«Сибирь.Реалии»
У Росії в трьох віддалених селах Турочацького району Республіки Алтай (Бійка, Яйлю та Курмач-Байгол) електрика в домівках зараз буває лише по 4 години на добу. Влада пояснює це нестачею дизпалива для автономних електростанцій. Під час відключень припиняють роботу магазини та водяні насоси, а люди залишаються без мобільного зв'язку.
Місцеві, з якими поговорили кореспонденти проєкту Радіо Свобода «Сибирь.Реалии», пов’язують цю кризу із загальною розрухою та втратами на війні:
«Пального немає, роботи немає, грошей немає. І чоловіків немає. Навіть дітей забирають».
Турочацький район Алтаю – це землі челканців та кумандинців, тюркомовних корінних нечисленних народів. Цього літа тут поховали трьох земляків, які загинули на російсько-українській війні: двох представників корінних народів та багатодітного батька – уродженця України.
«Ми знову в блокаді»
Світло в алтайських селах почали вимикати з кінця червня.
«Спочатку електрики не було з півночі до сьомої ранку та з полудня до п’ятої вечора. А зараз світло дають усього на чотири години вранці», – каже Роман, житель Бійки Турочацького району (ім’я змінене з міркувань безпеки).
У сусідньому Курмач-Байголі, коли зникає електрика, люди залишаються ще й без засобів зв’язку.
«У нас інтернет у школі та сільській адміністрації з’явився лише років 15 тому, а мобільний інтернет у домівках і телефонах – близько п’яти років тому. Тепер без електрики вони вимикаються, і ми знову в блокаді, – розповідає колишня вчителька Валентина. – Насоси без електрики не працюють, тому по воду ходимо до криниці. Вечорами сидимо при свічках, як двадцять років тому. Цивілізація прийшла до нас, але ненадовго».
Околиці села Курмач-Байгол, архівне фото
Наскільки малі ці села, видно зі шкільної статистики. У 2024 році до першого класу в Бійці пішли 11 дітей, у Курмач-Байголі – четверо, у Яйлю – двоє.
«Років 15 тому в Курмач-Байголі мешкали близько 250 осіб, а зараз тих, хто залишається тут постійно, за моїми підрахунками, не більше сотні. І майже всі тут розмовляють челканською – удома, у побуті. Алтайська та російська – державні мови республіки, а челканська – наша рідна, – пояснює Валентина, яка багато років викладала в одній із місцевих шкіл алтайську мову та літературу. – Для нас це важливо – зберегти челканську. Ми навіть через суд домагалися, щоб у документах було написано не «алтаєць», а «челканець».
Челканці, архівне фото
У радянських переписах корінне населення цих місць обліковували як алтайців. Уперше окремо їх порахували у 2002 році, і челканців нарахували лише 1290 осіб. Кумандинців у Турочацькому районі тоді виявилося ще менше – 931 особа. Зараз, як і представники інших нечисленних народів Росії, челканці та кумандинці стають учасниками вторгнення в Україну й гинуть там.
Кумандинець Данило Салтаєв 17 жовтня 2024 року, менш ніж через місяць після повноліття, вирушив на війну. У листопаді стало відомо про його загибель.
« Він же тільки школу закінчив. 17 жовтня пішов – йому місяць як виповнилося 18 років. А 20 листопада мати вже написала в «Одноклассниках» (заборонена в Україні російська соцмережа – ред.), що він загинув. На війну беруть навіть тих, хто не служив в армії. Ми намагалися з'ясувати, як він підписав контракт і чому вирішив іти, але мати відмовилася говорити. У неї залишилися ще двоє синів-школярів, чоловіка немає», – каже Роман.
Російське законодавство дозволяє укладати перший контракт про проходження військової служби з 18 років, навіть якщо молодий чоловік до цього не служив за призовом.
