Тривога, страх і жах – ось що відучла майже половина росіян, дізнавшись про оголошення в країні «часткової мобілізації». Такими є результати опитування російського «Левада-центру». І водночас у 23% респондентів мобілізація викликала почуття гордості за Росію. Знизилося і схвалення діяльності президента Володимира Путіна, який усе літо стабільно отримував 83% підтримки від росіян. Якими для російської влади будуть наслідки мобілізації у середній перспективі? Про це проєкт Радіо Свобода «Крим.Реалії» говорив із науковим керівником «Левада-Центру», соціологом Левом Гудковим.
«Основна маса покірно піде у військкомати»
– Як би ви загалом охарактеризували зміну настроїв у Росії після оголошення «часткової мобілізації»?
– Сама структура сприйняття реальності мало змінилася, оскільки діє тотальна цензура, заборона на альтернативні думки та погляди, заблоковано всі незалежні чи більш-менш неофіційні канали інформації.
Головна зміна – психологічна. Після оголошення «часткової мобілізації» ситуація в суспільстві різко змінилася, бо одна справа, коли війна відбувається десь за межами Росії і взагалі не стосується основної маси населення.
Невдоволення висловлюють насамперед ті, хто раніше підтримував цю «операцію»
А оголошення «часткової мобілізації» – в яку, до речі, ніхто не повірив, люди вважають, що це загальна мобілізація, тому що гребуть усіх – це викликало найсильнішу тривогу, шок, невдоволення в Росії, і рейтинг схвалення всіх гілок влади почав падати.
Невдоволення висловлюють насамперед ті, хто раніше підтримував цю «операцію», тому що [у них] чисто шкурні інтереси. Призов вириває людей із повсякденного життя, доходи населення падають. Відповіддю на це був не лише масовий страх, а й реальна втеча людей призовного віку за кордон.
– Опитування провели невдовзі після оголошення мобілізації. Виходить, минуло не так багато часу. Чи потрібно очікувати сильних стрибків суспільних настроїв у найближчому майбутньому?
– Думаю, осмислення цієї ситуації буде дуже повільним. Основна маса тих, хто підлягає призову, піде у військкомати й підкорятиметься всьому тому, що вимагає начальство.
Росіяни сприймають себе передусім як державних людей, як підданих великої держави
Однак поки що не виникає внутрішнього конфлікту між суспільством і владою. Тому що росіяни сприймають себе передусім як державних людей, як підданих великої держави. Тому відкрите протистояння означає найсильніший внутрішній конфлікт саморозуміння, ідентичності тощо. «А що можна зробити?», «Батьківщина вимагає», «Росія – країна солдатів»... Ця покірність не означає ні схвалення, ні згоди з цілями війни.
Усвідомлення того, що відбувається, усвідомлення наслідків прийде пізніше, бо громадська думка дуже інертна, консервативна. Але цей процес точно розвиватиметься. Чим інтенсивнішим та успішнішим буде наступ українських військ, тим сильнішим буде роздратування серед [російських] ура-патріотів, взаємні обвинувачення, звинувачення керівництва країни, істерика у вищих ешелонах влади, швидка зміна командувачів – те, що ми вже й спостерігаємо. І, звісно, зміна масового ставлення, бо перспектива масової поразки підриває авторитет і довіру до Путіна.
– Ймовірно, цим сприйняттям ви поясните, чому в половини респондентів повномасштабне вторгнення в лютому викликало гордість за Росію, а тепер таких менше чверті. Зате зараз близько половини тих, хто після початку мобілізації відчуває тривогу, страх. І водночас 72% підтримують військові дії Росії в Україні, а 44% віддають перевагу військовим діям, а не мирним переговорам.
– Саме так. Змінився як емоційний фон того, що відбувається, так і бажання мирних переговорів, тобто фактично – припинення війни. Якщо ще в серпні співвідношення прибічників продовження війни та її противників становило 48% на 44, то у вересні воно перевернулося: тепер переговорів хочуть 48%.
– А на поступки, яка частина з цих 48% готова була б піти?
