3 лютого 1918 року 30-тисячна російська червона армія захопила Дарницю навпроти Києва і спробувала увійти до міста, однак її зупинив кулеметний вогонь українських частин з правого берега. Кілька діб більшовики обстрілювали Київ через Дніпро з 10 важких та 33 легких гармат. 7 лютого вони захопили Ланцюговий та Залізничний мости, перейшли Дніпро і почали наступ на центр столиці. Особливо запеклі бої точилися на Печерську, Липках та Подолі. На світанку 8 лютого останні українські підрозділи відступили з передмістя Києва Святошина на Житомир і Васильків.
Червоний терор
Захопивши Київ, більшовики запровадили тут «червоний терор», в якому загинуло близько 5 тисяч осіб. Ось як про це згадував очевидець – член Центральної Ради Микола Ґалаґан: «Червоний жах навис над Києвом. Тисячами розстрілювали старшин. Удень і вночі арештовували та вели кудись людей, звідки вони вже не вертались. Хапали на вулицях. Розстрілювали всіх, у кого знаходили посвідку на внесок на Український Національний Фонд. Знущалися з портретів Шевченка і палили українські книжки».
Серед жертв терору були члени Центральної Ради, українські міністри і навіть 70-річний митрополит Київський Володимир. Про характер більшовицької окупації міністр продовольчих справ українського уряду Микола Ковалевський писав так: «Ці банди російських більшовиків, які прийшли з півночі в Україну, мали якусь звірячу ненависть до українців і до самого Києва як такого. Вони плюндрували місто так, як може плюндрувати і грабувати дикий завойовник, якому пощастило захопити чуже місто».
Нарешті, у ніч на 2 березня Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців та Окремий Запорізький загін звільнили Київ від більшовиків.
Червоний терор
Захопивши Київ, більшовики запровадили тут «червоний терор», в якому загинуло близько 5 тисяч осіб. Ось як про це згадував очевидець – член Центральної Ради Микола Ґалаґан: «Червоний жах навис над Києвом. Тисячами розстрілювали старшин. Удень і вночі арештовували та вели кудись людей, звідки вони вже не вертались. Хапали на вулицях. Розстрілювали всіх, у кого знаходили посвідку на внесок на Український Національний Фонд. Знущалися з портретів Шевченка і палили українські книжки».
Серед жертв терору були члени Центральної Ради, українські міністри і навіть 70-річний митрополит Київський Володимир. Про характер більшовицької окупації міністр продовольчих справ українського уряду Микола Ковалевський писав так: «Ці банди російських більшовиків, які прийшли з півночі в Україну, мали якусь звірячу ненависть до українців і до самого Києва як такого. Вони плюндрували місто так, як може плюндрувати і грабувати дикий завойовник, якому пощастило захопити чуже місто».
Нарешті, у ніч на 2 березня Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців та Окремий Запорізький загін звільнили Київ від більшовиків.