Альона Вершиніна
Іще два роки тому в цехах липецької фабрики «Рошен» вирувало життя. Зараз лінії, на яких випускали цукерки, загорнуті в поліетилен – підприємство законсервовано. З 700 працівників, які працювали на фабриці перед зупинкою виробництва навесні 2017-го, залишилося трохи більш як п’ятдесят: охоронці і офісні працівники. Єдине, що робить підприємство, – платить податки в російський бюджет.
Липецька фабрика «Рошен» зупинила роботу у квітні 2017 року, цукерки випускали аж до останнього робочого дня. У корпорації наголошують, що виробництво довелося зупинити «через вплив геополітичних чинників» – так мовиться в річному звіті липецького «Рошену» за 2017 рік.
Фабрика на консервації
Екскурсію по порожніх цехах для знімальної групи проекту Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» «Настоящее время» веде інженер-електрик Владислав Кузнєцов.
«Ось на цьому обладнанні готували карамель. Ось тут було відділення дозування: додавалися ароматизатори, соки і барвники для додання карамелі смаку, кольору, – розповідає Кузнєцов про зовсім недавнє минуле липецької фабрики. – Тут було багато народу. Працювало обладнання. Все це вертілося, крутилося. Пахло цукерками. Зараз усього цього немає».
Раз на місяць інженер переписує показання лічильників, стежить за працездатністю освітлення, перевіряє воду в цехах і опалення в офісній будівлі – на самому виробництві опалення немає.
У цехах панує тиша. Кузнєцову доводиться щоразу спочатку піднімати рубильники, щоб увімкнути світло. Значна частина устаткування досі на місці – воно законсервоване і прикрите поліетиленом від пилу і вологи. Перед консервацією всі лінії були «злиті», обладнання ретельно вичищено від найдрібніших частинок сировини, а потім усе опечатали.
Your browser doesn’t support HTML5
Что осталось от фабрики украинского президента в Липецке
Коли два роки тому липецький «Рошен» зупиняв роботу, в керівництві фабрики казали, що основна мета – законсервувати все так, щоб потім виробництво можна було перезапустити. І немає значення, хто буде це робити: сама корпорація Порошенка або хтось інший. Але гарантію на збереження обладнання навіть у законсервованому стані давали невелику – лише півроку.
Через два роки в липецькому «Рошені» запевняють, що все обладнання у чудовому стані, але тут же застерігаються: чи вдасться відновити роботу на ньому, можна буде з’ясувати тільки дослідним шляхом. При цьому в головному офісі в Києві на питання проекту «Настоящее время», чи збирається корпорація у принципі відновлювати виробництво в Липецьку, відповіли: «Кондитерська корпорація «Рошен» не планує запуск виробництва в Липецьку».
У січні минулого року президент київського «Рошену» В’ячеслав Москалевський в інтерв’ю виданню «Новое время» сказав, що корпорація «потихеньку те, що їй потрібно, перетягує в Україну». Липецькі видання переказували це інтерв’ю з заголовком «Українці вивозять усе, що їм потрібно».
Гендиректор липецької фабрики Олег Казаков у розмові з проектом «Настоящее время» підтвердив, що з липецьких майданчиків дещо вивезли, але уточнив, що мова не йде про масштабне перекидання обладнання з Росії в Україну.
«Вивезли те, що було необхідне на українських фабриках. Там реально було кілька одиниць обладнання і частина запчастин, але не лінії повністю», – стверджує менеджер.
Головний фасад фабрики «Рошен» у Липецьку
Після масових звільнень
До початку політичного протистояння між Москвою і Києвом липецька фабрика «Рошен» була успішним підприємством. У 2013 році, який став для неї піковим у плані виробництва, завод випускав понад 12 тонн кондитерських виробів на місяць. Іще 3,5 тонни цукерок – в основному шоколадних, їх у Липецьку не робили – корпорація ввозила з України.
У регіоні «Рошен» був монополістом. Загалом же корпорація Петра Порошенка займала 7–8% російського ринку кондитерських виробів, каже гендиректор липецької фабрики Олег Казаков.
Середня зарплата на липецькому «Рошен» становила 31 тисячу рублів, трохи менше ніж тисячу доларів за курсом 2013 року.
«Це було істотно вище, ніж середня по області. Охочих працювати на фабриці було досить», – запевняє гендиректор Казаков.
За даними «Росстату», середня зарплата в регіоні тоді становила 20–22 тисячі рублів (приблизно 690 доларів). Зараз середня зарплата виросла в рублях, але впала в перерахунку на долари – 31 тисяча рублів, або 480 доларів.
Рішення Києва закрити липецьку фабрику шокувало працівників.
«Ми ні про що таке не думали. Це стало шоком. Ми прийшли в Рік півня. Казали, що він буде щасливим фінансово, але, мабуть, не для нашої фабрики. У нас дуже згуртований колектив, тому в будь-яку важку хвилину один одного підтримуємо. У всіх сім’ї. Просто жах. Я зараз вийду за ворота, і куди я піду? Кому я потрібна? Що я зможу дати своїм дітям? Ми все-таки сподіваємося в душі, ну хіба мало що, ну раптом станеться диво і за нас хтось заступиться. Звичайно, жевріє надія. Завжди хочеться вірити в краще», – казала одна з працівниць.
Співробітники визнавали, що робота в Липецьку є, але додавали, що сумірну за зарплатою знайти буде складно.
«Ніякого розпачу немає. Робота є. Було б бажання її знайти. Роботи в місті навалом. Згоден, не така високооплачувана, в цьому підприємство було чудове. Прикро, звичайно. Осад на душі є», – каже один із колишніх працівників.