Данило Салтаєв, 18-річний кумандинець, який загинув на війні проти України
Під некрологом Данила Салтаєва чимало дописувачів місцевих пабліків запитували, як на війні міг опинитися 18-річний:
- «Серце краяється. Навіщо таких молодих, жовторотих на війну? Навіщо? Поясніть народові, владо! Він ще нічому не навчений, і так закінчилося його життя. Яке горе батькам. Співчуття рідним та близьким».
- «Ну навіщо ж таких молодих беруть на фронт? Коли ж це все закінчиться? Зовсім ще дитина, сліз не вистачає».
- «Я не розумію: його на строкову службу не взяли, а за контрактом взяли? Зовсім дитина. Царство небесне».
- «За цей час він не міг отримати жодної підготовки – ані моральної, ані бойової. Тупо кинули в бій, а це вже злочин».
- «Як могли строковиків відправити в це пекло. Це ж молоді хлопці, вони тільки жити почали. Хто їх туди відправив – вічне прокляття матерів».
- «У нас теж 18-річного забрали, просто «попросили» підписати папірець. Уже другий рік там хлопчина, сусід. Єдиний у матері».
« У нас тут і українці теж живуть – і теж ідуть воювати. Причини різні: когось мобілізували, хтось сам пішов через безгрошів’я», – каже Роман.
У жовтні 2024 року в Курмач-Байголі поховали 34-річного Олега Остафійчука. Він закінчив школу в Турочацькому районі, виховував трьох дітей і навесні того ж року вирушив на війну проти України. Олег загинув ще 8 червня.
«А народився й виріс він у Панівцях, в Україні . У нього залишилися літня мати, брати, дружина та троє дітей. Старший син був від першого шлюбу дружини, але Олег ростив і любив його як рідного, не менше ніж доньку та молодшого сина. Чому він вирішив піти на війну, я точно не знаю. Але дізнатися, що Олег загинув саме там, в Україні, було дивно . Пам'ятаю, як він розповідав про дитинство: тепло, фрукти, ягоди, вареники з вишнею. А тут його діти виросли на варениках із картоплею та черемшею», – каже Валентина.
«Без затримок приходять тільки домовини»
Республіка Алтай, село Кебезень
Із 1 липня на тлі загальноросійської кризи з бензином після атак ЗСУ на НПЗ у Республіці Алтай запровадили обмеження на роздрібний продаж пального. У Горно-Алтайську, Майминському та Чемальському районах в одні руки відпускають не більше ніж 30 літрів бензину й 50 літрів дизеля на добу. В інших муніципалітетах, включно з Турочацьким районом, – не більше від 50 літрів бензину й 100 літрів дизеля.
«Села у нас тайгові, дороги постійно розмиває. Без власного всюдихода чи катера тут як без рук. Пальне у нас дорожче за гроші, – каже місцевий житель Ігор. – І дорожче за життя. Єдине, що приходить до нас без затримок, – це домовини».
Кебезень місцева влада ще у 2024 році називала селом, з якого на війну поїхало найбільше чоловіків у Турочацькому районі. У районній газеті писали, що йшли цілими сім'ями – батьки, сини, брати.
Челканець Валерій Пустогачев, що загинув на війні в Україні
23 січня 2023 року в Турочацькому районі поховали 21-річного челканця Валерія Пустогачева. Він народився 12 червня 2001 року й загинув на війні Росії проти України 5 січня 2023-го.
«Мати, брати залишилися. Мені здається, для того, щоб їм допомогти фінансово, Валерій і завербувався з колонії. Не щоб вийти на волю – йому там залишалося зовсім нічого, близько пів року, – а через гроші, – каже житель Кебезені Іван, але від відповіді, за якою саме статтею відбував термін Пустогачев, ухиляється. – Несерйозна стаття була».
У картках судів інформацію про останню судимість Валерія знайти не вдалося, але у 2020 році його засудили за адміністративною статтею за недотримання маскового режиму в громадському місці. У 2015–2016 роках, судячи з даних сервісу для пошуку за витоками баз даних Himera, Пустогачев був судимий за викрадення велосипедів та мотоцикла.
