Зарослий плющем, перекошений і занедбаний, але з тризубом, який усе ще було видно, – таким у 2010 році студентка Карлового університету Ганна Величко знайшла в чеському місті Пардубіце меморіал воїнам Армія Західноукраїнської Народної Республіки. Була створена під час розпаду Австро-Угорщини у 1918 році та брала участь у боях за українську державність у 1918–1920 роках. Вона воювала насамперед проти польських військ у польсько-українській війні за Східну Галичину, а згодом – проти більшовиків і денікінців у ході Української революції, який давно вважали втраченим. Посольство України в Чехії тоді не виявило до поховання інтересу – «доба Януковича», тож кілька років вона доглядала за могилою самотужки.
Відтоді інтерес до пошуку забутих українських поховань переріс для неї в багаторічну дослідницьку роботу. Нині судова перекладачка Ганна Величко разом із колегами розшукує, документує та допомагає зберігати українські могили в Чехії. Згодом за підтримки посольства вони створили ГО «Український меморіал», у каталозі якої вже зібрані дані про 213 поховань і 470 персоналій.
Як активісти віднаходять забуті могили, шукають нащадків похованих і повертають із забуття сторінки української історії за кордоном – у матеріалі Радіо Свобода.
Пошуки українських поховань у Чехії для Ганни Величко почалися під час навчання в Карловому університеті у 2010 році. На лекціях, присвячених українській міжвоєнній еміграції, вона почула про пам’ятник воякам Української галицької армії, відкритий у місті Пардубіце у 1932 році. Його авторкою була українська скульпторка, письменниця, представниця празької поетичної школи Оксана Лятуринська. Кошти на його створення зібрали українські емігранти – колишні вояки Української галицької армії та Армії УНР, які прагнули вшанувати пам'ять своїх побратимів.
Ганна Величко доглядає за знайденим нею у 2010 році пам’ятником воїнам УГА
Ганна одразу зацікавилася пам’ятником, оскільки сама щодня їздила з міста Пардубіце 120 км до Праги на навчання. Проте ніхто достеменно не знав, де він розташований і чи взагалі зберігся до наших днів. Мистецтвознавиця та дослідниця української еміграції Оксана Пеленська у своїй книзі про українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині узагалі зазначала, що він, імовірно, втрачений.
За крок до зникнення
«Я думаю: ні, я така вперта, треба все-таки вияснити, зберігся пам’ятник чи ні» – згадує Ганна.
Разом з чоловіком та колегою Романом вони почали обходити міські цвинтарі, однак пошуки довго не давали результату.
Вхід до центрального цвинтаря в Пардубіце, де розташований меморіал воїнам Української галицької армії
Підказкою стала історія самого міста. Під час Першої світової війни в Пардубицях був військовий госпіталь і карантинний табір для військових та інтернованих. А неподалік від нього на цвинтарі ховали померлих солдатів. Тоді Ганна звернулася до адміністрації центрального цвинтаря та показала стару фотографію пам’ятника.
«Я добре пам’ятаю, коли це було – 22 квітня 2010 року – на день народження мого батька. Напередодні ми вже обійшли багато цвинтарів у Пардубицях, двічі все перевірили і нічого не знайшли. Ми кілька разів приїжджали, шукали, але безрезультатно. Тоді я взяла книжку Пеленської, і показала стару фотографію могили з українського тижневика 1920–30-х років», – пригадує Ганна.
Пам’ятник воїнам УГА в Пардубіце
На її подив, працівниця цвинтаря одразу зрозуміла, про який пам’ятник ідеться, і провела її до правильного місця. Побачене її шокувало – могила виявилася під загрозою зникнення. На ній уже була зелена позначка – так на чеських кладовищах маркують поховання, за які тривалий час не сплачують оренду і які можуть передати новому орендарю.
«Вона була вся заросла плющем, перекошена, занедбана. Але тризуб ще було видно», – розповідає Ганна.
Вона почала власними силами рятувати поховання. Спочатку поїхала в посольство України розповісти про знахідку, щоб зберегти її.
«Ми знаємо, ми опікуємося», – відповіли там. Однак занедбаний стан могили та зелена позначка свідчили про протилежне. Посольство так і не виділило грошей, каже Ганна, тож вона заплатила з власної кишені за оренду землі на декілька років.
«У посольства не було до цього цікавості. 2010 рік – доба Віктор Янукович – колишній президент України, який втік до Росії», – коротко пояснює вона.
За словами Ганни, сьогодні пам'ять про похованих у Пардубіце підтримує місцева греко-католицька громада. Біля меморіалу регулярно проводять панахиди та поминальні богослужіння з нагоди релігійних свят і пам'ятних дат.
Ганна Величко доглядає за знайденим нею у 2010 році пам’ятником воїнам УГА
Після знахідки активістка почала звертатися до українських організацій, писати в українську пресу в Чехії та привертати увагу громади до забутих місць пам'яті, а пошуки окремих поховань переросли в системну роботу для неї, її чоловіка та колеги Романа.
«Ми поставили собі за мету хоча б визначити точні геолокації таких поховань. Ми ж живемо у столітті технологій, то люди можуть цим скористатися і знайти ці місця», – каже Ганна.
Ганна прибирає сміття з могили воїнів УГА
Розкрити таємниці минулого
Активісти почали фіксувати координати могил, збирати інформацію про похованих та створювати базу даних українських місць пам'яті за кордоном, переважно у Чеській Республіці. У пошуках допомагали архівні документи, стародруки, старі фотографії, спогади нащадків українських емігрантів, а також місцеві жителі й дослідники.
Так, у Йозефові братську могилу воїнів УГА вдалося відшукати завдяки місцевим жителям. Інші дві могили у місті Градець-Кралове допоміг віднайти місцевий житель, дід якого служив в Українській галицькій армії. Через викладачку Карлового університету він передав старі фотографії та документи. Одна зі світлин допомогла встановити точне місце поховання.
Часом пошуки набували майже детективного характеру. Коли тернопільський дослідник Сергій Перепічка попросив допомогти знайти могилу діяча УГА Романа Каратницького, активісти зіткнулися з несподіваною проблемою: адміністрація цвинтаря не могла надати інформацію про родичів через правила конфіденційності.
Тоді вони залишили лист просто на могилі.
Невдовзі на нього відгукнулася донька Каратницького, якій на той час було майже 90 років. Під час зустрічі в Празі вона передала фотографії, документи та спогади про батька. Ці матеріали допомогли дослідникам відкрити невідомі раніше сторінки чеського періоду життя Каратницького.
«Кожна могила має свою історію. І коли знаходиш такі занедбані, захаращені поховання, починаєш упорядковувати їх, шукати інформацію – вони ніби розкриваються по-новому», – каже Ганна.
Вона розповідає про скульптуру на могилі воїнів УГА в місті Ліберець, автором проєкту якого був відомий український художник і мистецтвознавець Василь Касіян. За її словами, чехи зберегли його саме через мистецьку цінність.
Братська могила 27 воїнів гірської бригади Української галицької армії в Ліберці, відкрита у 1927 році і реставрована лише 2018 року
«Коли ми почали досліджувати історію пам'ятника, з'ясувалося, що його встановили у 1927 році на місці поховання вояків УГА, які перебували в місцевому таборі для інтернованих. І тоді ж виявилося, що Касіян навчався у Празі в Академії мистецтв і перебував під впливом відомого чеського скульптора Отто Гутфройнда», – вважає Ганна.
Під час подальших досліджень активістам також вдалося встановити, що оригінальну меморіальну таблицю з пам'ятника в Ліберцях, яку весь час вважали втраченою, у 2020 році несподівано знайшли в замку поблизу Праги. Як вона там опинилася, достеменно невідомо, однак дослідники припускають, що таблицю могли вивезти туди ще за часів комуністичного режиму в Чехословаччині.
Оригінальна меморіальна таблиця з металу, яку знайшли у 2020 році за загадкових обставин у замку неподалік від Праги. Зараз табличка перебуває в посольстві України в ЧР
Порятунок від забуття
У 2018 році Ганна Величко разом із чоловіком та колегою Романом заснувала громадську організацію «Український меморіал», а вже наприкінці року за підтримки посольства зібрані за роки пошуків матеріали лягли в основу каталогу українських поховань у Чехії, доступний сьогодні як окремий сайт. Завдяки архівним спискам поховань від Інституту національної пам’яті дані суттєво доповнили. І тепер у каталозі міститься інформація навіть про вже втрачені могили.
Ганна Величко та її колега Роман із ГО «Український меморіал», який допомагає опікуватися могилами та забезпечує технічну підтримку сайту
За словами Ганни, з 2017 року посольство України в Чехії почало фінансувати реставрацію українських пам’ятників, впорядкування та адопцію могил, популяризувати такі місця, а також допомагати з пошуком і документуванням українських поховань. Наприклад, за підтримки посольства для українців у Чехії організовували автобусні екскурсії місцями, пов’язаними з українською історією та похованнями.
«Зараз Україна вже значно більше дбає про поховання за кордоном, ніж раніше. Але дуже хочеться, щоб до цього більше долучалися звичайні українці, а не лише посольства чи громадські організації. Часто українці приїжджають сюди лише працювати й нічого, окрім заробітку, не бачать. Важливо, щоб ця пам’ять залишалася спільною. А такі місця допомагають тримати зв’язок із власною історією», – вважає активістка.
Серед найближчих планів організації – завершити чеськомовну версію каталогу українських поховань та оновити сайт.
Ганна Величко
Ганна вважає, що багато українських поховань зберегти не вдалося. Це стосується, наприклад, урн у колумбаріях, місця для яких після закінчення оренди швидко передавали наступним орендарям.
Тому нині в Україні обговорюють, як у майбутньому не допустити втрати таких та інших поховань – зокрема шляхом перепоховання або перенесення урн.
Тож «Український меморіал» консультує посольство щодо можливого перепоховання деяких українських діячів: мецената Євгена Чикаленка, дипломатів Костя Мацієвича, Олександера Вілінського та інших, чий прах зберігається в українському колумбарії в Подєбрадах, спорудженого у 1933 році коштом викладачів і студентів Української господарської академії.