«Ти плачеш? Не плач, не плач! Десять. Одинадцять. Дванадцять. Я дав установку, що все буде добре. Ми все вирішимо, ми прийдемо до хороших результатів. Тринадцять. Чотирнадцять. П'ятнадцять. Настануть хороші дні, і все буде благополучно»
Такі слова промовляв із екранів телевізорів чоловік із магнетичним поглядом, обіцяючи дистанційно вилікувати багато хвороб, і мільйони людей вірили йому. Це був Анатолій Кашпіровський. Народився він і отримав освіту в Україні, але більшу частину життя прожив у Росії. На запитання: «Чий Крим?» – відповідав: «Чий Крим?». Коли під час його гастролей після 2014 року його запитували про війну Росії проти України – він відповідав мовчанням.
3 жовтня Анатолій Кашпіровський помер. Ліберальні блогери прокоментували його смерть, звернувши увагу на те, що місце Кашпіровського на телевізійних екранах тепер займає Путін, експлуатуючи бажання мільйонів людей вірити обману, а телесеанси масового гіпнозу проводить російська пропаганда.
Російська редакція Радіо Свобода зібрала реакції.
Анатолій Кашпіровський народився 11 серпня 1939 року в Меджибожі, що на Хмельниччині. Став відомим як радянський психотерапевт, гіпнотизер і громадський діяч, наприкінці 1980-х років завдяки своїм сеансам «масового цілительства», що транслювалися на центральному телебаченні СРСР. Кашпіровський закінчив Вінницький медичний інститут за спеціальністю «психіатрія», понад 20 років працював у психіатричній лікарні, а наприкінці періоду «перебудови» став однією з найвпливовіших та найбільш контроверсійних постатей масової культури в часи розпаду СРСР та здобуття незалежності колишніми союзними республіками. Він проводив так звані «телесеанси гіпнозу» і мільйони людей сиділи перед телевізором, сподіваючись вилікувати важкі хвороби. Оселився Кашпіровський в Росії і та навіть обирався депутатом Державної думи РФ (1993–1995). Попри гостру критику з боку наукової та медичної спільноти, яка вважала його методи шарлатанством та небезпечним психологічним маніпулюванням, Кашпіровський протягом десятиліть продовжував гастрольну діяльність із сеансами «перезаписи пам'яті» для аудиторії в Росії та за кордоном – як у Європі, так і в США, здебільшого для російськомовної аудиторії.
Пости блогерів перекладені на українську і скорочені, деякі слова подані у сленговому варіанті.
Кашпіровський помер, зупинка серця, – повідомив його директор. Пішла епоха неляканих і наївних радянських людей, які сиділи під телевізорами, спостерігали за пасами рук і заряджали банки з водою, щоб «прикладати до хворих місць».
Епоха пішла, а наївні, бездумні, прорадянські люди залишилися. І навіть війна їх не змінила...
Сьогодні пішов із життя Анатолій Кашпіровський. Про нього останніми роками рідко згадували, він уособлював собою зовсім іншу епоху. На перший погляд може здатися, що з тих пір змінилося рішуче все. Але ні, не все.
Існують і історичні константи – і однією з таких констант у Росії стало безмежне довір'я значної частини населення до телевізора.
Помер Анатолій Кашпіровський, один із найпопулярніших неполітичних персонажів часів «перебудови». Країна прилипала до телевізорів, покірно виробляючи паси перед екраном, заманюючи здоров'я та удачу. Хочеться поіронізувати над наївними співгромадянами, але краще не буду – можна уявити, скільки надії в ті доленосні роки він дав тим, хто зневірився сподіватися на політиків.
Усі були обманюватися раді, а він... Ну що він? Він був нашим графом Каліостро, і я, чесно сказати, шкоди від нього не бачила. Може, я й помиляюся. А ще він у 86 років став батьком, і це, напевно, його головне диво.
У 2014 році Кашпіровський застосував свою головну зброю – тотальне мовчання. На будь-які запитання про Євромайдан чи війну на Донбасі він давав простору мисленнєву установку: «Цих подій не існує».
На сеансах обговорювалися тільки грижі.
Коли ж на пізніх творчих зустрічах глядачі все-таки прорвали оборону сакральним запитанням «Чий Крим?», маестро видав шедевр історичної дипломатії: «Крим – радянський!»
