Село Витань ніби й недалеко від селища Букачівці, але через те, що розташоване не біля основних доріг, вважається віддаленим. У Витані Оксана Федоренко є наймолодшою з 30 мешканців села, а її донька – найменшою дитиною. Між тим Оксані – під 50, донька вже студентка Коломийського медичного коледжу і в село не збирається повертатися.
Колись у Витані була і школа, і бібліотека, де жінка працювала. Скоро села і не буде, з сумом каже Оксана Федоренко: «Село відмирає. Самі старі залишаються, молоді покидають, їдуть за границю. Нема де заробляти.… Була колись школа, я була завбібліотекою спочатку, потому завклубом, а по тому все розвалилося. Дітей все менше, молоді нема – то для кого тримати?»
Схожа доля ще одного села на Рогатинщині – Виспи. Минулого року тут закрили школу, точніше, вона «самозакрилася», бо було лише двоє учнів.
Із чобіт перейти на постоли?
Із 50 шкіл Рогатинського району майже всі сільські навчальні заклади малокомплектні, а таких, де дуже мало учнів, 20–25, тобто половина. При фінансуванні освіти за формульною системою, тобто на одного учня, утримувати таку велику кількість шкіл дуже складно – грошей аби вистачило на зарплату педагогам.
Начальник обласного управління освіти Зінаїда Болюк цю ситуацію дуже добре знає, бо саме в Рогатинському районі колись очолювала відділ освіти, а потім була головою райдержадміністрації. «Для того, щоб утримати цю мережу, міські школи повинні віддавати великі суми для того, щоб закрити заробітну плату. Це виходить: роззути того, хто в чоботях, купити всім постоли. Але коли постоли подеруться, то вже ніхто не матиме кого роззувати», – каже вона.
За минулий рік на Рогатинщині кількість учнів зменшилася на 320 – це велика середня школа (правда, такі є лише в районному центрі). У перший клас пішло на 28 учнів менше. Тож кількість малокомплектних шкіл у районі зростатиме. Тут одна з найменших в області народжуваність, багато молодих людей виїжджає на заробітки.
Громада не хоче закривати малокомплектні школи
У двох районах Івано-Франківщини – Рогатинському і Косівському – проводять експеримент «школа-родина»: вчитель займається з різновіковими дітьми за індивідуальними програмами. Йдеться про початкову освіту і лише в тих селах, що дійсно віддалені чи гірські. Таких є вісім.
Інші малокомплектні, за прикладом Виспянської, самозакриваються, коли вже нікому в них вчитися. Та до того батьки не дозволяють їх закрити.
Марія, приміром, не хоче, щоб її дитина ходила до школи у сусіднє село: «Нехай ходить у нашому селі в школу. Бо чи дощ, чи сніг — автобуса може не бути. І дитина скільки кілометрів буде іти пішки. Вона у тій школі зовсім чужа. Вона привикла в свому селі, а там зовсім інші вчителі».
Батьків же важко переконати, що коли у класі троє учнів, то якість навчання не вельми висока. Не вдається подолати стереотип «є школа – є село», каже начальник відділу освіти Рогатинської райдержадміністрації Василь Трач.
«Виходу немає, бо відповідно до законодавства, тільки громада може закрити чи реорганізувати школу. А громада ніколи не піде на такий непопулярний крок. Ми вже пробували це робити 5 років тому у нашому районі у двох школах – Стратинській і Любшанській, але тоді нам це не вдалося. Я прихильник створення шкільних округів, де була б базова школа, а учні з навколишніх сіл довозилися на навчання. Але це можливо після адміністративно-територіальної реформи», – каже районний освітянський керівник.
Не 50 шкіл, а 10–12
Керівник обласної освіти теж бачить майбутнє за шкільними округами. Бо школа – це не лише клас, парта, учитель і учень, наголошує Зінаїда Болюк.
«У школах, які є базовими, створені всі умови не лише для навчання, але й із умовами для зберігання здоров’я – це гімнастичні зали, ігрові кімнати, де є багато рекреаційних зон, щоб можна відпочити, де є комп’ютерна сучасна техніка, підключення до мережі інтернету. Усе це є базою для отримання нормальних знань. І якщо концентрувати кошти, а не розпорошувати, то це створюються такі опорні школи в районах, їх би мало бути 10–12 максимум», – вважає начальник обласного управління освіти.