Росіяни хочуть припинення війни, але за яких умов – не дуже зрозуміло
– Судячи з наших опитувань, люди поки що не розуміють. Вони хочуть припинення війни, але за яких умов – не дуже зрозуміло. Український наступ та перспектива поразки Росії можуть дуже швидко змінити співвідношення різних думок. Поготів, що більшість населення боїться ядерних ударів, і погрози з боку Путіна приймаються всерйоз.
– А чи можливо взагалі розвіяти впевненість у силу власної армії? Адже поразку завжди можна сприймати як тактичний відступ і перегрупування військ.
– Під час усього перебігу військових дій відсутність успіху виправдовувалася гуманітарними міркуваннями, небажанням руйнувань, турботою про мирне населення та іншу лицемірну демагогію. Цілком реально, що в міру просування українських військ використовуватимуться ті самі аргументи. Але незважаючи на інертність громадської думки, люди не можуть не усвідомлювати, що йдеться саме про військову невдачу. Сам факт поразки, що наближається, і крах антиукраїнської та антизахідної політики не можна приховати, і люди поступово це розумітимуть. А це означає розмивання авторитету Путіна.
Завжди в історії Росії військова поразка викликала гостру політичну кризу чи революцію.
– Тобто чинником падіння авторитету Путіна буде не час, не затягування війни, а саме поразка – точкова подія?
– Поразка плюс час усвідомлення. Давайте ще візьмемо до уваги, що до початку наступного року виявляться всі негативні наслідки санкцій, які поки що не дуже усвідомлюються населенням.
Відчуття безвиході наростатиме
– В опитуванні «Левада-центру» респондентів запитували, чому вони вважають, що так звана «СВО» ведеться неуспішно. Більшість це пояснила тим, що війна затяглася. Що можна очікувати 24 лютого 2023 року, коли виявиться, що війна, яку планували завершити за три дні, триває вже рік?
Я очікую наростання роздратування, внутрішнього невдоволення та відчуття певної безвиході ситуації
– Важко щось прогнозувати – надто багато невідомих. Але я очікую наростання роздратування, внутрішнього невдоволення та відчуття певної безвиході ситуації. Якась частина громадян, що підлягає призову, ухилятиметься й саботуватиме все це. Це спричинить посилення репресій, поліцейські заходи та наростання конфліктності в країні.
Серед опромінених пропагандою зміни будуть дуже повільні та вектор їх буде різним. Посиляться антиукраїнські, антизахідні настрої, а з іншого боку – різко зростуть претензії до влади.
– І знову про це питання в опитуванні – про неуспішність воєнних дій з боку Росії. Пояснення, що війна неуспішна, бо гинуть люди, було аж четвертим за популярністю. Другим була мобілізація, третім – відступ російської армії. Чому так?
– Російська пропаганда дегуманізувала українську сторону.
– Але питання більше стосувалося не загибелі українців, йшлося про російських солдатів.
Головна реакція молодих – це тікати. Саботаж та ухилення від призову
– І до своїх також досить жорстке ставлення. Реакція «шкода наших хлопців», безумовно, посилюватиметься з часом. Але поки що це материнське ставлення до того, що відбувається, перебуває у конфлікті з чоловічим, ідеологічним, мілітаристським. Проте з часом «жіноче ставлення» поширюватиметься дедалі більше. Це буде ерозією мілітаристської ідеології.
– Найменше стежать за ситуацією в Україні та найменше стурбовані наймолодші респонденти. Навіть незважаючи на те, що вони у найбільшій групі ризику. З одного боку, згадується, що молодь і на вибори, наприклад, ходить найгірше. Але з іншого, у різних країнах саме молодь дуже часто починає заворушення, які переходять у щось більше. Чи варто сподіватися, що молоді люди вийдуть на вулиці?
– Поки що на це мало що вказує. Головна реакція молодих – це тікати. Саботаж та ухилення від призову. Суто пасивна реакція щодо держави. А те, про що ви говорите, вимагає прийняття відповідальності, сміливості та готовності до активності. Поки що, за нашими опитуваннями, ми бачимо, що готовність брати участь в акціях протесту, зокрема й військових, різко знизилася.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