«Освіту Валерка не встиг здобути, роботи тут немає. Пилорами та пекарня. Тайга навкруги, можна було б полювати. Але квоти малим народам зараз такі, що прогодуватися одному ще можна. Але не цілій сім’ї. От він і пішов на цеТак російська влада називає війну проти Україниза мільйонами», – каже Ігор.
У базі загиблих, яку веде російське видання «Медіазона», Валерія Пустогачева віднесли до категорії ув’язнених, завербованих для участі в бойових діях. Сидіти йому залишалося близько пів року.
Пустогачев, кажуть місцеві, – найпоширеніше челканське прізвище. За їхніми словами, майже у кожного челканця в роду був бодай один Пустогачев.
У жовтні 2023 року в Україні загинув уродженець турочацького селища Кебезень із тим самим прізвищем – 38-річний Костянтин Пустогачев.
Загиблий на війні в Україні челканець Костянтин Пустогачев
«На війну пішов добровольцем. Чому? Вибір роботи тут невеликий – вчителем фізкультури або на пилораму, – виправдовує земляка Ігор. – Він служив у ПДВ, напевно, розраховував на свій армійський досвід. Ішов і планував за пів року повернутися. Наприкінці серпня виїхав, а в жовтні вже прийшла похоронка. Двоє дітей залишилися в нього».
У відкритій базі «Медіазони» станом на липень 2026 року значаться ще щонайменше 36 загиблих, пов'язаних лише з п'ятьма населеними пунктами району: Турочаком, Кебезенню, Бійкою, Дмитрієвкою та Курмач-Байголом. Повного поіменного списку загиблих жителів усього району у відкритому доступі немає.
Окремої офіційної статистики про участь корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру та далекого Сходу Росії у війні проти України немає. Відкриті поіменні бази загиблих також, як правило, не містять відомостей про етнічну приналежність, тому точно підрахувати кількість мобілізованих і загиблих челканців, кумандинців, тубаларів, теленгітів та представників інших нечисленних народів неможливо.
Міжнародна робоча група у справах корінних народів (IWGIA) у доповіді за 2026 рік повідомляє про триваюче непропорційне залучення корінних народів Росії до військової мобілізації, зокрема примусової. Організація наводить висновок спеціальної доповідачки ООН з прав людини в Росії Маріани Кацарової: через втрати на війні деякі нечисленні народи можуть опинитися під загрозою зникнення. Дослідники пов'язують їхню особливу вразливість із бідністю, віддаленістю поселень, нестачею роботи та обмеженим доступом до традиційних джерел існування – полювання, рибальства та оленярства.
Республіка Алтай належить до регіонів із найвищими підтвердженими втратами щодо чисельності населення. У останньому опублікованому географічному аналізі «Медіазони» та Російської служби Бі-бі-сі, складеному станом на 24 лютого 2026 року, республіка посідала четверте місце серед порівняно великих російських регіонів: 316 установлених загиблих на 100 тисяч жителів. Вищі показники були тільки в Тиві, Бурятії та Забайкальському краї. Ця статистика стосується всього населення регіону й сама по собі не дає змоги визначити, яка саме частина загиблих належала до корінних народів.
У Республіці Алтай офіційно визнані корінними нечисленними народами челканці, кумандинці, тубалари та теленгіти. За переписом 2020–2021 років, у всій Росії нараховувалося 1314 челканців, у тому числі 1194 – у Республіці Алтай; 2408 кумандинців, з яких 1037 жили в республіці; 3675 тубаларів, з яких 3476 – у республіці; та 2916 теленгітів, у тому числі 2769 жителів Республіки Алтай. За такої чисельності загибель навіть кількох молодих чоловіків стає помітною демографічною втратою, однак повних даних, які б дозволили оцінити вплив війни на кожен із цих народів, немає.