Через тридцять п’ять років після сумнозвісної ядерної катастрофи в радянській Україні фотограф виявив западаючі у пам'ять та часто ретельно підтримувані пам'ятники Другої світової війни, що існують у лісах зони відчуження Чорнобиля.
Коли Дармон Ріхтер та троє друзів вирушили у закриту пустелю навколо Чорнобиля влітку 2018 року, вони взяли два необхідні предмети: карту радянських часів, на якій були перелічені всі меморіали Другої світової війни в цій області, та бензопилу.
Ріхтер, фотограф і письменник британського походження, пояснив Радіо Свобода, що «багатьох доріг на цій карті більше не існує, оскільки вони були заблоковані або розмиті з роками. Було одне село, де повалені дерева повністю закривали дорогу».
Дармон Ріхтер, британський письменник і фотограф, відомий великими дослідженнями Чорнобильської зони відчуження
Запустивши бензопилу, група змогла прокласти шлях до давно занедбаного поселення. Поруч із селом Ріхтер зміг зафіксувати один з десятків пам'ятників часів Другої світової війни, що залишилися в Україні і в зараженій радіацією зоні відчуження в Білорусі. За останні вісім років шукач пригод поставив перед собою завдання фотографувати і досліджувати зворушливі пам'ятники. Він погодився поділитися деякими зі своїх світлин з Радіо Свобода.
Новошепеличі, Україна. Обеліск з написом: «Тут були поховані жителі сусідніх сіл, які загинули від рук фашистських загарбників під час Великої Вітчизняної війни. 1941-1945». Село Новошепеличі значною мірою зникло в лісі після сильного забруднення під час ядерної катастрофи, проте, схоже, меморіал добре доглядають колишні жителі
Ріхтер каже, що в багатьох районах зони відчуження українська влада дозволяє колишнім жителям відвідувати свої покинуті села один раз на рік.
«У вихідні після Великодня ці люди повертаються в свої колишні будинки, щоб відвідати свої пам'ятники, церкви і могили близьких. Так часто вони використовують цю можливість, щоб підтримувати могили і меморіали, залишаючи там пластикові квіти».
Красне, Україна. Статуя солдата з написом: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Вічна слава воїнам-селянам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1941-1945 рр.». У Радянському Союзі Друга світова війна була відома як Велика Вітчизняна війна
Британець описує «дивне, але до певної міри красиве видовище, коли можна проїхати через повністю покинуте село, де всі будинки руйнуються, а потім в його центрі бачиш військовий меморіал зі скошеною травою навколо нього і різнокольоровими квітами, розкиданими біля його ніг».
Жердне, Білорусь. Напис на меморіалі з чорного граніту свідчить: «1941-1945 рр. Вдячна Батьківщина завжди буде пишатися подвигами своїх хоробрих синів і дочок»
Ріхтер каже, що кілька пам'ятників на історичній мапі, яку він використовував, зникли зі своїх постаментів. Багато районів зони відчуження були сильно розграбовані після ядерного вибуху 1986 року, а деякі військові меморіали в цьому регіоні були зроблені з коштовних металів.
Рудня Іллінецька, Україна. Цей розписний дерев'яний пам'ятник відзначає місце, де під час війни був збитий радянський льотчик-винищувач. Оригінальна напис свідчить: «Перехожий! Нахиліть голову перед могилою, де покоїться прах невідомого радянського льотчика, який загинув 4 жовтня 1943 року, коли наша Батьківщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників»
Особу пілота, мабуть, було пізніше встановлено. Більш свіжа меморіальна дошка на цьому місці додає: «Молодший лейтенант Сафар Абуталибогли Курбанов: 1923-1943».
Пам'ятник Паші Осідач. Чорнобиль, Україна
Паша Осідач була зв’язковою партизанських загонів під час нацистської окупації територій навколо Чорнобиля. Повідомляється, що Паша сховала життєво важливе послання в косах свого довгого волосся. У 1943 році нацистські сили виявили її з такими повідомленнями і катували її, перш ніж, як повідомляється, заживо поховали у віці 21 року.
