Валерія Константинова
На захоплених РФ українських територіях перебувають ув’язнені, яких до війни не встигли евакуювати. За інформацією Міністерства юстиції України, наразі в окупації перебуває близько трьох тисяч засуджених. Серед них – жінки та неповнолітні дівчата. Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» намагався дізнатися про долю увʼязнених в жіночих колоніях Маріуполя та Мелітополя, що вже понад рік перебувають в російській окупації.
«Зразкова колонія»
У Приазовській виправній колонії №107, що розташована в окупованому Маріуполі, перебувають жінки, яких вперше засудили до позбавлення волі. Про заклад «Новинам Приазовʼя» розповів Максим Аніщенко – голова правління благодійної організації «Клуб «Майбутнє». Організація надавала допомогу засудженим у всіх пенітенціарних закладах Донецької області на підконтрольній владі України території до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«У колонії перебували повнолітні жінки, яких об’єднувало лише те, що вони вперше потрапили за ґрати. Їх тримали окремо від інших, які порушували закон і були покарані неодноразово», – каже чоловік.
Аніщенко зазначив, що на території колонії розташовувався дуже потужний швацький цех. Жінки виготовляли маскувальні сітки та рукавиці, продукція мала попит. Працювали абсолютно всі жінки без винятку, бо це було однією з умов переведення до закладу. Вони давали згоду на роботу, що давало можливість багатьом із них розраховувати на умовно-дострокове звільнення. Голова благодійної організації називає цю колонію «зразковою».
Тут охайна територія з алеями троянд, є окреме місце для перебування із немовлятами, все це було на початку бойових дійМаксим Аніщенко
«Оскільки я є головою правління благодійної організації та діючим монітором у національному превентивному механізмі з 2016 року, то бачив життя засуджених і в інших пенітенціарних закладах України. Можу запевнити, що ПВК №107 була однією з найкращих у дотриманні прав людини, придатності для проживання, можливості навчання, отриманні нової спеціальності та іншого. Тут охайна територія з алеями троянд, є окреме місце для перебування із немовлятами, все це було на початку бойових дій», – розповів чоловік.
«Персонал ховався у підвалі разом із засудженими»
На момент окупації Маріуполя евакуювати жінок з колонії не встигли, каже Аніщенко. До початку повномасштабного вторгнення там було 105 ув’язнених, додав він.
На територію колонії були «прильоти»Максим Аніщенко
«Я обдзвонив усіх начальників медичних частин та просив їх терміново закупити в аптеках медикаменти, які можуть знадобитись у випадку активних бойових дій. Вони придбали медикаменти за власний кошт, але завдяки міжнародній донорській підтримці мені вдалось усім компенсувати ці витрати. Це було 26–27 лютого, а 2 березня у Маріуполі, в якому я ще перебував, зник зв'язок. Лише у квітні, коли мені вдалось виїхати з Маріуполя, я почав дізнаватися про долю тих, хто залишився у ПВК №107. Я дізнався, що на територію колонії були «прильоти» і персонал ховався у підвалі разом із засудженими», – розповів Аніщенко.
«Жінки самостійно поверталися за ґрати»
За словами однієї з працівниць колонії, у перші дні війни територію закладу дуже сильно обстріляли, каже голова благодійної організації. Через вибухи були пошкоджені штаб, медичний склад, житлові корпуси та інші споруди.
Засуджені шукали сховища у прилеглому приватному секторіМаксим Аніщенко
«Внаслідок обстрілів двох засуджених було вбито, одну поранено. Коли розбило огорожу, засуджені шукали сховища у прилеглому приватному секторі, який теж зазнав значних руйнувань. Коли обстріли припинились, усі засуджені самостійно повернулися до колонії. Повернулися декілька медичних працівників», – переказав чоловік.
Подальша доля закладу невідома. Аніщенко наголошує, що існував механізм евакуації ув’язнених: «Механізм був, по ньому у квітні вивезли 4 заклади, з них – колонію в Донецькій області. У Маріуполі так зробити не вдалося, бо не було можливості через облогу міста».
