанціюється дуже примітивно і безапеляційно від політики взагалі в нашій країні, це люди-егоїсти, які не думають про Україну. Тому що ми поки що живемо в неусталеній європейській демократії зі столітніми традиціями, ми її будуємо.
І поки одні будуть власне особисте щастя, поки одні реалізовують самі себе, інші повинні думати про те, як бабці будуть отримувати пенсії, як освіта стане кращою, не корумпованою, як на наш паспорт закордоном будуть дивитися не як на якийсь непотрібний папірець, а з повагою.
Хтось про це повинен думати, той, хто вміє щось робити, а не просто ті, кому не залишається нічого іншого, як іти в політику і красти.
Сергій Рахманін: Маємо ще один телефонний дзвінок.
Слухач: Добрий день, я дуже рада Вас чути, хочу подякувати за концерти у Києві, було дуже-дуже класно.
Які Ваші улюблені книги, автори? Дякую Вам за проект “Книга творить людину”. Тому що Ви – авторитетна людина для молоді, а зараз так мало читають, тому це дуже потрібно.
Святослав Вакарчук: Дякую. Проект тільки почався.
Знаю, що мало читають і з радістю буду продовжувати справу, направлену на популяризацію не тільки читання книг, а взагалі підняття інтелектуального рівня наших людей.
На жаль, не тільки народжуваність, але й середній рівень IQ нашої нації зменшується, і це дає підстави розуміти, що якщо ми екстраполюємо ці результати на майбутнє, то далі ми дійсно не зможемо не те, що конкурувати, а нормально вижити умовах все більше наростаючої світової глобалізації інформаційного та технологічного прориву, який відбувається в розвинених країнах.
Ми не можемо стояти осторонь цього. Я б дуже хотів, щоб це ставало краще. Я завжди з гордістю дивлюся на такі повідомлення інформаційні, коли на авіасалоні літаки ми продали. Думаю, ну хоча б щось світового рівня.
Бо де ці всі науково-дослідні інститути, де величезна кількість розумних вчених, які виїхали закордон, де наш потенціал, який ми може не своїми руками, але отримати в спадок від величезної напіввійськової імперії?
Але весь військовий потенціал, який працював на військову ціль, він міг бути використаний у мирних цілях, але він був просто розбазарений і викинутий кудись.
Тепер ми країна серіалів, шоу “Танці з зірками” і базарчиків, де всі один одному продають. Думаю, пора хоч якось згадати про нашу “бойову” славу, нагадати всім, що Україна була одним з інтелектуальних центрів упродовж 20 століття.
Щодо моїх улюблених книжок. Розказувати про улюблена книжки, коли ти їх читаєш десяток у місяць, було б дуже дивно.
За останні кілька місяців мене нічого не вразило, я таких прямо шедеврів не читав. Але було цікаво почитати книжку “Сніг” Орхана Памука, який пише про дуже непрості, в чомусь подібні до нас відносини в чомусь подібної до нас Туреччини.
Це також країна, яка розвивається між сходом і заходом, маючи зовсім іншу історію, має приблизно подібні проблеми. Було цікаво.
Читав нещодавно багато іншої художньої літератури: Чехова, Пушкіна, щось потягнуло на російську літературу. Читав, до речі, от у нас політичний ефір якраз підходяща книжка - “Велика шахівниця” Збігнева Бжезинського. Якраз у турі в автобусі. Багато за останній час прочитав, продовжую зараз читати.
Сергій Рахманін: Маю ще кілька питань, які надійшли до нас електронною поштою. Чи сниться тобі музика?
Святослав Вакарчук: Важко сказати, чи вона сниться в нотах. Напевне, ні. Але ці сни напевне сублімують якимсь чином в музичні поняття.
Нещодавно, приїхавши з туру, не маючи доступу до інструменту в спокійному режимі, оскільки були тільки концерти, я приїхав додому і за один вечір написав 4 мелодії. Написав би може й більше, але вже розумів, що треба спати лягати, бо на наступний день був концерт у Києві. Може, це буде основа до якогось доробку творчого.
Сергій Рахманін: А ти кажеш про творчу паузу, яка тут може бути творча пауза?
Святослав Вакарчук: Може, я неправильно сформулював цю фразу. Йде мова не про творчу паузу як про момент, коли ти не займаєшся творчістю.
Йде мова про паузу в певній публічній музичній діяльності. Це трохи різні речі. Поки буде ця пауза, може буде активно робитися нова музика, придумуватися нові пісні, робитися нові проекти.
Сергій Рахманін: Ще ти говорив про бажання і можливість продюсувати молодих виконавців.
Святослав Вакарчук: Воно є і нікуди не ділося.
Сергій Рахманін: Ще питання електронною поштою. Святославе, чи ти не боїшся, що увага до людини або до гурту, якого будеш продюсувати, буде прикута не через їхній талант, а через те, що у них буде продюсер сам Святослав Вакарчук.
Святослав Вакарчук: Мене менше всього буде цікавити, щоб хтось знав, хто продюсує цього артиста. Я не думаю, що це буде публічна інформація, в цьому нема смислу.
Значно цікавіше починати все з нуля, не користуючись власним іменем, а користуючись тільки вмінням, музичним баченням, інтуїцією і може десь певними діловими якостями.
Найменш цікаво зробити проект, який би називався “Вакарчук щось продюсує”. Хотілося б зробити проект, де б не було імені Святослав Вакарчук.
