Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:50

Крістофер Міллер

Літак з українським військовослужбовцем Надією Савченко на борту вже приблизно годину летів, коли пілот повідомив, що лайнер увійшов в повітряний простір України. Савченко глибоко зітхнула і приєдналася до пасажирів, які святкували її звільнення. Повернення Надя відзначала чаркою горілки. Два роки без алкоголю в російській в'язниці дали про себе знати – кров прилила до щік. Савченко потягнулася за ще однією порцією, але її зупинили і порадили більше не пити перед зустріччю з журналістами, на якій треба було виступати разом з президентом України Петром Порошенком. Однак це прохання Савченко проігнорувала.

«Схопивши пляшку, я випила стільки, скільки хотіла», – розповіла мені потім Надя під час інтерв'ю у Києві. Зі стуком поставивши пляшку, вона пішла покурити. Стоячи в маленькому коридорчику в хвості президентського літака, Савченко робила тривалі глибокі затяжки. Ніхто не посмів зупинити її.

Незабаром літак приземлився у Борисполі, міжнародному аеропорту Києва. Після зустрічі з сім'єю Савченко натягла білу футболку з тризубом, гербом України. Радісна юрба вітала її з букетами квітів. Серед тих, хто зустрічав була і Юлія Тимошенко. Савченко проігнорувала букет, протягнутий Тимошенко, і її спробу обійнятися: «Ми недостатньо добре знайомі».

Позування перед камерами – не для Савченко. Знявши черевики, вона пішла по злітній смузі босоніж. Це не пройшло повз увагу ні журналістів, ні тисяч телеглядачів, що спостерігали за зустріччю. У соцмережах дивну поведінку Савченко багато хто визначив за ознаку божевілля. Перше, що вона сказала, було попередження: «Відійдіть... Я не звикла до такої кількості людей». Для Савченко в ходінні босоніж не було нічого дивного або незвичного. «Я люблю відчувати бетон під ногами і відчувати запах розлитого палива», – сказала вона.

Надія Савченко спілкується з журналістами в аеропорту «Бориспіль»

Надія Савченко спілкується з журналістами в аеропорту «Бориспіль»

Однак радість повернення на батьківщину не позбавлена і гіркоти. У Савченко як депутата Верховної Ради України не буде тієї ж популярності, яка була у Савченко-мучениці під час її ув'язнення в Росії. У той час як українське суспільство бачить в ній другу Жанну д'Арк, особистість Савченко не така однозначна: вона не боїться скандалів, сповнена протиріч, рідко йде на компроміси, її складно приструнити.

Я вперше зустрівся з Савченко у спекотний червневий день через два тижні після її звільнення. Прибувши до київської студії Радіо Свобода, Надя вибачилася за запізнення. Вранці Савченко вийшла з квартири своїх батьків, в якій жила з часу свого повернення, готова до чергового дня, повного зустрічей з чиновниками та журналістами. Але її постійно зупиняли шанувальники, спраглі зробити з нею селфі. «Вони мені кажуть: «Друзі не повірять, що я зустрів тебе, якщо у нас не буде спільної фотографії», – говорить Савченко, закочуючи очі.

Савченко – 35 років. Вона прийшла зі своєю сестрою Вірою, яка допомагає їй впоратися з раптовою популярністю. Дві жінки абсолютно не схожі зовні. У більш витонченої Віри – дещо кучеряве русяве волосся, вона носить сукні і туфлі на високих підборах, на відміну від сестри, у Савченко – коротка зачіска, прямо скроєні штани і балетки на пласкій підошві.

Розмовляючи, Савченко щільно стискає руки, а її очі сфокусовані на мені. Я запитую її про політику, війну та її майбутнє. З дня свого звільнення Савченко вже дала десятки інтерв'ю, і відповіді на багато запитань у неї вже готові. Незважаючи на свої різкі висловлювання, Савченко наполягає, що вона дотримується помірних політичних поглядів. Саме через цю мінливість багато хто побоюється, що її досить войовничий підхід і непередбачуваність можуть привнести ще більше нестабільності в Україну. Однак сама Савченко запевняє у протилежному. «Не думаю, що я стану розмахувати мечем, закликаючи людей зібратися на Майдані, – говорить вона. – Принаймні не зараз».

