В останніх числах грудня американське інтернет-видання Daily Beast опублікувало три навчальних посібники Червонопрапорного інституту КДБ СРСР імені Андропова. Усі вони мають гриф «таємно», видані дуже малим тиражем і присвячені методам вербування агентури. Про ці методи розвідспільнота США знала зі власного досвіду і з показань перебіжчиків, але їхній систематичний опис отримала вперше.
У будь-якому разі, публікація стала відкриттям для колишнього першого заступника директора ЦРУ Джона Макрафліна, який написав у Twitter: «Класика шпигунського ремесла від Сунь-цзи (6 століття н. е.) до наших днів. Невидима мозаїка зв'язкових, агентів-вербувальників, правдоподібне заперечення, тонкі нитки павутини. Чи доведе Мюллер змову, чи ні, Росія очевидно зробила для цього все, що могла».
This is classic spycraft from Sun Tzu (6th century BC) till today. A shadowy mosaic of cut-outs, access agents, plausible denial, gossamer webs. Whether or not Mueller proves collusion, Russia clearly took its best shot. https://t.co/f0JoaBKiLL
— john mclaughlin (@jmclaughlinSAIS) 28 December 2017
За цими підручниками вчилися Володимир Путін і нинішнє керівництво ФСБ і Служби зовнішньої розвідки Росії. Як і Маклафлін, оглядач Daily Beast Майкл Вайсс вважає, що вони мають прямий стосунок до «Рашагейту».
Найбільш рання з брошур датована 1968 роком. Вона називається «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв'язків зі співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі». Тираж – 66 примірників. Автори, полковник Фабрічніков і підполковник Овчинников, формулюють головне завдання цієї роботи: «розкладання антирадянських емігрантських центрів і паралізація їхньої підривної роботи за умови одночасного зміцнення й розширення прогресивного патріотичного руху». Для цієї мети, говорить посібник, органи держбезпеки не тільки викривають їх як шпигунські організації, але й «компрометують ... як збіговисько людей, що морально розклалися, інтриганів і донощиків».
Дискредитація російських активістів за кордоном
Як приклад вдалої операції, брошура наводить історію члена Народно-трудового союзу Віктора Астемірова. Автори пишуть: «Питання про його вербування не ставилося, адже Астеміров, будучи людиною незалежного характеру, відкрито критикував діяльність НТС і висловлював у своєму оточенні намір повернутися на Батьківщину. Саме тому було ухвалено рішення про його виведення в СРСР з метою використання в подальших заходах з викриття НТС». Його «виведення» здійснювалося під прикриттям Комітету зі зв'язків зі співвітчизниками.
У СРСР Астеміров під контролем співробітників КДБ, які видавали себе за представників все того ж Комітету, написав брошуру «НТС, як він є». Автори посібника повідомляють: «Головна мета публікації цієї брошури полягала в тому, щоб викликати чвари всередині керівної верхівки НТС шляхом оприлюднення непристойних подробиць особистих взаємин між членами цієї верхівки, чвар, що відбуваються між ними, взаємного підсиджування й пліток. При цьому враховувалася відома схильність емігрантів до смакування пікантних подробиць з життя відомих у цих колах осіб».
Фабрічніков і Овчинников додають, що «матеріали Астемірова були доповнені іншими відомостями, отриманими від агентури, а також відповідною дезінформацією, що в цілому посилювало моральну спустошеність і неохайність лідерів НТС у відносинах один з одним».
Артист балету Серж Лифар як об’єкт спецоперації
Інша операція пов'язана з ім'ям видатного артиста балету і балетмейстера Сержа Лифаря. У 1967 році російська діаспора планувала видання «Золотої книги еміграції», в якій, як пишуть автори посібника, «передбачалося з антирадянських позицій показати внесок еміграції в світову культуру». Щоб зірвати цю «провокацію», Комітет з культурних зв'язків опублікував у своїй газеті «Голос Батьківщини» дві статті, які «нібито від емігрантів, котрі проживають в США». Ці фальшиві емігранти схвалювали ідею «Золотої книги», але дивувалися, чому її зміст обговорюється у вузькому колі, а не всією емігрантською спільнотою.
Тим часом було встановлено контакт з Лифарем, який був головою ініціативної групи з видання «Золотої книги«.
При цьому була використана велика особиста зацікавленість Лифаря в поїздці до СРСР і встановлення зв'язків з діячами радянської культури, чому перешкоджала колишня антирадянська діяльність Лифаря і його співпраця з німцями в роки гітлерівської окупації Франції. Лифарю дали зрозуміти, що його позиція щодо характеру «Золотої книги» матиме значення під час вирішення питання про те, як його приймуть в СРСР. Лифар через звинувачення в колабораціонізмі був змушений залишити Францію, але вже в 1947 році звинувачення проти нього були зняті, і він повернувся.
У результаті між Лифарем та іншими членами ініціативної групи, Олександрою Толстою і князем Білосєльським-Білозерським виникли розбіжності, і «Золота книга» так і залишилася проектом.
Боротьба за «соціалістичні цінності» в часи перебудови
Два інші навчальні посібники належать до епохи перебудови й гласності. Один із них виданий у 1988 році і називається «Придбання й підготовка агентів-вербувальників у цілях розвідувального проникнення в установи США (на прикладі низки північноафриканських країн)». Мова в ньому про специфічний прийом – вербування в третій країні «під чужим прапором».