Сергій Рахманін: Цей потяг пов’язаний з тим, щоб просто Україна пробилася ще десь? Чи просто, щоб з’явилися нові виконавці. Звідки такий потяг до благодійності?
Святослав Вакарчук: Це не обов’язково благодійність, чому? Продюсування – це достатньо комерційна річ. Одна з цілей, яку я ставлю, це заробляти гроші на такій музиці, і я б не хотів, щоб усі думали, що це абсолютно альтруїстично.
Але основна причина все-таки – це реалізація певних музичних ідей, які в силу тих чи інших причин я не можу реалізувати сам. Наприклад, моїх голосових даних, на мою думку, не вистачає, щоб робити деякі речі, які я б хотів робити як композитор.
Або деколи навпаки, скажімо, я себе вважаю надто серйозним і надто стриманим, щоб десь зробити більш бурхливий та позарамковий проект. От і все. Тобто це, може, реалізація якихось нереалізованих власних музичних рішень через когось іншого.
Більше того, я б хотів продюсувати — не просто робити пісні, когось ставити на сцену, щоб це хтось робив. Я хотів би, щоб ці виконавці мали власну музику, просто допомагати їм правильно її подати і творити для людей.
Сергій Рахманін: Ще одне питання електронною поштою. Шановний Святославе, якби Ви могли вирішити одну глобальну проблему людства, яку б проблему Ви вирішили? Це пише Поліна з Броварів.
Святослав Вакарчук: За великим рахунком, глобальна проблема людства – це всього-на-всього сукупність багатьох мільярдів проблем кожної людини.
Не існує такого поняття, як глобальна проблема людства. Існує сукупна кількість проблем шести чи семи вже мільярдів людей, які живуть на землі. Якщо розібратися, то найбільше і основне бажання людей – бути щасливими. Я думаю, що це бажання дужче, ніж безсмертя. Якби я міг, я зробив би всіх людей щасливими. Хоча б тих, які живуть у той же час, в який живу я. Це, я думаю, дало б і мені щастя, помножене на кілька мільярдів. Цього прагнув би кожен.
Якщо говорити про певні соціальні чи світові глобальні проблеми. Звісно, їх також багато. Хотілося б, щоб не було голоду на землі, щоб вчені перебороли СНІД чи рак, щоб на землі не було війн. Це речі, які я хочу, цього напевне хоче кожна людина. Найбільше хотілося б, щоб не було людей, які вважають, що вони нещасні.
Сергій Рахманін: Найбільша проблема людини – це сама людина.
Мені чомусь видається, що все-таки у тебе складеться з політикою, з політичною кар’єрою. З чого б ти почав у політиці? Чи є план? Чи ти не хочеш його світити, щоб не наврочити?
Святослав Вакарчук: Не план, оскільки я не є достатньо досвідченим функціонально, щоб дозволити собі реалізовувати власні плани. Але в мене є певні принципи, на яких має існувати, я вважаю, будь-яка політична діяльність.
Найперший з цих принципів, це коли ти вибираєш між інтересами держави і власними інтересами, ти маєш вибирати інтереси держави, навіть якщо це стосується твоєї сім’ї.
І далі насправді не може бути принципів. Якщо цей принцип є використаний, то всі решта речей у демократичній країні вибудовуються в дискусіях та в певному консенсусі. Тому що в мене може бути одне бачення, в іншої достойної людини може бути інше бачення.
Якщо ми обоє розуміємо, що ці два бачення працюють, але в кожного свої погляди, то ми знайдемо третє, яке також буде працювати, і, може, іншим шляхом це буде відбуватися.
Сказати загальні пріоритети? Я б хотів, щоб Україна нарешті один раз і назавжди вирішила питання: куди ми йдемо? Питання належності до європейської цивілізації, незалежно від членства в різних структурах, питання як таке для мене є, можливо, першим питанням, яке мене сьогодні цікавить.
Тому що від питання цивілізаційного вибору залежать навіть такі прагматичні та прямолінійні речі, на перший погляд, як добробут людей.
Тому що питання цивілізаційного вибору в далекій перспективі підкоректує, змінить та покращить ментальність людей, що дасть можливість краще піклуватися про себе, може стати більш охайними, більш сильними як особистості, кожному з нас у нації. Таким чином зробити кращим наше матеріальне життя.
На другому місці, мабуть, я б навіть не по місцях казав, а поруч, це питання освіти, різкого підняття інтелектуального рівня нашої нації.
Я говорю про стратегічні речі, тому що більшість професійних політиків почнуть з того, що треба піднімати зарплати і пенсії.
Сергій Рахманін: Іван Малкович у нашій студії, коли я у нього запитав, навіщо йому політика, він відповів дуже просто. Каже, я піду, щоб покласти своє життя задля того, щоб в Україні нарешті з’явилась справжня українська книжка і вона не померла. Було чітке усвідомлення.
| (RadioSvoboda.Ua) |
В кожній країні має з’явитися свій період кінця 18-го століття в Сполучених Штатах, період Французької революції, це все на порозі відчувається, що ми йдемо до цього.
Я думаю, що глобальних підстав вважати, що у нас все валиться і все погано, я б не бачив. У нас все йде цивілізаційним шляхом, як це проходило багато інших країн.
Ми хворіємо на різних хвороби інфекційні, отримуємо імунітет від них, поступово дорослішаємо та мужніємо. Хотілося б просто швидше.
Сергій Рахманін: Процитую Вакарчука: “Дайте нам бути такими, якими ми є”. Це єдине, що вимагається від політиків. І мені здається, що Святослав Вакарчук буде саме таким політиком.