Доступність посилання

ТОП новини

Український волонтер розповів про 100 днів полону на окупованій частині Донеччини


Євген Малярчук: «У камері на шість осіб нас було 36»
Євген Малярчук: «У камері на шість осіб нас було 36»

Євгена Малярчука, підприємця та уродженця Маріуполя, війна застала у Києві. Він вирушив волонтером у рідне місто, щоб постаратися вивезти звідти мирних жителів. Наприкінці березня Малярчука затримали бойовики незаконного збройного угруповання «ДНР». Разом з іншими українськими волонтерами він провів сто днів у полоні у колишній виправній колонії у селі Оленівка під Донецьком. Нині Євген Малярчук – на волі, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки». Ось його історія.

– Я пробув у полоні сто днів. З незрозумілих причин. Я – цивільний, жодного разу не брав участі у бойових діях. Був затриманий. Під дулом автомата взятий у полон. Досі не розумію, як у наш час, в 2022 році, взагалі це можливо. Я таких ситуацій не бачив навіть у найстрашніших художніх фільмах.

Одночасно на території колонії були близько трьох тисяч осіб. Харчування не вистачало. Води взагалі не було

Виправна колонія в Оленівці до нас була законсервована. Її відкрили спеціально для того, щоби організувати «фільтраційний табір». Спочатку «ув’язнених» було небагато. А потім почалися великі «етапи» з комбінату імені Ілліча, потім із «Азовсталі». Одночасно на території колонії були близько трьох тисяч осіб. Харчування не вистачало. Води взагалі не було.

Спочатку ми отримували по шматку хліба та трохи води. Усі роботи на території колонії виконували полонені. Приготування їжі, прибирання всіх приміщень, рознесення води. Вода була переважно технічна, яку не можна було пити. Давали питну, але дуже мало. Доводилося пити те, що було. Умови утримання огидні.

У камері на шість осіб нас було 36. Одночасно навіть сісти не всі могли

Перший та останній місяць ми перебували у ДІЗО. Це дисциплінарний ізолятор, як згодом з’ясувалося. В’язниця у в’язниці. У камері на шість осіб нас було 36. Одночасно не те, що прилягти, навіть сісти не всі могли. Спали у кілька змін. Було дуже тяжко.

– Навіщо вони взяли вас у полон? Що вони хотіли?

Вони намагалися нас звинуватити, що ми виконували якісь завдання для ЗСУ

– Не можу відповісти на це запитання, бо нам у полоні ніхто нічого не пояснював. У Донецьку нас привезли у «відділ боротьби з організованою злочинністю». Дуже дивне місце. Чому ми туди потрапили – незрозуміло. Під час допиту намагалися змусити зізнатися, що ми нібито вивозили гуманітарну допомогу для ЗСУ і нібито вивозили військовослужбовців.

Коли почалася війна, я був у Києві. Дивитись, як страждав Маріуполь, як страждали мої рідні та близькі, я не міг. Тому я вирішив прорватися до Маріуполя і врятувати людей. На допиті цій історії ніхто не вірив. Вони намагалися нас звинуватити, що ми виконували якісь завдання для ЗСУ.

– Хто вас затримав? Російські військові?

Я втратив приблизно 15 кілограмів
Вони намагалися нас звинуватити, що ми виконували якісь завдання для ЗСУ

– Як фізично та психологічно проявляється те, що ви сто днів перебували у полоні?

– Я втратив приблизно 15 кілограмів. Імунітет порушений. Харчування було жахливе. У них не вистачало посуду. Посуд використовувався по колу. Його ніхто не мив. Можливо, раз на день. Коли його приносили туди, де було 250-300 осіб, після того, як один доїдав, у ту ж тарілку накладали пайку і передавали наступному.

Психологічно я це переніс трохи легше. Я познайомився і потоваришував із багатьма цивільними в Оленівці. Серед нас було багато бізнесменів, директорів IT-компаній. Ми намагалися об’єднатися та допомагати один одному. Ми намагалися допомогти й іншим полоненим, заспокоїти, підбадьорити. Видно було, що люди поступово розклеюються. Були й такі, хто збожеволів. Мені це далось легше. Але я не певен, у психолога ще не був.

– У цій же колонії досі перебуває волонтер Сергій Тарасенко. Чи вам відомо про нього щось?

– Звісно, це наш друг. Ми познайомилися у колонії та близько двох місяців перебували в одній камері. У цей момент нас дистанціювали, тримали нашу групу із цивільних окремо. Ми добре знаємо один одного. Сергій Тарасенко – досі у Оленівці. Нам потрібно об’єднати сили та допомогти йому. Крім Тарасенка, там є багато інших цивільних.

В цьому місці немає ніякої логіки, там немає ніякого алгоритму дій. Як затримують? За що? Чому відпускають? Чому ні? Ніхто не знає. Ніхто нічого не пояснює.

– Ви знаєте, чому і як вас удалося звільнити?

– Одного дня підійшли до нашої камери кілька офіцерів, почали називати прізвища, потім була команда: з речами на вихід. Ми думали, що нас просто переведуть на якесь інше місце, як це було раніше. Особисто я один раз провів три доби в одиночній камері. У результаті нас викликали, змусили підписати протоколи, що ми не маємо жодних претензій, і просто відпустили. Відчинили ворота та сказали: «Ви вільні».

– Яким ви запам’ятали Маріуполь у березні?

– На це було дуже тяжко дивитися. Моє рідне місто, де я народився і виріс. Він був практично знищений, на вулицях йшли бої. Повз мене кілька разів на величезній швидкості пролітали танки.

У їхніх очах був жах

Я поїхав у центр Маріуполя. Моїм завданням було врятувати людей саме з тієї частини міста, поблизу якої проходили бої, звідки люди самостійно вибратися не могли. Я цілеспрямовано поїхав у район підземного переходу. Це центр міста. Неподалік від Драмтеатру. І там, пройшовши підвалами, я зібрав жінок і дітей, літніх жінок. Щоразу, спускаючись у підвал, я пояснював, що виводжу безкоштовно жінок та дітей із міста. Ситуація критична, у місті була гуманітарна катастрофа.

– Як місцеві ставились до окупації? Що вони казали?

– У їхніх очах був жах. На цю тему ми поспілкуватися не встигли, бо через короткий час нас зупинили, сказали, що ми маємо проїхати з ними для перевірки документів, і вже в Нікольському, 20-25 км від Маріуполя, мене змусили висадити всіх людей у поле, в так званому «центрі прийому біженців». І мене вже затримали і почали возити по клітках, підвалах та в’язницях. Людей я встиг лише заспокоїти, спробував їх підбадьорити та розвеселити.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG