Хтось приїхав до сина чи брата, хтось уперше наважився прийти до загиблого командира. А хтось не має тут рідних, але все одно приносить квіти полеглим військовим.
«Хотілося б у цей день приходити до нього додому і вітати. Але так виходить, що ми приходимо сюди», каже Наталія, сестра Олега Білецького.
Її брат воював із 2014 року, був добровольцем, служив у 25-му батальйоні «Київська Русь». Рідні згадують, що навіть після проблем зі здоров’ям він продовжував служити. Як мінер працював, зокрема, на напрямку біля Чорнобиля.
Анна приїхала на кладовище з Ужгорода до свого сина Артема Антоненка.
До свого командира Дмитра Бригунця цього дня вперше прийшов його побратим Сергій. Дмитро загинув під час бойових дій у Курській області.
Як родини полеглих проводять День захисників і захисниць, кого вони приходять згадати та чому на Національне військове меморіальне кладовище цього дня йдуть навіть люди, які не мають тут рідних, дивіться у матеріалі Радіо Свобода.