Для цього попередньо вербується агент-вербувальник – громадянин іноземної держави, який діє від імені «легендованих організацій». Однак тут на розвідку чатує небезпека – нещирість вербувальника. Посібник розповідає випадок: «Агент-вербувальник «К», місцевий бізнесмен, був залучений до розробки американської громадянки «Л», секретаря одного з об'єктів США. Встановивши з нею дружні стосунки, «К» з'ясував, що американка має матеріальну залежність від своїх родичів. З урахуванням фактора матеріальної зацікавленості розробка «Л» була продовжена під прапором однієї з європейських фірм, від неї почала надходити інформація, яка цікавила.
У звітах про розробку агент писав, що перебуває з «Л» в інтимних відносинах. Це виявилося неправдою, і через деякий час, коли у неї з'явилася перспектива вигідно вийти заміж, американка втратила інтерес до агента. У процесі з'ясування причин такого становища агент зізнався, що обманював оперпрацівника через чоловіче самолюбство». Так нещирість агента призвела до зриву вербувальної розробки.
Нарешті, третій посібник називається «Політична розвідка з території СРСР». Він виданий у 1989 році тиражем 370 примірників. У посібнику докладно розказано про методи вербування іноземних громадян, які постійно живуть або регулярно приїжджають до Радянського Союзу.
У Першому головному управлінні КДБ СРСР цим займалося спеціальне Управління розвідки з території СРСР («РТ»). Діяло воно через розвідвідділ у різних радянських установах і відомствах, в яких працювали офіцери діючого резерву КДБ. За необхідності до цієї роботи підключалися територіальні відділи КДБ і раніше завербовані радянські громадяни.
Оновлення та демократизацію радянського суспільства за Горбачова розвідка сприймала виключно як сприятливий фактор для вербування іноземців. Автори посібника суворо попереджають учнів: звісно, більшість іноземців, що приїжджає до Радянського Союзу, особливо з країн НАТО, є переконаними носіями буржуазної ідеології, з ворожим і з упередженим ставленням до соціалістичної системи, заражені антикомунізмом... Тому недостатньо підготовані в професійному плані дії під час розробки іноземців з території СРСР можуть бути використані противником для компрометації наукових, культурних та інших зв'язків Радянського Союзу, завдання шкоди міждержавним відносинам СРСР з окремими капіталістичними країнами, що розвиваються».
Це писалося в той час, коли «з упередженням до соціалістичної системи» ставилися мільйони радянських громадян.
«Вербувальний контингент»
«Вербувальний контингент» включав насамперед дипломатів, співробітників всіляких представництв і журналістів, які живуть у СРСР тривалий час. До другої категорії входили іноземні студенти та аспіранти, серед яких особливу увагу слід було звертати на тих, чиї батьки займали вагоме становище в своїй країні і хто сам має можливість зробити кар'єру. Далі йшли «функціонери та активісти національно-визвольних рухів і фронтів», які навчалися в СРСР, іноземні військовослужбовці та особи, які приїжджали до Радянського Союзу за науковим обміном.
Під час розробки іноземця використовувався весь комплекс «агентурно-оперативних і оперативно-технічних засобів». Після перетину кордону він ні хвилину не залишався без нагляду.
У будь-якому місці, де б не з'явився об'єкт розробки, розвідка повинна була підставити йому свою людину, яка в бесідах з ним мала проводити потрібну розвідці лінію... У доцільних випадках за допомогою контррозвідувальних апаратів органів КДБ створювалися ситуації, які вводили іноземця в становище людини, яка чимось зобов'язана оперативному працівнику.
Коли вербування відбулося, воно закріплювалося «шляхом постановки перед залученою до співпраці особою конкретних розвідувальних завдань, виконання яких пов'язане з порушенням нею певних юридичних чи моральних норм своєї країни».
Матеріальні стимули в буржуазному суспільстві відіграють дуже важливу рольЗ посібника КДБ СРСР
Найнадійнішою основою для вербування автори посібника вважають ідейно-політичну. На другому місці – матеріальну: «Матеріальні стимули в буржуазному суспільстві відіграють дуже важливу роль. Вони лежать в основі буржуазної ідеології і моралі, що успішно використовується у зовнішній розвідці КДБ».
Нарешті, третій вид мотивації – морально-психологічна: «Окремими елементами цієї основи є, зокрема, кар’єристське прагнення, престижні фактори, почуття помсти, ненависті й любові, ностальгії, особистої симпатії до оперативного співробітника або агента, страх за наслідки вчиненої протиправної дії».
Окрім передачі розвідданих, завербовані агенти використовуються в активних заходах, таких як дезінформація, викриття, компрометація, а також «спеціальний позитивний вплив» – «вчинення вигідного для СРСР впливу на уряди, партії, окремих політичних, державних і громадських діячів, представників ділових кіл». До числа активних заходів належить і «публікація в іноземній пресі статей, видання книг, брошур, листівок від імені зарубіжних авторів, політичних і громадських організацій та угруповань; організація радіо- і телепередач, прес-конференцій та інтерв'ю ... відповідно до тез, підготованих службою «А «ПГУ» (служба «А» – активні заходи, – ред.), а також «інспірація в зарубіжних країнах зборів, мітингів, демонстрацій, звернень до урядів, запитів у парламентах ...»
Чи треба додавати, що все це було під час президентських виборів у США, тільки на новому технологічному витку. Операція була й справді проведена за класичними рецептами.
Оригінал матеріалу Володимира Абарінова – на сайті Російської редакції Радіо Свобода