«Християнська етика» не може бути примусовим предметом – отець УГКЦ Юстин Бойко

Львів – Львівська обласна рада звернулась до президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів із проханням зробити «Основи християнської етики» у школах України обов’язковим предметом. У школах Львівської області викладають його як факультативний курс, який учні відвідують добровільно, за згодою своїх батьків. Однак щодо запровадження «Християнської етики» як обов’язкового предмету думки людей різняться.

«Мені цікаво розмальовувати малюнки, а що розповідає вчитель – нецікаво слухати», говорить третьокласник СШ №27 у Львові Артем. На чимало запитань, на кшталт, що таке гріх, що він знає про Ісуса, дитині важко відповісти.

«Ці заняття безрезультатні, вірші знає, а ось щось про свята – ні. «Забруднилось серце моє і без Ісусика – нікуди». Ну що це таке? Що це за вірш? А ми цей зошит для «Християнської етики» купили у комплекті з іншими для 3-го класу. Я – людина віруюча, ходжу щотижня у церкву, але вважаю, що віра – справа добровільна, і не можна дітям її насаджувати. Я проти обов’язкового запровадження такого предмету», – каже мама третьокласника Ірина Клейменова.

У львівських школах, залежно від спеціалізації і завантаженості у навчальній програмі, «Християнська етика» – раз або через тиждень. Учитель самостійно вирішує, як подавати матеріал. Серед викладачів є чимало монахинь із педагогічною освітою. У Львові видані підручники «Основи християнської етики» для різного віку школярів, розповіла директор СШ №40 Галина Пенцак. Лише важливо, щоб дітям цікаво подавали теми.

«Кожна школа має право вибрати собі об’єм годин для «Християнської етики» до навчальної програми, враховуючи і побажання батьків, від однієї години до півгодини, щотижня чи через тиждень. Викладаємо у старших класах факультативно, а у молодших – як курс за вибором.

Програма «Християнської етики» не акцентується на конфесійності – тут загальні засади, цікаві підручники, де є про інші віровизнання. Лише педагогічний колектив і батьки мають визначати формат навчання», – наголосила Галина Пенцак.

«Я підтримав це звернення​»

На останній сесії Львівської обласної ради депутати з четвертої спроби проголосували за звернення до центральної влади про запровадження «Основ християнської етики» як обов’язкового предмету в школах. Чи не суперечить таке рішення статті 35 Конституції України («церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви»)? Чим обумовлене звернення обранців? Чи радились вони із фахівцями? Чи вивчали досвід викладання «Християнської етики» у школах області?

«Я підтримав це звернення. Цей предмет має бути запроваджений у школах як обов’язковий, бо йдеться про духовний розвиток школяра. Це має вирішити Верховна Рада», – говорить голова депутатської комісії з питань культури Львівської облради Юрій Візняк.

«Ми – мусульмани. Це суперечить нашим поглядам»

Депутат не міг пояснити, як у разі обов’язкового запровадження предмету, цей урок мають відвідувати, для прикладу, діти мусульман. Мама двох школярів – 4-го і 7-го класів, кримська татарка Сефає Рамазанова щороку пише заяви про те, що її діти не будуть відвідувати заняття з «Християнської етики» у зв’язку з релігійними переконаннями. Вона підтримує викладання цього курсу як добровільного, бо розуміє, що живе у суспільстві, де християни переважають, але жінка проти обов’язкового запровадження такого предмету.

​«Старший син йде додому швидше, а донька сидить на «Християнській етиці», бо заняття – посередині розкладу, але вона не є активною на уроці. Ми – мусульмани. І це суперечить нашим поглядам, ми виховуємо у своїй атмосфері дітей і доносимо свої принципи. Як обов’язковий предмет у школах – це суперечить Конституції України про свободу совісті і релігійних організацій», – вважає представниця кримськотатарської громади Сефає Рамазанова.

Християнська етика без конфесійності

Більшість батьків у Львові та у Львівській області позитивно ставляться до «Християнської етики» як факультативного заняття, але чимало бажають, щоб педагоги були більш фаховими, які б вміли зацікавити дітей темою. Пастор Української церкви християн віри євангельської Володимир Салайдяк наголошує, що програму «Християнської етики» мали опрацювати представники всіх релігійних конфесій, а також важливо не нав’язувати однієї релігії.

«Українське суспільство – християнське. Тут 90% людей – християни. І такий предмет має бути у школах, а хто не сповідує християнство, то для нього це мав би бути інформативний предмет. Діти наших прихожан відвідують «Християнську етику», але просимо не нав’язувати практику, що суперечить нашому віровченню», – говорить Володимир Салайдяк.

Зверненню Львівської обласної ради передувало прохання обранців Львівської міськради у квітні цього року до міністра освіта зробити обов’язковою «Християнську етику» у школах. Однак це був радше політичний документ, як і Львівської облради, вважають представники церков.

Отець Української греко-католицької церкви Юстин Бойко зауважує, що сьогодні, перед виборами, які в Україні відбудуться у 2019-му, спостерігається небезпечна тенденція в Україні, коли різні політичні партії намагаються використовувати релігійні теми, до яких українських народ дуже чутливий.

«Християнська етика» не може насаджуватись. Бо не можна комусь нав’язати любов. Якщо цей предмет буде обов’язковий у школі, то на урок змушені ходити учні різних віровизнань, і це спричинить конфлікт, тому я, очевидно, проти такого запровадження. «Християнська етика» не може бути примусовим предметом.

Але якщо є група батьків, яка бажає, щоб їхнім дітям викладали «Основи християнської моралі», бо етика – це наука про мораль, то батьки мають повне право вимагати такий предмет у школі. Інше – що люди, які викладають «Християнську етику», не є належним чином фахово підготовлені. Я за «Християнську етику» у школі, але противник того, щоб християнська етика насаджувалась силою, бо це суперечить християнській вірі», – каже отець Юстин Бойко.

Курс «Основи християнської етики», за згодою батьків, почали викладати у школах Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей на початку 90-х років минулого століття, згідно з рішеннями місцевих органів влади.