Пірке, Білорусь. Усередині цього нещодавно пофарбованого паркану знаходиться декілька військових поховань. Під уклінним солдатом меморіальна дошка свідчить: «Вічна слава героям, полеглим в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини»
Не всі пам'ятники в зоні відчуження утримуються в доброму стані, іноді зі зрозумілих причин.
Янів, Україна. Цей пам'ятник, присвячений боям за село Янів, знаходився безпосередньо з підвітряного боку після ядерної катастрофи 1986 року в районі, нині відомого як «Рудий ліс»
Сьогодні це місце залишається одним з найбільш радіоактивних місць на Землі.
Товстий Ліс, Україна. Цей сильно пошкоджений меморіал насилу утримується армуючим металом всередині після того, як був майже знищений лісовою пожежею
У 2005 році українська поетеса Ліна Костенко написала про цю статую: «У Товстому Лісі між двома деревами сидить хлопчик. Коли сталася пожежа, горіли і дерева, і пам’ятник настільки розжарився, що груди тріснули… як на війні…. Ми знайшли стару банку, наповнили її водою, зірвали кілька маленьких білих квітів і залишили солдату».
Опачичі, Україна. У 2002 році до цього пам'ятника був доданий хрест, який прикріпили до радянської зірки
Ріхтер сказав Радіо Свобода, що його експедиції з пошуку таких пам'яток стали потужним нагадуванням про шари історії в лісах навколо Чорнобиля. «Цей регіон втратив більше людей через війну, ніж через чорнобильську катастрофу. Я вважаю, що багато сторонніх людей, як правило, забувають про історичні труднощі цього місця. Вони чують Чорнобиль, і все, що вони уявляють, – це катастрофа 1986 року. Але час, проведений з цими пам'ятниками, був протверезним нагадуванням про те, скільки ці громади вже пережили до цього моменту».
Теремці, Україна. Цей пам'ятник був побудований на місці нацистської в'язниці, де було страчено кілька місцевих партизанів. Вигравіруваний вірш говорить: «У пам'яті каменю / В пам'яті серця / Кожне з цих імен ніколи не буде стерто»
Поки Ріхтер фотографував цей меморіал, дві літні жінки, які повернулися в село після евакуації 1986 року, почули, як під'їхала машина Ріхтера, і вирушили на розвідку. Фотограф каже: «Вони помітили мій інтерес до пам'ятника і відразу ж почали ділитися особистими спогадами про події, які описані на пам'ятнику. Вони обидві були молодими дівчатами, коли нацисти окупували їхнє село».
Поліське, Україна. Простий напис на цьому меморіалі, що заріс: «1941-1945. Ми пам'ятаємо»
Більшість місць на зображеннях Ріхтера доступні під час екскурсії, але є проста причина, чому так мало таких місць було задокументовано. «Чорнобиль розміром з країну, і більшість туристів, які їдуть, проводять там всього один-два дні», – каже фотограф. «Тому, звичайно, вони відвідують великі, знакові місця – електростанцію, градирні ... Тим часом, навколо є десятки сіл, розкиданих по великій території, які рідко хто відвідує. Справа не в тому, що до них не можна поїхати, але туристичні компанії зазвичай припускають, що ці місця не будуть цікаві іноземцям, і іноземці не будуть просити відвідати місце, якщо вони не знають, що воно існує!».
Городище, Україна. Меморіальний обеліск на околиці села. Напис на ньому говорить: «Стій, низький уклін! Вони віддали свої життя за ваше щастя! Вічна слава воїнам-селянам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1941-1945 рр.»
Розсоха, Україна. Шістдесят вісім осіб з цього села загинули під час війни. Цей пам'ятник споруджений над братською могилою загиблих тут. На плакаті за статуєю написано: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте»
Ріхтер каже, що його надія на проект полягає в тому, що «співставивши обличчя з назвами цих загублених сіл, це може допомогти заохотити людей думати про Чорнобильськй регіон як про щось більше, ніж просто місце, де в 1986 році вибухнула атомна електростанція».
Автор Амос Чаппл на основі репортажу Дармона Ріхтера