Батьки Надії Савченко – Марія і Віктор

Батьки Надії Савченко – Марія і Віктор

Савченко завжди була близька з батьками. Її батько Віктор, на якого вона схожа зовні – такі ж плечі і підборіддя, – помер у 2003 році. Але найбільше вплинула на Савченко її мати – Марія Савченко. «Надя завжди була схожа на мене, вона була сильною, як зараз, з моменту свого народження», – говорить Марія. ​Віра Савченко киває: «Мама в цьому експерт».

У 16 років Савченко зрозуміла, що хоче стати військовим пілотом і керувати фронтовим бомбардувальником Су-24 Військово-повітряних сил України. Однак в армії вона спочатку працювала оператором на залізниці. У 2004-му вона приєдналася до 95-ї повітряно-десантної бригади в Житомирі. Серед її товаришів по службі майже не було жінок.

Надія Савченко

Надія Савченко

У 2004 році Савченко вперше відчула смак війни. Вона була одним з 1690 українських військовослужбовців, які брали участь у військовій кампанії США в Іраку. Після чотирьох років в Іраку Міністерство оборони направило Савченко в Харківський університет повітряних сил освоювати спеціальність пілота винищувача-бомбардувальника. Вона була однією з перших жінок, які навчалися на цьому факультеті. У 2009-му Савченко закінчила університет і була відправлена в авіаційний полк в місті Броди.

Марія Савченко пишається своєю дочкою. Дитиною вона теж мріяла про польоти, але їй сказали, що це неможливо. «Мене завжди приваблювало небо. Якби я була хлопчиком, то я б стала пілотом, – ділиться Марія зі мною. – Мою мрію здійснила Надя».

Але в Бродах мрії Надії Савченко не судилося збутися. За її словами, Міністерство оборони було проти того, щоб пілотом Су-24 стала жінка. Замість цього її призначили навігатором вертольота Мі-24. Савченко була розчарована і засмучена. Вона закрилася в собі. У неї почалася депресія.

Савченко була нещасна в Бродах. В її автобіографії розділ про час, проведений тут, називається «Гниле болото Броди». Вона пише, що місто було сповнене пліткарів. «Місцеві тикали в мене пальцями і перешіптувалися. Моя зачіска була для них дивною! Все в мені було для них дивним, – йдеться в книзі. – Вони відсахувалися від мене, як від диявола, ховаючи від мене своїх дітей».

У своїй книзі Савченко звинувачує колег в ліні і в несерйозному ставленні до своїх обов'язків: «Ти приходиш на службу о восьмій ранку, потім йдеш в клас (вони кажуть: для навчання, але насправді ми тільки балакаємо і їмо насіння). О дев'ятій люди починають ухилятися від уроків. Спочатку майори, потім капітани. Опівдні йдуть і лейтенанти».

Місто Броди

Місто Броди

Жителі Брод образилися на те, як їх місто описала Савченко, а багато військовослужбовців були розлючені. Але більшість з них не хоче відповідати на запитання про неї. Деякі побоюються, що це порушить військовий статут, інші бояться відкрито критикувати національного героя. «Що якщо вона стане міністром оборони, а я про неї гидоти говорив? Тоді що?» – поділився один з військових. Савченко підтверджувала, що вона готова очолити Міністерство оборони, якщо знадобиться.

Едуард Захурський, колишній командир Савченко, відповів на мої запитання, але тільки після отримання дозволу «згори». Він каже, що Савченко під час її служби в Бродах була психічно неврівноваженим «проблемним офіцером». Їй не вистачало дисципліни і дотримання субординації, стверджує Захурський, який згадав цілу низку випадків, коли вона навмисно не послухалася його наказу.

Інший офіцер, який не назвав своє ім'я зі страху помсти, описує Савченко як «недисципліновану алкоголічку», яка часто напивалася до несвідомого стану, у якої було мало друзів. Він згадує, як одного разу Савченко впустила пляшку з алкоголем, а сама впала на траву. Тоді бездомні собаки підбігли до Савченко і почали лизати її обличчя.

