Мозаїчна психопатія. Олександр Лукашенко очима психіатра

1994 року, перед другим туром президентських виборів у Білорусі, з архіву Могильовської обласної психіатричної лікарні була викрадена медична карта О. Г. Лукашенка, який перебував на спостереженні тут із середини 1970-х років.

Уперше Лукашенко потрапив у поле зору психіатрів після закінчення педінституту, коли, прийшовши на прийом до першого секретаря обкому партії Леонова, наполегливо просив, щоб той призначив його головою колгоспу. Лукашенка направили на огляд, і йому поставили діагноз «мозаїчна психопатія». 1978 року директор Могильовського облхарчоторгу, де Лукашенко працював секретарем ВЛКСМ, звернувся до начмеда лікарні з проханням про його психіатричний огляд у зв’язку з неадекватною поведінкою. 1982 року Лукашенка комісували з армії з тим же діагнозом «мозаїчна психопатія».

2001 року мінський психіатр Дмитро Щигельський, доповнивши своїми спостереженнями висновки колег, опублікував «Історію хвороби Олександра Григоровича Лукашенка».

Дмитро Щигельський

«Аналіз особистості Лукашенка виявляє ряд ознак, характерних як для параноїдного, так і для диссоціального розладів особистості при наявності стрижневої надцінної ідеї власної значущості, афективної логіки, схильності пояснювати події в світі, виходячи зі «змовницьких» намірів, без достатніх на те підстав, підозрілості, байдужості до почуттів інших людей, схильності до маніпулювання ними, низької толерантності до фрустрації і низького порогу агресивної поведінки, включаючи насильство, нездатності до переживання провини і до отримання користі з несприятливого досвіду. Зазначені особливості тотальні і визначають весь психічний образ даної особистості».

Усі ці риси можна виявити і в поведінці Лукашенка під час нинішньої політичної кризи в Білорусі.

Дмитро Щигельський після публікації свого дослідження був змушений покинути Білорусь. Він поділився з Радіо Свобода своїми міркуваннями про душевну недугу Лукашенка.

– Події останніх днів підтверджують діагнози, які були поставлені багато років тому?

– Усе його життя підтверджує. Просто останніми днями це побачили всі. Все набуло настільки гротескного, очевидного навіть для неспеціаліста характеру, що зараз це стало загальником.

– Документаліст Юрій Хащеватський каже, що Лукашенко дуже змінився з 1990-х років, і головна зміна в тому, що різко зросло його презирство до людей. Погодитеся з цим?

– За всієї поваги до Юрія Хащеватського, не погоджуся. Його ставлення до людей не змінювалося з часів його молодості. Просто він став його менше приховувати. Особистість людини проявляється в кількох обставинах – це війна, в’язниця, влада, гроші, екстремальні ситуації, стихійні лиха. В інший час сутність людини замаскована набіжним: виховання, заведені норми в соціумі. Поки людина не потрапила в стресову ситуацію, її особа не розкривається. Ставлення Лукашенка до людей, відсутність співпереживання для спеціалістів була помітна завжди, просто зараз обвалилася штукатурка піару, макіяж політтехнологів, які з ним працювали. Нічого нового з ним не сталося.

– Є хтось, кого він справді любить і цінує? Молодшого сина, наприклад?

– Колю – так. Знаєте, був такий персонаж Адольф Гітлер, він вівчарку Блонді дуже любив. У таких особистостей може виникнути, особливо в пізньому періоді, досить сильна емоційна прив’язаність. Як правило, це один об’єкт. Емоційні зв’язки з іншими людьми не мають стійкого характеру. Поруч із ним мелькають жінки, їх багато, вони змінюються, а поруч нікого не залишається. У нього була дружина, в нього завжди було багато коханок, але він ніколи особливо жінок не любив. Із дружиною жив, тому що належить – партія, директор радгоспу, господарство, – але глибоких емоційних стосунків не було. Як тільки він став президентом, він поїхав до Мінська, а вона залишилася. У нього була ще глибока емоційна прив’язаність, як це не дивно, до тещі. Мати його дружини була його вчителем у школі.