Колись у Витані була і школа, і бібліотека, де жінка працювала. Скоро села і не буде, з сумом каже Оксана Федоренко: «Село відмирає. Самі старі залишаються, молоді покидають, їдуть за границю. Нема де заробляти.… Була колись школа, я була завбібліотекою спочатку, потому завклубом, а по тому все розвалилося. Дітей все менше, молоді нема – то для кого тримати?»
Схожа доля ще одного села на Рогатинщині – Виспи. Минулого року тут закрили школу, точніше, вона «самозакрилася», бо було лише двоє учнів.
Із чобіт перейти на постоли?
Із 50 шкіл Рогатинського району майже всі сільські навчальні заклади малокомплектні, а таких, де дуже мало учнів, 20–25, тобто половина. При фінансуванні освіти за формульною системою, тобто на одного учня, утримувати таку велику кількість шкіл дуже складно – грошей аби вистачило на зарплату педагогам.
Начальник обласного управління освіти Зінаїда Болюк цю ситуацію дуже добре знає, бо саме в Рогатинському районі колись очолювала відділ освіти, а потім була головою райдержадміністрації. «Для того, щоб утримати цю мережу, міські школи повинні віддавати великі суми для того, щоб закрити заробітну плату. Це виходить: роззути того, хто в чоботях, купити всім постоли. Але коли постоли подеруться, то вже ніхто не матиме кого роззувати», – каже вона.
За минулий рік на Рогатинщині кількість учнів зменшилася на 320 – це велика середня школа (правда, такі є лише в районному центрі). У перший клас пішло на 28 учнів менше. Тож кількість малокомплектних шкіл у районі зростатиме. Тут одна з найменших в області народжуваність, багато молодих людей виїжджає на заробітки.
Громада не хоче закривати малокомплектні школи
У двох районах Івано-Франківщини – Рогатинському і Косівському – проводять експеримент «школа-родина»: вчитель займається з різновіковими дітьми за індивідуальними програмами. Йдеться про початкову освіту і лише в тих селах, що дійсно віддалені чи гірські. Таких є вісім.
Інші малокомплектні, за прикладом Виспянської, самозакриваються, коли вже нікому в них вчитися. Та до того батьки не дозволяють їх закрити.
Марія, приміром, не хоче, щоб її дитина ходила до школи у сусіднє село: «Нехай ходить у нашому селі в школу. Бо чи дощ, чи сніг — автобуса може не бути. І дитина скільки кілометрів буде іти пішки. Вона у тій школі зовсім чужа. Вона привикла в свому селі, а там зовсім інші вчителі».
Батьків же важко переконати, що коли у класі троє учнів, то якість навчання не вельми висока. Не вдається подолати стереотип «є школа – є село», каже начальник відділу освіти Рогатинської райдержадміністрації Василь Трач.
«Виходу немає, бо відповідно до законодавства, тільки громада може закрити чи реорганізувати школу. А громада ніколи не піде на такий непопулярний крок. Ми вже пробували це робити 5 років тому у нашому районі у двох школах – Стратинській і Любшанській, але тоді нам це не вдалося. Я прихильник створення шкільних округів, де була б базова школа, а учні з навколишніх сіл довозилися на навчання. Але це можливо після адміністративно-територіальної реформи», – каже районний освітянський керівник.
Не 50 шкіл, а 10–12
Керівник обласної освіти теж бачить майбутнє за шкільними округами. Бо школа – це не лише клас, парта, учитель і учень, наголошує Зінаїда Болюк.
«У школах, які є базовими, створені всі умови не лише для навчання, але й із умовами для зберігання здоров’я – це гімнастичні зали, ігрові кімнати, де є багато рекреаційних зон, щоб можна відпочити, де є комп’ютерна сучасна техніка, підключення до мережі інтернету. Усе це є базою для отримання нормальних знань. І якщо концентрувати кошти, а не розпорошувати, то це створюються такі опорні школи в районах, їх би мало бути 10–12 максимум», – вважає начальник обласного управління освіти.