Савченко сама зізналася в своїй книзі, що, живучи в Бродах, вона зловживала алкоголем: «Через нудне життя і службу в Бродах під час мого другого року там я стала руйнувати себе випивкою». Її нудьга і розчарування були пов'язані з необхідністю вчитися управляти вертольотом Мі-24 замість винищувача Су-24.

Коли люди в місті дізналися, що журналіст запитує про Савченко, ще кілька солдатів підійшли до мене, щоб вставити свої п'ять копійок. «Ми знаємо, хто герой, а хто ні, – сказав один з них. – А Савченко...». Не закінчивши фразу, він похитав головою і відійшов від мене.

Коли в листопаді 2013 року почалися протести на Майдані, Савченко вже встигла втомитися від життя в Бродах. Після атаки міліції вранці 30 листопада мирні демонстрації перетворилися на зіткнення. Фотографії офіцерів, що б'ють кийками неозброєних студентів, розлетілися по світу. Тодішній президент України Віктор Янукович наказав військовим частинам прибути до Києва для його захисту. Серед них була і бригада, де служила Савченко.

Спостерігаючи за протестами з боку, Савченко була шокована. «Всі розуміли, що відбувається. У нашій частині всі підтримували протестувальників, але тільки на словах, тому що армія завжди поза політикою, – напише вона в автобіографії. – Але я не могла спостерігати за цим з тилу. Тому після служби вдень я вночі йшла на Майдан. Вранці я знову поверталася до своїх обов'язків».

Вона стала самовільно залишати частину на все більш тривалий час, приєднуючись до протестувальників. Для Савченко Майдан став поворотним моментом. Вона приходила в лють від того, що Янукович налаштував силові структури України проти мирних громадян.

Революція стала першим політичним досвідом Савченко. Вона не була серед лідерів Майдану, в основному допомагаючи силам Самооборони. Іноді Марія і Віра приєднувалися до неї, надаючи учасникам протестів душ і гарячу їжу в своїй квартирі. Але Савченко ніколи не була в центрі революції.

Про Савченко під час протестів відомо не так багато. Є відео, на якому вона намагається переконати молодого радикального демонстранта не кидати «коктейль Молотова» в співробітника «Беркута» на вулиці Грушевського. Там вона не схожа на ту Савченко, якою її змальовують критики – «кровожерливу фашистку», яка підтримує націоналістичні групи.

У лютому 2014 року Янукович втік з України в Росію і революціонери перебрали владу в Києві. Савченко повернулася до Бродів, звідки вона обурено спостерігала за тим, як Москва без зусиль захоплює Крим, а уряд України не діє. Так почався наступний розділ української кризи. Савченко була в гніві. Вона хотіла боротися.

Савченко не відправили на Донбас. Тоді вона самовільно залишила Броди і попрямувала на фронт. «Я не думала про те, куди саме я їду. Але я була впевнена, що мій військовий досвід стане в нагоді», – говорить мені Савченко. Вона зустріла товаришів по Самообороні Майдану, які тепер служили в батальйоні «Айдар». «Хлопчики сказали: «Приєднуйся!». Ну, я і залишилася», – розповідає Савченко.

Надія Савченко в військовій формі

Надія Савченко в військовій формі

Військовий досвід Савченко був її головним достоїнством. Вона ділилася своїми знаннями тактики і надання першої допомоги. Однак її різкість і незвичайні методи відштовхували декого. Двоє бійців «Айдару», які побажали залишитися неназваними, – один, іноземець, зі страху бути депортованим, інший – боячись відкрито засуджувати національного героя України, – розповіли мені, що їм не подобалася самовпевненість Савченко, а іншим не подобалося виконувати накази жінки. Іноземець, який стверджував, що ходив в бій разом з Савченко, пустився в тривалу образливу тираду, коли я поставив запитання про її відвагу. Він розповів, що Савченко багато пила перед сутичками, ніколи не слухалася команд і часто відокремлювалася від групи під час бою. «Так, вона вміла стріляти. Але хіба це так важко – направити пістолет і вистрелити?», – сказав він.

