Що змінилося? Вірменія через рік після революції

Вараздат Гамбардзумян, майстер-різьбяр на камені, Єреван

Попередня влада поводилася дуже дивно. Коли вони бачили, як старенькі порпалися у смітті, вони просто проходили повз них. Якби ви комусь сказали 50 років тому, що таке може бути у Вірменії, ніхто б вам не повірив.

Революція стала випробуванням для нас, і пристойність узяла гору. Чи є щось важливіше за це? Тепер люди знову мають можливості, здається, кожен може почати свою справу, і ніхто не прийде перешкодити їм. Республіканці (члени Республіканської партії колишнього прем’єр-міністра Сержа Сарґсяна, який був змушений до відставки після масових протестів 2018 року – ред.) намагаються все заплутати, а це значить, що революція вже перемагає, що ми йдемо у правильному напрямку.

Зараз нам, вірменам, потрібне відчуття розуміння і любові одне до одного, я відчуваю, що це вже приходить, але я ще не цілком задоволений.

Наріне Мартіросян, кондитер традиційних солодощів, село Уші

Те, що ми робимо, не має майбутнього. Так і продавати солодощі біля шосе? Доки? Якби тут була фабрика, я могла б мати пристойну стабільну роботу.

Коли йшла революція, ми мало знали про те, що відбувається. Ми мали враження, що все скоро поліпшиться. Але досі ми не побачили ніяких змін. От у нас дах треба ремонтувати, а ми чули, що є ініціатива відремонтувати всі пошкоджені дахи в селах. Закон такий новий, чи що. Ми не знаємо, правда це чи ні, але дуже сподіваємося, що влада виконає це.

Якогось дня ми продамо наші солодощі чи фрукти, і моїм дітям є за що поїсти; іншого дня не продамо нічого, і вони лишаються голодні. Якось вони навіть не мали взуття, щоб до школи ходити. Чому ми маємо працювати на узбіччі шосе? Нам тут фабрики потрібні. Якби була фабрика, ми б мали стабільний заробіток, як у старі часи.

Гайк Сімонян, вчитель математики, село Баґаран

Не сказав би, що в системі освіти вже щось змінилося. Бачу, що наша нова влада не знає, з чого почати, щоб поліпшити становище. Не скажу, що вони роблять погано, просто дуже безладно.

Вони від нас хочуть багато, але не дають нам потрібних інструментів. От донедавна в нас на всю школу був один комп’ютер, але вчителі мали щодня вводити онлайн свої оцінки. Дев’ятнадцять учителів, один комп’ютер, багато роботи і дуже-дуже повільний інтернет. Якого біса?

Я можу сказати владі про ці проблеми, але вони не можуть нічого зробити, бо не мають ресурсів. Так тому вони мають зосереджуватися на якості навчання, а не на заповненні паперів чи веденні записів онлайн.

Багато дітей не мають мети в житті. Вони пропащі. І все це пов’язано з освітою: якщо маєш пристойну освіту, якщо розумієш світ навколо тебе, то хочеш бути частиною цього світу. Я хочу дати дітям відчуття мети.

Артак Сімонян, священик, собор Ечміадзин, місто Вагаршапат

Революція – це як бурхливий приплив. Він виносить на берег коштовності, загублені обручки, дорогі годинники і таке інше. Але разом із цими скарбами виносить і багато сміття. Люди все ще в захваті від хвиль цього припливу – кожен готовий змінити своє життя. Але тепер маємо дочекатися, поки приплив відступить, щоб побачити, що там лишилося. Сміття чи скарби? Зараз це ще зарано казати.

Тут, в Ечміадзині, щоправда, ми відчуваємо зміни. Кожен регіон, мабуть, мав свого власного Манвела, так що наше місто відчуло переваги революції дуже глибоко. (Манвел Ґріґорян, відомий відставний генерал і депутат парламенту з Вагаршапата, був затриманий невдовзі після подій 2018 року, зараз його судять за низкою звинувачень, серед яких, зокрема, значні розтрати державних коштів, викрадення озброєнь і військового майна, що мали піти на передову під час загострення бойового протистояння з Азербайджаном у Нагірному Карабасі 2016 року, в тому числі й допомоги військовим від волонтерів і громадськості – ред.)