Кашпіровський намагався здаватися «людиною поза політикою», але в результаті виглядав звичайним комерсантом.
Зручно. СРСР розпався, а Крим у полі Кашпіровського так і залишився належати з'їзду КПРС – ідеальна відповідь, щоб не образити ні московських орендодавців, ні українське коріння.
Батьківщина зачекає, поки в Москві дають касу.
При цьому він роками повторював в інтерв'ю: «Мене тягне на батьківщину, в Україну, у Москві мені незатишно». Однак «тягнути на батьківщину» – це безкоштовно, а збирати чеки з ностальгуючих пенсіонерів – зовсім інше.
Після 2022 року, коли вимагалося хоча б просте людське співчуття до земляків, Кашпіровський обрав перевірену тактику: жодного засудження агресії, ні слова підтримки Україні. Маг остаточно окопався в Москві, відновив сеанси «перезапису пам'яті» і продовжив збирати кеш.
Фінал великого шпагату.
Спроба сидіти на двох стільцях – заняття виснажливе, особливо коли вони роз'їжджаються зі швидкістю надзвукової ракети.
Кашпіровський намагався здаватися «людиною поза політикою», але в результаті виглядав звичайним комерсантом, який побоявся втратити московські майданчики. Його магія чудово працювала на енурез, але виявилася безсилою проти совісті. Дати установку на те, щоб війна «розсмокталася», він так і не наважився. Мабуть, на цей трюк просто не вистачило передоплати.
Кашпіровський, звісно, був яскравою фігурою, інфернальною. Такі завжди виринають із глибин у перехідні часи.
Кашпіровський, безумовно, був унікальний гіпнотизер. А схоже, став вважати себе Месією. Так, когось він виліковував від варикозу й енурезу – о, скільки жартів про це ходило!
А хтось втратив час, не йшов до лікарів, сподіваючись, що зникне пухлина, мине біль у животі – а це був апендицит…
Народ біснувався на сеансах, впадав у транс біля телеекранів. І ніхто точно не знає, який вплив на психіку і окремих людей, і всього народу справило це масове божевілля. Звичка підкорятися сильному. Звичка підкорятися телевізору.
Цей суворий погляд, цей потойбічний голос: шви розсмоктуються!
Але вже розсмоктувалася безгранична вольниця, їй на зміну приходила організована злочинність. І екстрасенсів, які занурювали країну в транс, змінили пропагандисти, які занурили її в набагато страшніший морок.
Кашпіровський, звісно, був яскравою фігурою, інфернальною. Такі завжди виринають із глибин у перехідні часи.
Помер Кашпіровський, моє покоління, звісно, пам'ятає, він «лікував» народ навіть через телевізор, малохольна масовка вірила і слухала. Зараз таких «лікарів» ще більше, вони «лікують» онлайн і наживо.
Усілякі психотерапевти, психологи та аферисти допомагають психам, психопатам та іншим заблукалим у цьому складному світі. Звісно, за гроші, і роботи в них вистачає.
Є ще одна категорія тих, хто лікує людські душі, але це про релігію і зовсім інша історія.
Кашпіровський, звісно, не пара всім згаданим, зробив запаморочливу кар'єру і навіть був депутатом держдуми рф, не дарма в народі її називають госдурою. Він народився в Україні і помер у Москві... гірка іронія у зв'язку з сьогоденними реаліями.
P.S. У часи боротьби з алкоголем в СРСР ми пили жахливий шмурдяк типу бренді з Азербайджану, у нас його дотепно називали «кашпіровський».
Сьогодні над цим легко сміятися. І це наче й зрозуміло. Це було покоління людей, які все життя вірили у свою країну. А коли їхня країна перестала існувати, вони опинилися у світі, якого зовсім не розуміли...
Люди дуже хотіли дива, і щоб їхні проблеми хтось вирішив «за щучим велінням», і тому знаходили в Кашпіровському седативний ефект, ефект плацебо й наївно вірили в ці дива. Але мені абсолютно не смішно.
Кашпіровський не був джерелом цієї наївності, він був її симптомом. Він був «явищем» або «пропозицією», яку породив попит.