 |
| Вільям Баклі |
Дізнавшись про смерть колеги О’Салліван сказав: «Вістка про його смерть надійшла до мене на Радіо Свобода в Празі. Це стало дійсно «дивним полегшенням» почути саме тут про сумне, адже Прага – одне з великих європейських міст, яке Білл допоміг звільнити від комунізму. Правда, світ виглядає сьогодні набагато складнішим і більш недовершеним, аніж у запаморочливі 90-ті. Але Білл завжди казав, що свобода дається важко. Він же змусив досягати цього з легкістю».
О’Салліван згадує про перший приїзд Баклі до країн за щойно зруйнованим Берлінським муром: «Вісімнадцять років тому, майже через рік після падіння Берлінського муру, Вільям Баклі-молодший перебував з делегацією американських консерваторів у політичному турі Центральною Європою та все ще існуючим Радянським Союзом».
Білл був шокований своєю «знаменитістю» по той бік Берлінського муру
Баклі спочатку не розумів причини своєї знаменитості в країнах колишнього радянського блоку, але йому пояснили. Чимало з політиків цих країн, лідерів нових політичних партій, редакторів, старих за назвами, але нових за змістом газет, не один рік читали таємно привезений із Заходу в копіях редагований Вільямом журнал «Нешнел Ревю». Декому за це довелося, згідно з вироком комуністичного суду, працювати кочегарами, робітниками в каменоломнях. Інші знали, що Білл організовував антикомуністичні збори в Карнеґі-холл у Нью-Йорку на знак протесту проти приїзду Микити Хрущова до США, тоді як чимало західних лідерів закликали пробачити злочини комунізму заради миру в усьому світі.
Білл розглядав фразу «поневолені народи» дуже серйозно. Він справді дуже бажав звільнення народів з-під гніту радянської тиранії.Певно, він і подумати не міг, що це може статися ще за його життя. Але це сталося. І тому він став знаменитістю там, де ніколи не був і де люди стали вільними, несподівано навіть для нього.
Він вивів американських консерваторів у велику політику
Його перша ж книга – «Бог і Людина в Йельському університеті» (1951 рік) викликала справжній національний шторм у США, він покарав цим твором тодішніх університетських батьків за їхню безбожність та зашкарублий прогресивізм. Ця книга, як вважає Джон О’Салліван, привела консерваторів США у бойову готовність.
Хоча сам Білл і програв свої перші вибори 1965 року від маленької ще консервативної партії на посаду мера у Нью-Йорку за досить сміливе передвиборне гасло, та все ж допоміг надалі консерваторам прийти до вершин великої політики в США. Рональд Рейґан прийшов у Білий дім, дякуючи і «Нешнел Ревю» Вільяма Баклі.
Джон О’Салліван зауважив: «Місце Баклі, як другої особи у піднесенні американського консерватизму, очевидно є таким лише із-за Рейґана, а може, й не за ним. Молодим, у 30-річному віці, Білл заснував «Нешнел Ревю». Він переконав такі блискучі таланти, як Джеймс Бернхем, Мілтон Фрідман, писати для цього часопису. Він використав журнал для примирення сварливих консервативних груп довкола нової філософії, яка базувалася на антикомунізмі, вільному ринку і традиціях юдаїзму та християнства».
І в день смерті Вільяма Баклі в Конгресі США і республіканці, і демократи, які були вибрані як консерватори, встали, щоб таким чином висловити пошану до свого політичного вчителя.