Астгік Хачатрян, бариста, Єреван

Ми були в такому захваті, коли йшла революція. А тепер, принаймні для мене особисто, я б сказала, що дуже розчарована. Нічого не змінилося.

Я сподівалася, що кумівству настане край. Нова влада має ухвалити щось, щоб молодь могла використати свій потенціал, незалежно від зв’язків, які вони мають чи не мають.

Я хочу бачити заможну Вірменію. Я хочу бачити, що люди задоволені своєю роботою, замість цієї постійної каторги з мізерною платнею. А у Вірменії це дуже поширене явище. Я знаю людей із міністерства, які забирають папери з собою додому і там іще працюють із ними до ночі, а платять їм так мало.

Рузан Авоян, продавщиця фруктів, Ґюмрі

Ґюмрі – бідне місто. Тут дуже важко щось продати. Усе як завжди: якщо не працюєш, ніхто тобі не допоможе. Революція не провалилася, але я скажу так: революція – це як отримати порожній новий дім, треба ще все налагодити і обставити. Тільки ідіоти думають, що революція сама по собі все вирішить.

Я, коли був землетрус, була з дітьми надворі. (Ця катастрофа 1988 року знищила більшу частину Ґюмрі, тоді ще Ленінакана, і забрала життя близько 25 тисяч людей – ред.) Ми лишилися тільки в тому, що на нас було. Тож я виявила ініціативу і збудувала собі власний дім. А дехто з місцевих досі чекає, щоб їм дали нове житло, і живе в тимчасових притулках. Чоловіки кажуть: «Дайте мені цукерку!»

А чому влада має це робити? Бог дав тобі мозок і язик. Користуйся ними! У влади грошей немає, перестань чекати на них.

Радек, пастух, село Лернаван

Люди почуваються вільнішими. Вільними висловлювати свої бажання і занепокоєння. Раніше люди боялися, щоб не сказати чогось «неправильного». За попередньої влади, наприклад, якомусь республіканцеві-олігарху могло не сподобатися, що ми говоримо про його партію.

Ми заробляємо гроші на нашій худобі тут, у горах, так що з економічного погляду ми, по суті, не потерпіли. За радянських часів тут були фабрики, і ми мали роботу. А що ще треба? Люди зможуть зажити пристойно, якщо будуть мати стабільні роботи. У мене вдома – три жінки. Я годую їх усіх, вони тільки пораються вдома і на полі, бо роботи для них немає. А ми ж не обмежені, ми хочемо, щоб наші жінки теж заробляли і робили свої кар’єри.

Варуджан Гарутюнян, фермер, село біля Єхегнадзора

До революції для малих гравців майже не було можливостей в експортному бізнесі – то була монополія. Із юридичного погляду нічого не змінилося, але антимонопольні закони вже насправді запрацювали.

Я люблю фермерство, бо бачиш результати своєї праці: якщо тяжко працюєш, то маєш пристойні гроші. Я можу заробити й тисячу доларів на місяць, якщо постараюся.

Я думаю про країну як про родину: якщо всі в домі працюють, то й родина буде успішною. Але якщо бажання працювати немає, то родина зазнає невдачі. У нас частина суспільства хоче жити добре, але не готова працювати для цього. Ось чому прем’єр-міністр (Нікол Пашинян) іноді мусить витрачати стільки зусиль, щоб щось зробити – бо нема охочих йому допомагати.

От люди кажуть: у Вірменії роботи немає. А я не згоден! Люди просто надто вередливі. Та не сиди й не чекай на щось, а просто йди працювати! Роби те, що добре вмієш, і прийде прибуток. Якби кожен схопився за всі можливості, які має, в нас би вже була країна нашої мрії.

---------

Над матеріалом також працювали Арам Варданян і Сергій Драчук. Тексти скорочені і відредаговані для зрозумілості.