Іноземний доброволець згадує битву за Щастя, стратегічно важливе місто, розташоване на північ від Луганська. Коли батальйон «Айдар» прорвався через пост сепаратистів під мостом, Савченко зникла: «Її ніде не було. Вона немов випарувалася». Її ставлення до захоплених заручників теж було спірним, згадують товариші по службі Савченко. Один з них описує випадок, коли вона прикладом гвинтівки збила з ніг полоненого зі зв'язаними руками.

Прес-секретар Савченко Тетяна Проторченко вважає ці розповіді нонсенсом, запевняючи, що історія вигадана. На відміну від Савченко, батальйон «Айдар» був неодноразово звинувачений в насильстві щодо заручників. Деякі з їхніх вчинків можна вважати військовими злочинами, написала Amnesty International в звіті 2014 року.

В лавах «Айдару» багато волонтерів-ультранаціоналістів зі східної України, які намагаються звільнити свої міста від сепаратистів. Через зв'язки Савченко з батальйоном багато хто вважає, що вона розділяє їхні радикальні праві погляди. Після нещодавньої зустрічі Савченко з Дмитром Ярошем, після якої був візит на базу «Правого сектору», її критики впевнені в цьому.

Поблизу селища Металіст 17 червня 2014 року батальйон «Айдар» вів бій проти сепаратистів з Луганської області. У хаосі, що виник, Савченко відокремилася від своєї групи. Саме в цей момент патруль сепаратистів помітив її жовтий шарф. Вони взяли її в полон. Бійці «Айдару» були розлючені, але вони не були здивовані. «Ми весь час говорили їй залишатися ближче до нас», – розповів мені іноземний доброволець.

Через три тижні Савченко опинилася в Воронежі. Тепер вона була військовополоненою в Росії. Пізніше її перевезли до Ростова-на-Дону, де вона була засуджена за звинуваченням у співучасті в убивстві двох російських журналістів.

У суді адвокати Савченко надали запис телефонної розмови, яка доводить, що її привезли до Луганська за годину до того, як вбили російських журналістів. Пізніше луганські сепаратисти розповіли в інтерв'ю російській «Медузі» про те, як вони захопили Савченко опівдні 17 червня, а їхні товариші відвезли її до Воронежа.

Зображуючи Савченко як «націоналіста і вбивцю», Кремль сподівався довести росіянам необхідність війни. Однак у плану виявилися несподівані наслідки. Самовідданість Савченко в залі суду – де вона, одягнена у футболку з гербом України, говорила українською та співала гімн своєї батьківщини – поставила її в центр міжнародної уваги і подарувала Україні національну героїню-мученицю. Савченко публічно дорікала президентові Володимиру Путіну і судовій системі Росії, постійно оголошувала голодування і відмовлялася благати про помилування. Одного разу вона схопилася на лаву прямо в залі суду, показавши судді і присяжним середній палець.

Савченко намагалася, щоб життя її тюремників перетворилося на таке ж пекло, через яке проходила вона сама. В основному вона це робила через ігнорування наказів. Вони просили її сісти – вона вставала, приносили їжу – Савченко відштовхувала тарілку. Коли вони прийшли з наручниками, наказавши повернутися і схрестити руки за спиною, вона дивилася на них і витягувала руки вперед. «Я ніколи не дозволяла принижувати мене, – розповідає вона. – Я не вважала себе нижчою за своїх тюремників. Вони тримали мене в полоні, але я не розуміла, чому я повинна» кланятися їм в пояс».

Савченко під час судового засідання в Росії

Савченко під час судового засідання в Росії

Охорона розбудила Савченко пізно вночі 22 травня, наказавши пакувати свої речі. Сонно протираючи очі, вона намагалася зрозуміти, що відбувається і куди її ведуть цього разу. Савченко боялася, що її перевозять до в'язниці в Сибіру, яка добре охороняється, де вона буде гнити весь залишок свого життя. Охорона нічого їй не пояснила, лише обіцяючи повернутися за нею.

За Савченко прийшли через 3 дні. Увесь цей час вона не могла спати від хвилювання. 25 травня охорона зав'язала їй очі і вкинула до фургону. Болісна поїздка тривала понад п'ять годин. А потім Савченко почула двигун літака. Коли охоронці відкрили двері фургона і зняли пов'язку з очей, її засліпило яскраве світло. Лише через кілька секунд Савченко побачила перед собою дві смужки: синю і жовту. «Я зрозуміла, що це був український літак».

