У безробіття на Дніпропетровщині, як і в Україні в цілому, жіноче обличчя. Серед багатотисячної армії тих, хто шукає роботу через центри зайнятості, понад 70% жінки. Фахівці кажуть: нічого дивного, світова тенденція. Жінки не тільки чисельно більша частина населення, а й активніша. У пошуках роботи частіше покладаються не на власні сили, а на суспільні інституції.
50-річна Тетяна на ярмарку вакансій, організованому центром зайнятості, вперше. Хімік-лаборант із 20-річним стажем та вищою освітою, вона не працює вже понад півроку. Завод, якому віддала чи не половину свого життя, збанкрутував. Перші три місяці держава виплачувала допомогу у майже 600 гривень, тепер лише 300. Пані Тетяна каже: сподівань знайти роботу за допомогою центру зайнятості у неї майже не залишилось, всі вакансії, які пропонували досі, не влаштовували, нічого підходящого не знайшла і на ярмарку.
Тетяна: «Саме за моєю спеціальністю мені нічого не пропонували в центрі зайнятості. Щоб зарплата хоча б до тисячі. Мені пропонували на комп’ютерах, касиром, але то не моє. Я пропрацювала лаборантом все життя, тож хотіла б саме на таку роботу. Я сподіваюсь на знайомства, у мене на одному із заводів є подруги, то, може, їм туди треба буде людина».
Таких, як Тетяна, на обліку в міському центрі зайнятості – понад дві з половиною тисячі. Практика свідчить: більшість жінок, яким все ж вдається знайти роботу, задовольняються місцем у торгівлі або на промисловому виробництві. Жінкам же середнього віку з вищою освітою і досвідом роботи в одній сфері працевлаштуватись важко. Перенавчатись мало хто хоче, а йти на роботу, що вимагає лише фізичних зусиль, не дозволяє гідність.
Пошук роботи на Дніпропетровщині в середньому триває два місяці
Дніпропетровські роботодавці кажуть: у промисловому регіоні з пошуком робітниць на спеціальності з низьким рівнем кваліфікації, а, відповідно, і з не дуже високою зарплатою, є проблеми. Більшість жінок та дівчат приваблює, як-то кажуть, робота в теплі-добрі: менеджерами, бухгалтерами, аудиторами, помічниками директора.
Керівник відділу кадрів Дніпропетровського холодокомбінату Людмила Савінова завітала на ярмарок із 30-ма вакансіями. Серед них жодної, яка б потребувала високого рівня фахової підготовки чи певної освіти.
Людмила Савінова: «Зараз ми набираємо на сезонну роботу операторів лінії виробництва морозива. Особлива кваліфікація не потрібна. Зарплата «чистими», після всіх відрахувань, – 1200 гривень. Хто добре себе зарекомендує, спершу ми беремо на тимчасову роботу, а потім лишаємо на постійну».
В обласному центрі зайнятості із того, що на ринку праці Дніпропетровщини попит не відповідає пропозиції, закликають не робити особливої трагедії. Врешті-решт жінкам пропонують альтернативні варіанти.
«Якщо людина, маючи вищу освіту, згодна йти на робітничі спеціальності, то в неї проблем не буде. Але це не означає, що ми примушуємо. Жінка може у нас підвищити кваліфікацію, може дочекатися», – наголошує керівник відділу обласного центру зайнятості Лариса Калиниченко
Скільки ж доведеться чекати на місце за спеціальністю, фахівці центру зайнятості не кажуть. За статистикою, пошук роботи на Дніпропетровщині в середньому триває два місяці. А втім, деякі жінки не можуть знайти роботу за освітою по півроку і більше.
50-річна Тетяна на ярмарку вакансій, організованому центром зайнятості, вперше. Хімік-лаборант із 20-річним стажем та вищою освітою, вона не працює вже понад півроку. Завод, якому віддала чи не половину свого життя, збанкрутував. Перші три місяці держава виплачувала допомогу у майже 600 гривень, тепер лише 300. Пані Тетяна каже: сподівань знайти роботу за допомогою центру зайнятості у неї майже не залишилось, всі вакансії, які пропонували досі, не влаштовували, нічого підходящого не знайшла і на ярмарку.
Тетяна: «Саме за моєю спеціальністю мені нічого не пропонували в центрі зайнятості. Щоб зарплата хоча б до тисячі. Мені пропонували на комп’ютерах, касиром, але то не моє. Я пропрацювала лаборантом все життя, тож хотіла б саме на таку роботу. Я сподіваюсь на знайомства, у мене на одному із заводів є подруги, то, може, їм туди треба буде людина».
Таких, як Тетяна, на обліку в міському центрі зайнятості – понад дві з половиною тисячі. Практика свідчить: більшість жінок, яким все ж вдається знайти роботу, задовольняються місцем у торгівлі або на промисловому виробництві. Жінкам же середнього віку з вищою освітою і досвідом роботи в одній сфері працевлаштуватись важко. Перенавчатись мало хто хоче, а йти на роботу, що вимагає лише фізичних зусиль, не дозволяє гідність.
Пошук роботи на Дніпропетровщині в середньому триває два місяці
Дніпропетровські роботодавці кажуть: у промисловому регіоні з пошуком робітниць на спеціальності з низьким рівнем кваліфікації, а, відповідно, і з не дуже високою зарплатою, є проблеми. Більшість жінок та дівчат приваблює, як-то кажуть, робота в теплі-добрі: менеджерами, бухгалтерами, аудиторами, помічниками директора.
Керівник відділу кадрів Дніпропетровського холодокомбінату Людмила Савінова завітала на ярмарок із 30-ма вакансіями. Серед них жодної, яка б потребувала високого рівня фахової підготовки чи певної освіти.
Людмила Савінова: «Зараз ми набираємо на сезонну роботу операторів лінії виробництва морозива. Особлива кваліфікація не потрібна. Зарплата «чистими», після всіх відрахувань, – 1200 гривень. Хто добре себе зарекомендує, спершу ми беремо на тимчасову роботу, а потім лишаємо на постійну».
В обласному центрі зайнятості із того, що на ринку праці Дніпропетровщини попит не відповідає пропозиції, закликають не робити особливої трагедії. Врешті-решт жінкам пропонують альтернативні варіанти.
«Якщо людина, маючи вищу освіту, згодна йти на робітничі спеціальності, то в неї проблем не буде. Але це не означає, що ми примушуємо. Жінка може у нас підвищити кваліфікацію, може дочекатися», – наголошує керівник відділу обласного центру зайнятості Лариса Калиниченко
Скільки ж доведеться чекати на місце за спеціальністю, фахівці центру зайнятості не кажуть. За статистикою, пошук роботи на Дніпропетровщині в середньому триває два місяці. А втім, деякі жінки не можуть знайти роботу за освітою по півроку і більше.