 |
| Ерван Фуаре |
Р.С.: Які це, наприклад, країни?
Е. Ф.: Наприклад, Південна Африка, де я мав честь спостерігати за обранням президента Мандели – це були перші демократичні вибори там. Євросоюз також підтримував комісію з примирення в цій країні. Це був надзвичайний приклад, як можна давати раду з тим, що було в минулому. Не забувати минуле, а пробачати минуле. І створювати нове суспільство, де кожна індивідуальність, незалежно від кольору шкіри, релігії, етнічної приналежності, може жити в атмосфері довіри й розуміння. І саме це ми маємо побудувати також на Балканах.
Р.С.: Чи така модель є також ключовою для Вашого бачення Європи?
Е. Ф.: Так, звісно! Це те, про що йдеться у самому понятті «Європа». Щоб подолати поділи минулого і продемонструвати, що ми можемо жити разом, маючи цей особливий досвід інтеграції, де ми не втрачаємо власної ідентичності, де країни міцнішають, але відбувається ширше групування, глибше взаєморозуміння різних культур.
Р.С.: Як Ви розумієте європейську культуру? Чи є вона сумою культур окремих європейських націй, чи, навпаки, наднаціональним явищем?
Е. Ф.: Ні, я думаю, що сила європейської культури визначається силою культурного розмаїття. І особливо важливо, щоб культурні права маленьких етнічних груп, меншин, були дотримані. Саме тому Рада Європи має багато конвенцій, що стосуються захисту міноритарних мов. Іще є країни, де далеко до повного дотримання прав меншин. Тож нові пропозиції Лісабонського договору, що вже ратифікований у багатьох країнах, відкривають новий вимір, оскільки вони включають Хартію фундаментальних прав і свобод. І це має створити більші можливості для захисту прав меншин у Європі.