– Нещодавно було опубліковане розслідування «Як Лукашенко вибирав жінок». Справжній Казанова!

– Я спілкувався з його односельцями. Вони перераховували: з тією тоді, з тією тоді, а потім поглянь-но, як вони зробили кар’єру, коли він став президентом. Цікаво, що в народній ментальності йому це радше в плюс кажуть: ні одну не забув і всіх підняв.

– Секретар обкому, коли до нього прийшов Лукашенко і оголосив, що хоче стати головою колгоспу, відправив його на психіатричний огляд. Відразу ж розгледів, що перед ним хвора людина. Але, тим не менш, мільйони людей виявилися ним загіпнотизовані. Як це сталося?

– Я потрапив за розподілом працювати в Могильовську обласну лікарню, і там були лікарі, які його приймали. Вони мені описували цю ситуацію. Секретар обкому трошки злякався: приходить до нього людина, патріотична, переконана в ідеалах комунізму, але він випускник історичного факультету педінституту і вимагає призначити його головою колгоспу. В радянській системі ця вимога виглядає абсолютним нонсенсом. Лікар, який тоді його приймав, каже, що Леонов просто «офігів» і намагався йому пояснити, що ти повинен працювати в школі або щось суміжне, пов’язане з історією. Але Лукашенко не міг заспокоїтися, і Леонов просто викликав охорону, а охорона не знала, що з ним робити. Антирадянських гасел не вигукує, за КПРС, за Радянський Союз, але хоче бути головою колгоспу. Вони логічно вчинили, як мені здається, не в тюрму ж його відправляти, погодьтеся.

Чому народ загіпнотизований? Схожі розлади особистості були в цілої низки історичних персонажів. Є цілий напрям у психіатрії, який займається вивченням таких людей. Багато хто вважає, що схожа картина була в Адольфа Гітлера, який теж мав харизму, був чудовим оратором, під його гіпноз потрапили німці. Психопатія – конкурентна перевага в боротьбі за владу. Якщо людину ніщо не стримує, їй нікого не шкода для того, щоб іти нагору будь-якими способами, якщо людина нікому не вірить і готова кого завгодно підозрювати – це ж плюс, а не мінус. Мені розповідали люди з найближчого оточення Лукашенка, що в нього тваринне чуття на конкурентів. Часто навіть до того, як у людини з’являються думки про те, щоб поборотися за якусь вищу посаду, Лукашенко це відчуває. Для утримання влади це добре, тому що він відсікає всіх конкурентів іще до того, як вони стали конкурентами.

– Декого фізично знищив.

– Фізично знищив тих, хто вже був конкурентом, а я говорю про людей, які були абсолютно до нього лояльні. Він відчуває, що в них з’являться ці думки, до того, як вони самі це відчули.

– Як медіум?

– Я думаю, він не має надприродних здібностей, просто загострена підозріливість. Він реагує на певні зміни того, як людина тримається, як інтонує мову, як рухається. Той іще сам не усвідомив, що має політичні амбіції, але вони вже є всередині нього, і це знаходить вияв у зовнішніх ознаках. Лукашенко, як людина спостережлива і з чудовою, просто феноменальною пам’яттю, дивиться на всіх і з дрібних ознак зчитує, ніби відкриту книжку.

– Точнісінько як Сталін.

– Який діагноз Сталінові поставив Бехтерєв? Параноїк. І тут ми маємо параноїдний розлад особистості, тобто фактично це один і той самий діагноз. Якби Сталін не позбувся всіх конкурентів, він би ніколи не зміг сконцентрувати таку владу в своїх руках. Із Лукашенком та сама історія. Ми зараз дивимося на Лукашенка в 2020-му, але треба згадувати Лукашенка 1994-го, коли в нього і близько не було такої влади. Була Верховна рада, була незалежна судова система, був Центрвиборчком.

– Але він вмить розправився з усіма.

