Наталка Кудрик Рим, 21 листопада 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Апеннінський і Кримський півострови: що спільного між цими територіями, окрім гарних морських краєвидів та численних плантацій винограду? Південні землі Італії і України поєднує ще й історія, на жаль, сумна історія двох народів. У 1942 році сотні громадян італійського походження, котрі мешкали у Криму, за наказом Сталіна були депортовані до Казахстану. Вперше про невідому трагедію італійців Криму розповідає книжка, що вийшла друком в Україні.
Історія італійської міграції на Кримський півострів почалася у 1830-х роках. Тодішній царський уряд Російської імперії запрошував на багаті землі представників різних національностей. З Італії прибували селяни і моряки – уродженці південного регіону Пулья. Оселялися переважно у місті Керчі, де у 1848 році збудували першу католицьку церкву.
Професор міжнародного права університету Генуї Джуліо Віньйолі, співавтор книжки «Невідома трагедія італійців Криму» в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив: «Вирушали до Криму і там, на плодючій незайманій землі, займалися здебільшого виноградарством, багато хто працював у порту, на рибальських суднах у Чорному морі. На початку ХХ століття італійці становили 3 відсотки від загального населення Керчі та її околиць, тобто їх було кілька тисяч».
Виселяти італійців совєтам допомагали соратники – італійські комуністи в Криму
Після більшовицької революції з початком колективізації у 1920-х роках, а згодом і сталінських репресій для італійської громади, як і для інших народів Криму, почалися страшні часи переслідування. Виселяти італійців совєтам допомагали соратники – італійські комуністи в Криму, котрі діяли за наказом Москви. До 1939 року значна частина спільноти встигла втікти на батьківщину. На початок Другої світової війни італійців на півострові налічувалося вже менше, близько тисячі.
У 1942 році радянський режим депортує вихідців з Італії через Чорне море до Баку, а далі потягами до різних міст Казахстану. Половина з них загинули в дорозі, на важких роботах, або зникли безвісти. Хто вижив, за часів правління Микити Хрущова повернувся до Криму.
Порівняно з іншими нацменшинами, нинішня спільнота громадян італійського походження у Керчі нечисленна, близько 400 осіб. Вони мають українське громадянство, живуть у квартирах – хрущовках, говорять переважно російською мовою і мало хто з них володіє мовою предків. Декотрі воліли б отримати громадянство Італії, але документи про їхнє італійське походження втрачені. Щоб відвідати країну прадідів, кримські італійці потрапляють на Апенніни як звичайні туристи з України.
Виклик для політиків двох країн
Професор Джуліо Віньйолі наголосив: «У громаді лунає крик протесту, що італійці в Криму досі не мають статусу депортованого народу. Але я думаю, що таке визнання з боку української чи кримської влади незабаром буде. Важливо зауважити, що досі навіть італійська влада через власну неосвіченість нічого не знала про своїх громадян у Криму».
Джуліо Віньйолі разом із кримчанкою італійського походження Юлією Джаккетті-Бойко зібрали документальні свідчення в єдину книжку, щоб лобіювати італійсько-кримське питання у парламентах обох країн. Видання вийшло друком минулого літа в Україні італійською, російською та українською мовами. Цю книжку назвали викликом для політиків двох країн. На думку авторів, після довгих десятиліть замовчування сучасна влада повинна визнати гіркий історичний факт.
Професор міжнародного права університету Генуї Джуліо Віньйолі, співавтор книжки «Невідома трагедія італійців Криму» в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив: «Вирушали до Криму і там, на плодючій незайманій землі, займалися здебільшого виноградарством, багато хто працював у порту, на рибальських суднах у Чорному морі. На початку ХХ століття італійці становили 3 відсотки від загального населення Керчі та її околиць, тобто їх було кілька тисяч».
Виселяти італійців совєтам допомагали соратники – італійські комуністи в Криму
Після більшовицької революції з початком колективізації у 1920-х роках, а згодом і сталінських репресій для італійської громади, як і для інших народів Криму, почалися страшні часи переслідування. Виселяти італійців совєтам допомагали соратники – італійські комуністи в Криму, котрі діяли за наказом Москви. До 1939 року значна частина спільноти встигла втікти на батьківщину. На початок Другої світової війни італійців на півострові налічувалося вже менше, близько тисячі.
У 1942 році радянський режим депортує вихідців з Італії через Чорне море до Баку, а далі потягами до різних міст Казахстану. Половина з них загинули в дорозі, на важких роботах, або зникли безвісти. Хто вижив, за часів правління Микити Хрущова повернувся до Криму.
Порівняно з іншими нацменшинами, нинішня спільнота громадян італійського походження у Керчі нечисленна, близько 400 осіб. Вони мають українське громадянство, живуть у квартирах – хрущовках, говорять переважно російською мовою і мало хто з них володіє мовою предків. Декотрі воліли б отримати громадянство Італії, але документи про їхнє італійське походження втрачені. Щоб відвідати країну прадідів, кримські італійці потрапляють на Апенніни як звичайні туристи з України.
Виклик для політиків двох країн
Професор Джуліо Віньйолі наголосив: «У громаді лунає крик протесту, що італійці в Криму досі не мають статусу депортованого народу. Але я думаю, що таке визнання з боку української чи кримської влади незабаром буде. Важливо зауважити, що досі навіть італійська влада через власну неосвіченість нічого не знала про своїх громадян у Криму».
Джуліо Віньйолі разом із кримчанкою італійського походження Юлією Джаккетті-Бойко зібрали документальні свідчення в єдину книжку, щоб лобіювати італійсько-кримське питання у парламентах обох країн. Видання вийшло друком минулого літа в Україні італійською, російською та українською мовами. Цю книжку назвали викликом для політиків двох країн. На думку авторів, після довгих десятиліть замовчування сучасна влада повинна визнати гіркий історичний факт.