З огляду на бойові дії та окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Чи були плани евакуації?
- В окупації перебуває й Мелітопольська установа виконання покарань № 144. Це єдина в Україні колонія, де відбувають покарання неповнолітні дівчата віком від 14 до 18 років, які скоїли тяжкі злочини. Серед ув’язнених є жінки – колишні працівниці правоохоронних органів.
- Як зазначало «Громадське радіо», у цій колонії неповнолітні дівчата могли вчитися за шкільною програмою, а потім скласти ЗНО та вступити до вишу або училища. За інформацією ГО «Захист в’язнів України», до війни установа працювала у штатному режимі, скарг звідти не було.
- Місцеве видання «РІА Мелітополь» повідомляло, що керівництво колонії відмовилося співпрацювати з окупантами, тому окупаційна влада призначила туди людей з РФ.
Голова Правління ГО «Захист в’язнів України» Олег Цвілий повідомив «Новинам Приазовʼя», що у перші дні окупації українським правозахисникам вдалося передати гуманітарну допомогу у мелітопольську колонію.
«При новому керівництві (підконтрольне окупантам – ред.) вже не було можливості щось туди передавати. Працівників ще на початку окупації поставили перед вибором – продовжувати працювати чи ні. Деякі перейшли на бік окупантів, комусь вдалося виїхати, а хтось залишився в окупації, але не співпрацює», – сказав Цвілий.
Він зазначає, що на момент окупації у Мелітопольській колонії перебувало 97 жінок. За попередньою інформацією, ті, хто був у колонії до війни, залишаються там і зараз.
Засуджених і керівництво колонії кинулиОлег Цвілий
«Напередодні війни ми зверталися до Міністерства юстиції та питали щодо плану евакуації у разі загострення ситуації. Вони відповіли, що все є, але плани не надали, бо секретні. Як виявилося, ніяких планів не існувало. Засуджених і керівництво колонії кинули», – стверджує Цвілий.
Він стверджує, що керівництво колоній зверталося до міністерства за інструкцією – як діяти у такій ситуації, адже вони лишилися безпорадними.
«З одного боку, якщо покинути робочі місця – будуть претензії, якщо лишитися – теж виникнуть питання. Невизначеність тривала довго. Зараз говорять про те, що евакуацію не провели, тому що потрібна взаємодія з військовою адміністрацією. Так і є, але Мін’юст може переміщувати в’язнів. Вони могли б хоч якусь категорію засуджених врятувати власними силами», – зауважив голова організації, що опікується вʼязнями.
«Росія не хоче віддавати»
За словами Цвілого, долею вʼязнів, як тих, хто в окупації, так і тих, кого російські сили депортували з українських колоній до РФ, переважно опікуються родичі та громадські організації.
Росія не хоче віддавати людей: ні тяжкопоранених, ні цивільних, ні засудженихОлег Цвілий
«Викрадені засуджені не підпадають під статус військовополонених. Росія не хоче віддавати людей: ні тяжкопоранених, ні цивільних, ні засуджених – тримає ситуацію в напрузі. Родичі ув’язнених звертаються до нас, ми їх консультуємо та оновлюємо списки, які передаємо органам влади. Є також кримінальне провадження щодо викрадення засуджених», – додав чоловік.
«Новини Приазовʼя» зверталися за розʼясненнями до Мін’юсту, але там відповіли, що «не можуть комунікувати цю тему» до деокупації зазначених територій.
- Ще у квітні 2022 року, на своїй сторінці у Facebook благодійна організація FREE ZONE написала, що з ними на зв’язок вийшла Мелітопольська установа виконання покарань №144. За даними організації, з колонії звільнялося 19 жінок. Але можливості виїхати з окупованого міста або знайти тимчасовий притулок вони не мали. Згодом також з’явилася інформація від представників неурядової організації «Жінки, яких не видно», про те, що 8 звільнених змогли евакуюватися у Запоріжжя, а ще 11 чекали на евакуацію.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