– Десь до 2000 року. Є ще кілька смертей, які зазвичай не згадує білоруська опозиція. Я думаю, що колись щодо них буде проведене слідство. Вони могли бути природними, а могли й ні. Не виключаю, що просто навчилися працювати тонше, зрозумівши, що за грубу силу занадто дорого доводиться платити.

– Навчились у ГРУ методів отруєнь?

– Радше, Росія вчиться. Якщо порівняти динаміку розвитку політичної системи і становлення диктатури в Білорусі і в Росії, ви побачите, що Білорусь попереду, а Росія часто йде слідом за нею. Не Лукашенко вчився в Путіна, а радше Путін учився в Лукашенка. Але є різниця: в Путіна за всіх його недоліків я не бачу таких хворобливих рис.

– Якщо ми говоримо про те, що Лукашенко психічно нездоровий, чи можна сказати, що він неосудний?

– Він однозначно осудний за білоруським законодавством. У Білорусі мені не відомо жодного випадку, щоб розлад особистості був визнаний достатньою підставою для визнання людини неосудною. Якщо людина при здоровому глузді, усвідомлює характер своїх дій, може розуміти наслідки, відповідно, вона підлягає суду.

– Зараз у Білорусі багато хто цього суду чекає і думає, що диктатурі настане кінець із дня на день. Знаю, що ви маєте інший погляд.

– Звідки беруться ці оцінки?

По-перше, екстраполюється досвід падіння минулих диктаторських режимів на режим у Білорусі. Людям хочеться, щоб так сталося, тому вони помічають успішні кризи, коли революція відбулася і диктатор пішов геть, і ігнорують неуспішні.

По-друге, вони схильні вважати, що всі диктатори однакові. Але це не так. Лукашенко не зовсім такий, як, наприклад, Янукович. Він буде йти до кінця. Влада, її атрибути – це найважливіше, що є в житті Лукашенка.

Він готовий боротися, в нього параноїдна картина світу. Він вважає, що бореться з агресією: всілякі незрозумілі телеґрам-канали, які за допомогою новітніх технологій впливають на підсвідомість людей, програмують, роблять їх маріонетками. Ці маріонетки в інтересах закордонних сил борються з нещасною Білоруссю, а він такий билинний герой, який повинен її захистити. Його оточення часто починає прихилятися до його картини світу, починає в це вірити, повністю потрапляє під його вплив. У нас частина країни живе у вигаданій реальності, де суперпідготовані фахівці за допомогою всіляких методик, гіпнозу, нейролінгвістичного програмування промивають мізки білорусам через інтернет і роблять їх пішаками, які використовуються в боротьбі проти країни, а країну захищає Лукашенко і його режим.

«Брехня! Йди!»: білоруські робітники в Мінську виступають проти Лукашенка (відео)

– Ви вважаєте, що це схоже на те, що відбувається в Венесуелі, де диктатура, незважаючи на масові протести, встояла?

– Моя давня ідея полягає в тому, що нам треба дуже уважно стежити за Венесуелою, тому що, можливо, революція, яка не закінчиться нічим, застигне в рівності сил. Ми будемо мати народне господарство, економіку, соціальні й політичні відносини, які дедалі більше будуть архаїзуватися і примітивізуватися.

– Як після стількох років диктатури в Білорусі виникла революційна ситуація?

– Із 2011-го до 2017-го був період, коли опозиція стала долею лише дуже переконаних людей, які фактично жертвували на це життя. В опозиціонера не буде роботи, не буде нормального життя, його будуть штрафувати, він буде періодично потрапляти у в’язницю. Інша частина населення була поза політикою. Зарплата є, телевізор є, на відпочинок з’їздили, все добре.

2017 року був ухвалений декрет про дармоїдство, ось тоді виник перший сплеск протестного руху. Соціальний протест зачепив ту групу, яка не була політизована. У Лукашенка був суспільний договір із громадянами: я забезпечую вам більш-менш нормальне життя – ви не лізете в політику. Коли він заліз у приватне життя громадян, почався процес політизації.

Другим моментом став «ковід», коли Лукашенко щонайгрубшим чином помилився, проігнорував проблему. Його неадекватність для багатьох білорусів стала помітною, коли в березні-квітні в розпал епідемії він став говорити, що нічого не відбувається. Потім почалася виборча кампанія з провокаціями, відмовами в реєстрації, арештами. Все це набуло гротескного характеру. І остання краплина – це ночі насильства. При цьому насильства значною мірою безглуздого, ірраціонального. «Місили» всіх підряд, часто людей, які взагалі не брали участі в протестах, які просто проходили поруч, опинилися в неправильний час у неправильному місці. Людина йде з роботи, взагалі ні сном ні духом про протести, а її забирають.

Сліди побиття на спині одного з затриманих після президентських виборів у Мінську

– Ви казали, що в екстремальні моменти людська сутність розкривається. І ось у правоохоронній системі виявилося стільки садистів.

– Це не так. Якщо ви поговорите з ветеранами білоруської опозиції, вам розкажуть, як наприкінці 1990-х відбувалося точнісінько те ж саме. Тільки тоді ОМОН змушував співати не гімн, а «В траве сидел кузнечик». Людей складали штабелями, так само жорстоко били, змушували вибачатися. Просто не було інтернету, це не пішло в засоби масової інформації, це не мало настільки масового характеру, але дії ОМОНу нічим не відрізнялися за рівнем жорстокості.

А почалося все з убивств політичних опонентів Лукашенка. Співробітники силових структур, ОМОНу, СОБРу зрозуміли, що можна все і відповідальності немає. Лукашенко сказав тоді: це мої люди. За 20 із гаком років жоден омонівець за насильство, за садизм при розгоні протестних акцій не був навіть премії позбавлений, не те що засуджений. При цьому їм постійно промивають мізки. Я спілкувався з людьми, які проходили службу в таких підрозділах. Із ними довго, професійно, грамотно працювали психологи, в них виробляли особливий погляд на світ. Вони вважають себе особливою кастою, яка стоїть над законом. Це правда: закон стосовно них не працює. Вони думають, що охороняють нещасний білоруський народ, як пастухи, що пасуть стадо, для його ж добра. Вони в це вірять, вважають себе таким лицарським орденом.

– Тобто параноїдальна картина світу, яка є в Лукашенка, транслюється.

– Абсолютно вірно: транслюється на його підлеглих, і все це триває 26 років.

– Отже, він звів з глузду багатьох людей?

– Не можна сказати, що ці люди збожеволіли, в них просто спотворено сприйняття реальності. Знаєте, людська психіка – штука дуже міцна. Якщо відійде ця постійна пропаганда і обробка, то, я думаю, дуже багато хто швидко повернеться в нормальну реальність.

– Не можна сказати, що один безумець звів з глузду всю країну?

– Ні, він спотворив погляд на реальність, картину світу в частині країни. А зараз я б застеріг суспільство від ейфорійного погляду на ситуацію. Я буду щасливий, якщо він збереться і піде геть. Але не думаю, що в нього з’явиться совість, це вкрай малоймовірно. Сподіваюся, що серед його оточення є люди, які зрозуміють, що Лукашенко в такому стані, що він може просто підпалити країну. Він готовий зараз заради збереження влади на що завгодно, аж до оголошення війни, щоб через зовнішнього ворога об’єднати народ. Сподіваюся, що знайдеться хтось, хто зможе його зупинити. Боюся, що в нас буде затяжне протистояння, і це протистояння може стати кривавим. Ніколи не думав, що буду звертатися до офіцерів Комітету державної безпеки, служби охорони президента, але я хотів би, щоб вони згадали, що присягу вони складали білоруському народові, а не Олександрові Лукашенку, – і утримали його будь-якими способами від того, щоб підпалити країну і залити її кров’ю. Ситуація, на мій погляд, у Білорусі вкрай небезпечна.

Свідчення жертви тортур у CІЗО Білорусі (відео)