На злітно-посадковій смузі в Ростові-на-Дону Савченко чекав офіцер Служби безпеки України. Він не був їй знайомий, але на борту літака вона побачила і впізнала прес-секретаря Петра Порошенка Святослава Цеголка і депутата Верховної Ради Ірину Геращенко. Лише тоді Савченко зрозуміла, що відбувається. Але вона продовжувала нервувати. «Тільки коли я побачила небо, коли ми перетнули український кордон, я відчула себе вільною, – ділиться вона. – Мені здавалося, що росіяни все ще можуть підбити літак».

Мама і сестра Савченко очікують прибуття Надії в ареопорту «Бориспіль»

Мама і сестра Савченко очікують прибуття Надії в ареопорту «Бориспіль»

Старший помічник Порошенка, який безпосередньо брав участь в переговорах щодо обміну Савченко, розповів мені, що остаточне рішення про її звільнення було ухвалене «нормандською четвіркою» пізно вночі. Він також запевняє, що Кремль не був зацікавлений у звільненні Єрофеєва і Александрова. Спочатку Москва пропонувала тристоронню угоду за участю Києва і Вашингтона. Вони домагалися звільнення російського торговця зброєю Віктора Бута і льотчика Костянтина Ярошенка, які відбувають тривале ув'язнення в США.

Помічник Порошенка розповідає, що значний прогрес в справі Савченко стався лише цієї весни.

Ще до прибуття в Київ Савченко, з її статусом героя війни, називали головним конкурентом Порошенка в боротьбі за посаду президента. Відсутність у Савченко політичного досвіду тільки привертає до неї виборців, які втомилися від корупції і елітарності в нинішньому уряді. Київський міжнародний інститут соціології провів у червні цього року опитування, кому з 25 провідних політиків українці довіряють найбільше. Савченко вибрали 35 відсотків опитаних.

У Порошенка є всі причини боятися Савченко. У грудні 2015 опитування Інституту Ґеллапа показало, що Ющенко менш популярний, ніж Янукович в останні дні правління – рейтинг схвалення впав до 17 відсотків. «Якщо президентські вибори відбудуться в наступні два роки, а не в 2019-му, то Савченко буде кандидатом номер один», – говорить Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента».

Савченко підкреслює, що заради народу вона готова взяти на себе таку відповідальність. «Українці, якщо ви хочете, щоб я була президентом, тоді добре, я буду президентом, – сказала вона на прес-конференції в Києві 27 травня, але додала: – Не можу сказати, що я хочу ним стати».

Савченко у сесійній залі Верховної Ради

Савченко у сесійній залі Верховної Ради

Савченко каже, що у її політичної кар'єри буде три основних мети: національна безпека, військові реформи в Україні і звільнення українців, утримуваних Росією. Але зараз Савченко намагається дізнатися якомога більше про політику і зрозуміти, як вона може бути корисна як депутат.

Окрім того, Савченко приєдналася до парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Після повернення додому у Савченко було мало часу на відпочинок. Вона розповідає, що погано спить – не більше ніж чотири години за ніч. А коли засинає, її мучать жахіття. Знемога чітко прослідковується на її обличчі, її видають великі темні кола під очима. Савченко каже, що тільки кава, енергетики і сигарети допомагають їй вижити.

Втома здолала її на одній з нещодавніх сесій Ради національної безпеки і оборони. На відео, знятому українськими ЗМІ, видно, як втомлена Савченко засинає, її руки притиснуті до голови, і це єдине, що допомагає їй не вдаритися об стіл. У Росії потім будуть говорити, що у Савченко було похмілля після вечірки з друзями. Критики звинуватили її в лицемірстві: в свій перший день у Верховній Раді Савченко накинулася на законодавців зі звинуваченнями в неефективності їхньої роботи, називаючи їх «ледачими школярами», що працюють, «як на базарі».

Критики Савченко не втрачають часу. Одна з найпопулярніших теорій полягає в тому, що Савченко відправили до Києва для того, щоб шпигувати для Москви, домогтися нової революції в Україні і порушити і без того крихкий баланс в країні.

