«Вони вже такі «бойові», проїхали багато кілометрів», – так про касети з фольклорними записами розповідає проєту Радіо Свобода «Ти як?» переселенка з Донеччини Лариса Поліщук. Спершу їй вдалося вивезти їх через російські блокпости з Донецька, а після початку повномасштабної війни – з Добропілля.
На майже сотні касет – обрядові та ліричні пісні, які впродовж років від бабусь у містах та селах Донеччини записувала етномузикологиня Олена Тюрикова. Нині більшість цих населених пунктів – окуповані.
Частину записів уже вдалося оцифрувати в лабораторії музичної етнології у Львові – у місті, де Лариса знайшла прихисток. На касетах – пісні у багатоголосому виконанні, в автентичній, давній манері співу, притаманній цьому регіону, і записані в єдиному примірнику, каже музикознавець. І додає: сьогодні ці записи – не просто голоси Донецької області, а цілий пласт нематеріальної спадщини, який можна було б втратити.
Лариса Поліщук – підприємиця з міста Добропілля на Донеччині. Вдома жінка шила домашній текстиль та продавала у магазині.
Лариса Поліщук
Лариса розповідає: її донька ще до початку війни в Україні навчалася в етномузикологині Олени Тюрикової в Донецьку. Тюрикова записувала пісні від бабусь, а потім переспівувала їх із учасниками свого колективу.
Коли у 2014-му Донецьк окупували російські військові, каже Лариса, етномузикологиня виїхала з міста. А її Тюрикова попросила забрати з дому деякі речі.
«Вона запитала, чи буду я в Донецьку, чи зможу забрати деякі речі: костюм, який був відтворенням костюму, який є в музеї Гончара, касети із записами. Вона сказала, які саме касети забрати. І я все поскладала в сумку».
Коробка з касетами, які вивезла Лариса
«Можна було попасти»
Лариса розповідає: хоча на прохання відгукнулася, але боялася везти речі через російські блокпости наприкінці 2014-го.
Ти не знав, чого від них очікуватиЛариса Поліщук
«Трохи лячнувато було. Бо коли тебе зупиняють, ти не знаєш, що вони (військові РФ. – ред.) і кого захочуть перевірити. Це такий, знаєте, рандомний метод був. Могли всіх на вулицю вивести і всіх перевірити, могли пройти і подивитися, могли роздягнути, по сумках лазити. Тобто ти не знав, чого від них очікувати. А там всі підписані касети були. Думаю, можна було й «попасти» з тим костюмом».
До 2022-го ці касети з фольклорними записами зберігалися вдома у Лариси. Жінка каже: шукала людей, які могли б їх оцифрувати, але або не було потрібного обладнання, або не знали, як це зробити. Частину записів для своїх наукових робіт використала донька Лариси.
Касета із піснями з села Маринівка Горлівського району
«Проїхали багато кілометрів»
Після початку повномасштабної війни сім’я Лариси вирішила переїхати до Львова. Каже: вивозила найцінніше – вишивальну машину, швейні машини, частину тканин і касети – на прохання доньки.
Забери касетиЛариса Поліщук
«Я кажу: «Доця, ми починаємо збиратися. Що тобі взяти?» А вона: «Забери костюм Тюрикової, мій костюм, забери мені книжку з історії і касети. Все, більше нічого. Касети – обов’язково. Це ми їх і вивезли».
У Львові, розповідає переселенка, вона одразу об’єдналася з іншими підприємцями й шила військову форму. А також – вишиванки, трикотажні костюми з вишивкою.
Лариса Поліщук працює на вишивальній машинці
Восени 2024 року жінка вирішила повернутися в Добропілля і забрала з собою касети.
«Люди почали повертатися, переселенців у місті стало багато. Моя продукція була затребувана: і постіль, і рушники, і штори. Люди, повернувшись додому, хотіли відчуття затишку, комфорту. Тому люди приходили під час війни купувати штори, гардини, щоб якось облаштувати своє житло.
А у 2025 році ми знову збираємося, знову їх (касети – ред.) вивозимо. Тому я кажу: їх катаю туди-сюди, вони вже такі «бойові», проїхали багато кілометрів».
Сім’я Лариси знову повернулася до Львова, бо вдома почалися сильні обстріли та «прильоти». Магазин, майстерня і гараж, де зберігали речі, були пошкоджені.
Вишита Ларисою стеті у Донецькій області
Після другого переїзду переселенка знову почала відновлювати своє швейне виробництво – шукати локації для магазину, клієнтів, брати участь у ярмарках ветеранського бізнесу у Львові – чоловік Лариси ветеран.
Водночас її не полишала ідея оцифрувати вивезені касети з фольклором Донеччини. Лариса подалася на грант від організації Smarta в межах проєкту «Амбасадорки мирних змін» – і частково отримала на це фінансування.
Your browser doesn’t support HTML5
«Бойові касети». Як через російські блокпости вдалося врятувати унікальні записи народних пісень з Донеччини
«Найкраще з регіону»
У лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка звучить пісня про козака та дівчину, записана у селі Маринівка Горлівського району. Завідувач лабораторії Юрій Рибак оцифровує касети, які вивезла Лариса Поліщук. Поруч з робочим місцем – карта України.
У магнітофоні грає пісня із Донеччини
«На всі ці села ми дивимося. Маринівка розташована на кордоні з Росією і вже була окупована у 2014 році.
Збереглося найкращеЮрій Рибак
На касетах пісні, які стосуються обрядового календаря. Наприклад, зимові – колядки, щедрівки, весняні твори. Є петрівчаних багато, багато весільного репертуару, тому що весільне всюди збереглося найкраще. Так звана лірика – це пісні необрядові, які оспівують побутові, соціальні чи родинно-побутові ситуації. Козацькі пісні є. Фольклор – це те, що люди відтворювали, що їм було завжди цікаво і що стосувалося їхнього життя».
Мистецтвознавець каже: фольклор особливий тим, що навіть у населених пунктах на відстані 15-20 кілометрів немає ідентичних виконань – відрізняються говірка, манера співу, атрибутика.
Юрій Рибак оцифровує записи з касет
Юрій розповідає, що ці пісні Олена Тюрикова записувала впродовж років під час фольклорних експедицій на касетний магнітофон, який можна було носити в сумці.
Розсипаються і рвуться плівкиЮрій Рибак
«Тут зараз 96 касет. Зазвичай кожна має підпис, вкладки – де записано, від кого, коли. Тут ми бачимо список пісень. У більшості випадців ця інформація або наговорена на самій касеті, або записана на листку, або і те, й інше.
На жаль, тоді не було змоги мати всі якісні касети. Технічно з кожною другою касетою під час оцифровування було таке, що ми її розбирали, склеювали, бо вони просто розсипаються. І рвуться ці плівки».
Листок із описом матеріалу на касеті
За словами мистецтвознавця, для заходу України більш характерний гомофонно-гармонічний виклад – коли є один головний голос, а інші підпорядковуються йому. Для Донеччини ж притаманне багатоголосся, де кожен голос самостійний.
«Виконання протяжне, властиве цьому регіону, в автентичній, давній манері співу. Усе, що тут є, воно є в одному примірнику. І відповідно люди, які записані тут, я думаю, їх уже немає серед живих – це люди 1910-1920 років народження. Тим більше це окуповані території. Навіть якщо вони живуть, то їм вже має бути понад 100 років.
Коли це ансамблеве виконання – весільні, взагалі обрядові пісні – вони співаються тільки ансамблем. Тому якщо знайдеш одну людину, то це вже не повноцінний колектив. А тут є повноцінні колективи, повноцінна манера».
Юрій Рибак оглядає касету
Цей фольклор має жити даліЮрій Рибак
Оцифровані записи з 30 касет уже можна послухати на сайті цифрового архіву фольклору Слобожанщини та Полтавщини, каже Юрій.
«Далі ми готові популяризувати цей матеріал – і на науковому рівні, і на рівні практичному. Якщо комусь потрібно співати – ми з радістю ділимося тими матеріалами. Бо цей фольклор має жити далі, він має відтворюватися».
У планах Лариси Поліщук – знайти кошти, щоб дооцифрувати всі записи. Вона мріє, що цей автентичний спів Донеччини стане частиною нематеріальної культурної спадщини України.
«Оцифрувати – це дуже велика робота, але це лише початок. Це 30% роботи. Далі потрібно все розшифрувати: вислухати пісні, записати словами тексти, ноти. В ідеалі – видати книжку, а ще – переспівати. Це наша географічна ідентифікація як українців, наша приналежність до України. Книгу можна переписати, історію можна переписати – а спів не можна переспівати».
На комп'ютері грає оцифрована пісня з Донеччини
- Нематеріальна культурна спадщина – це не лише пам’ятки чи артефакти, а традиції, пісні, ремесла, звичаї, кулінарні технології, знання й навички, що передаються від покоління до покоління. Саме вони створюють культурну неповторність кожного регіону.
- Станом на листопад 2025 року на Донеччині було досліджено і задокументовано 29 елементів нематеріальної спадщини. Про це журналістам видання «Точка Сходу» повідомили у Донецькій обласній адміністрації.
- П’ять із них уже були внесені до Національного переліку НКС України, а ще один – орнамент надазовських писанок «Іканича» – став частиною української традиції писанкарства, визнаної ЮНЕСКО культурним надбанням людства.