«Чомусь мені не вірилося, що підприємство закриють. Масштаб усе-таки чималенький. Мені здавалося, що підприємство зможе подолати всі труднощі», – каже інший.
Перед очима звільнених був приклад колег, скорочених із «Рошену» в перші дві хвилі. Одна з працівниць, які потрапили в першу хвилю звільнень, розповідала навесні 2017-го: «Після скорочення влаштувалася на 7 тисяч. У центрі зайнятості пропонували варіанти, але всі вони були ось із такою зарплатою. Плюс умови погані – зарплату, навіть таку мізерну, довго не платили».
Через два роки практично всі звільнені знайшли нову роботу. За словами жінки, людей із кондитерської фабрики брали із задоволенням: «Рошен» був для потенційних роботодавців маркою якості. Дехто пішов на вищі позиції.
«Пощастило чи то звільненим працівникам, чи то підприємствам, які відкрилися в Липецькій області», – каже співрозмовниця проекту «Настоящее время».
Стабільний платник податків
Просто взяти і закрити фабрику «Рошен» у Липецьку, як протягом останніх п’яти років вимагають від Петра Порошенка його затяті політичні опоненти, неможливо. Фабрика, що не працює, як і раніше, платить податки в російський бюджет. Нинішній голова «Рошену» Москалевський каже, що корпорація просто не може не платити їх: «У Росії є податок на нерухомість. І від нього неможливо втекти. Якщо ви не платите – вас оголошують банкрутом».
Президентові корпорації вторує і головний бухгалтер липецької фабрики Тетяна Пожидаєва: «Звіти ніхто не скасовував. У нас є державні органи. Податкова, наприклад, у першу чергу. Статистика». Щоправда, якщо раніше в бухгалтерії в Липецьку працювали 15 осіб, то зараз, крім самої Тетяни, залишився лише один фахівець.
Як випливає з річної звітності, у 2017 році загальний збиток липецької фабрики «Рошен» перевищив 311 мільйонів рублів – це більш ніж 4,5 мільйони доларів. Дані за 2018 рік іще не розкриті. У корпорації стверджують, що липецька фабрика не отримує грошей від головного офісу і витрачає на себе ті гроші, які залишилися на момент зупинки виробництва.
Основне нерухоме майно липецького «Рошену» перебуває під арештом через податкові претензії. За версією Слідчого комітету Росії, у 2012 році керівництво фабрики незаконно відшкодувало з бюджету Росії понад 180 млн рублів податку на додану вартість при будівництві другого майданчика. Слідчий комітет вважає, що «Рошен» істотно завищив вартість деяких робіт і надав до податкової служби підроблені документи. При цьому досі не відомо, кого конкретно слідство вважає організатором махінацій.
У корпорації всі претензії відкидають, але при цьому говорять про добровільне відшкодування можливої шкоди – компанія виплатила 181 мільйон рублів і пені влітку 2016 року.
Адвокат Олександр Гур’єв, який представляє інтереси липецького «Рошену» в суді, в інтерв’ю проектові «Настоящее время» сказав, що раз сума, на яку були виставлені претензії, відшкодована російському бюджетові, ніякі забезпечувальні заходи не потрібні.
Представник корпорації стверджує, що кримінальна справа до ладу не розслідується, а «Рошен» навіть не бачив її матеріалів.
«Раз на три місяці ми приходимо на продовження щодо арешту майна, бачимо безпосередньо в суді клопотання слідчого про продовження арешту (наголошу: в суді – нам його ніхто не направляє), в якому слідчий пише, що треба зібрати ще відповіді на питання, допитати якихось свідків і, можливо, провести експертизу або ще щось. Ми, у свою чергу, кожні три місяці запитуємо: а які підстави у вас виникли для продовження арешту? Іноді ми чуємо у відповідь: «А раптом ми ще щось розслідуємо?» І у зв’язку з тим, що слідство продовжене, суд продовжує і арешт майна», – скаржиться Гур’єв.
Адвокат зазначає, що слідчі можуть розслідувати собі цю справу і шукати причетних іще кілька років.
Що ж до можливого продажу липецької фабрики, то в головному офісі «Рошену» відповідають, що продаж фабрики заблокований саме через арешт землі і майна. Хоча ще в січні 2016 року гендиректор корпорації В’ячеслав Москалевський казав, що липецькі активи виставлені на продаж і в корпорації їх готові віддати приблизно за 200 мільйонів доларів.
«Насправді в Росії в кондитерці у всіх надлишок виробничих потужностей. Ніде лінії повністю не завантажені, – пояснює директор липецької фабрики. – Так що ні в кого немає прямо гострої потреби купити нашу фабрику. Тим більше на тлі економічної кризи і зниження доходів населення».
Що буде з фабрикою далі, ніхто не знає. У Києві вважають, що в Росії просто чекають банкрутства липецьких активів «Рошену», щоб згодом «за одну копійку це все забрати».
Зразки продукції на законсервованій фабриці «Рошен» у Липецьку
Сьогодні рошенівські цукерки в Росії стали своєрідним сувеніром із України – купити їх у Росії неможливо. Липецька фабрика цукерки більше не виробляє, офіційні поставки з України, як і раніше, заборонені. І якщо з Європи найкращий подарунок для росіян – це шматок санкційного сиру, то з України – такий же майже контрабандний «Київський торт» або цукерки виробництва порошенківських фабрик.
«Залишилися лише зразки цукерок – більше нічого», – сумно показує на стенди в порожньому цеху електрик Кузнєцов. Перед тим, як вийти з цеху, він вимикає світло рубильником.