Савченко розповідає, що агенти ФСБ кілька разів приходили до неї, пропонуючи працювати на Росію. Але, за її словами, спроби вербування припинилися, коли вони зрозуміли, що її неможливо зламати.

Однак для деяких її запевнянь недостатньо. «ФСБ годує ув’язнених певною інформацією, – впевнений Тарас Березовець, український політичний аналітик, в минулому стратег в команді Тимошенко. – Таким чином у Савченко склалося неправильне уявлення про реальність». Схожої думки дотримуються деякі українські політики.

Березовець визнає, що занадто надумано звучить теорія, згідно з якою агенти ФСБ завербували Савченко і відправили здійснювати політичні вбивства в Україні. Проте, беручи до уваги її непередбачуваність і радикальність, вона може викликати хаос, спровокувати революцію. «Надя, безумовно, становить небезпеку національній безпеці України», – вважає Березовець.

Зв'язок з Тимошенко може привести до руйнування політичної кар'єри Савченко. Березовець упевнений, що ці дві жінки не зможуть спільно керувати партією, їм не вистачить місця на верхівці влади. «Юлія – це сильний і харизматичний лідер, який не стане уживатися зі своїм альтер-его», – говорить він, маючи на увазі Савченко.

Навіть якщо в «Батьківщині» є розбіжності між Тимошенко і Савченко, то партії вдається добре це приховувати. На публіці Тимошенко уникає Савченко, в той час як героїня України намагається не обговорювати з журналістами свої відносини з Тимошенко. «Батьківщина» не була її першим вибором, розповідає мені Савченко, але «вона не найгірша», і поки вона залишається в ній.

Важливіше, говорить Савченко, домогтися нових виборів до Верховної Ради, цього прагнуть не тільки націоналісти, а й молоді революціонери, що прийшли в парламент у один з нею рік. Деякі з них, включаючи журналіста Сергія Лещенка та народного депутата Мустафу Найєма, 9 липня відділилися від своїх фракцій, щоб заснувати дві нові партії.

Союзники Порошенка виступають проти дострокових виборів, стверджуючи, що це погіршить економічну ситуацію в країні. Однак справжня причина в іншому: популярність нинішнього президента настільки мала, що вони бояться залишитися з мінімальною кількістю місць у Верховній Раді.

Нещодавно велика група вчених, знаменитостей, дипломатів, політиків і журналістів з США, України і Західної Європи зібралася на пікнік в резиденції посла США в Україні Джеффрі Пайєтта, щоб відсвяткувати День незалежності Америки.

Ховаючись від загального збудження, в тіні великого дерева стояла жінка, виделкою колупаючи салат і м'ясо, приготоване на грилі. Підходячи до Савченко, я помітив на її обличчі сліди невпевненості, людини, яка не розуміє, куди вона потрапила.

«Що Ви про все це думаєте?» – запитав я її.

«Я не розумію, що тут відбувається, – зізнається Савченко, хитаючи головою. – Схоже на те, що я бачила в американських фільмах».

Після того, як до неї підійшли кілька гостей – їх не цікавила розмова з нею, вони хотіли зробити спільне фото, – Савченко пішла в найвіддаленіший кут у дворі. Вона встала навіть далі, ніж охоронець, котрий контролював периметр. Сидячи у в'язниці вона була «нашою Надею». Тепер, на волі вона подібна до пам'ятника, біля якого люди, посміхаючись, фотографуються «для історії».

Пізніше, спостерігаючи за Савченко через двір, я розмірковував над тим, що її об'єднує з Жанною д'Арк. Або Данко Максима Горького – порівняння, яке зробила сама Савченко в нашому першому інтерв'ю. «Данко вирвав собі серце, щоб освітити шлях людям, потім він впав, і його серце розлетілося на іскри, – сказала тоді Савченко. – Я теж готова до самопожертви».

Однак тепер, стоячи в тіні, вона виглядала знесиленою, приголомшеною та самотньою. Вона виглядала, як звичайна жінка з хот-догом в руках.

Повний текст матеріалу – на сайті Крим.Реалії

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG