Радіо Свобода: Яка мета поширення заяви українського зовнішньополітичного відомства як офіційного документа Генасамблеї ООН?
Юрій Сергеєв: Це заява Міністерства закордонних справ, через яку ми висловлюємо свою стурбованість із приводу заяв високих офіційних осіб Російської Федерації, антиукраїнських заяв, які ставлять під сумнів територіальну цілісність України і є прямим втручанням у наші внутрішні справи. Через цю заяву ми хотіли б, по-перше, проінформувати світову спільноту про агресивність нашого північного сусіда, яка повторюється з року в рік. Можна нагадати про те, що в 1994 році Україна вимушена була скористатися своїм правом і скликати Раду Безпеки у зв’язку з територіальними зазіханнями (Росії) на Крим і на Севастополь. Тоді агресивність пана (Андрія) Козирева (тодішнього міністра закордонних справ Росії) і всієї команди російського МЗС і тодішніх російських політиків була зупинена. Але вона повторювалася. Тепер вона повторюється знову. І таким чином через цю заяву Міністерство закордонних справ хотіло б створити міжнародну солідарність, зупинити недружні антиукраїнські заяви, які з’явилися фактично паралельно з заявами антигрузинськими довкола Абхазії. Тому і мета цієї заяви якраз і полягає в тому, щоб створити міжнародну солідарність довкола проблеми, яка, на жаль, не є сьогоднішньою – вона має свою історію.
Р. С.: Чи не могла б Україна якось полагодити цю проблему на двосторонньому рівні між Москвою і Києвом?
Ю. С.: Ми це пробували робити неодноразово – я вам недаремно нагадав 1994 рік, коли виникла нова доктрина зовнішніх інтересів Росії, коли вона почала реалізовуватися, коли почалися заяви і територіальні претензії до України. І, як видно, історія нічого не навчила. І тому нам доводиться звертатися до партнерів, до друзів, до Організації Об’єднаних Націй за підтримкою. Зверніть увагу на те, що було сказано в Міністерстві оборони Російської Федерації — що ракети проти нас будуть застосовувати! А ми нагадали через цю заяву Російській Федерації, що наше ядерне роззброєння на початку 1990-х було гарантовано в тому числі й Російською Федерацією через так званий Будапештський меморандум. А тепер нам загрожують тією зброєю, яку ми вивезли! Ну, абсурд!
Р. С.: Чи не побоюється офіційний Київ, що нинішня заява може погіршити відносини з Росією?
Ю. С.: Ви знаєте, якщо не реагувати на такі речі, якщо хтось у Росії ставить під сумнів положення Договору про дружбу і співробітництво, – ну, то про яку відвертість відносин ми маємо тоді взагалі говорити, коли одна частина (російського) політикуму говорить про братерство, а інша частина загрожує нам зброєю? Очевидно, треба розібратися самому російському суспільству, що відбувається в ньому…
Юрій Сергеєв: Це заява Міністерства закордонних справ, через яку ми висловлюємо свою стурбованість із приводу заяв високих офіційних осіб Російської Федерації, антиукраїнських заяв, які ставлять під сумнів територіальну цілісність України і є прямим втручанням у наші внутрішні справи. Через цю заяву ми хотіли б, по-перше, проінформувати світову спільноту про агресивність нашого північного сусіда, яка повторюється з року в рік. Можна нагадати про те, що в 1994 році Україна вимушена була скористатися своїм правом і скликати Раду Безпеки у зв’язку з територіальними зазіханнями (Росії) на Крим і на Севастополь. Тоді агресивність пана (Андрія) Козирева (тодішнього міністра закордонних справ Росії) і всієї команди російського МЗС і тодішніх російських політиків була зупинена. Але вона повторювалася. Тепер вона повторюється знову. І таким чином через цю заяву Міністерство закордонних справ хотіло б створити міжнародну солідарність, зупинити недружні антиукраїнські заяви, які з’явилися фактично паралельно з заявами антигрузинськими довкола Абхазії. Тому і мета цієї заяви якраз і полягає в тому, щоб створити міжнародну солідарність довкола проблеми, яка, на жаль, не є сьогоднішньою – вона має свою історію.
Р. С.: Чи не могла б Україна якось полагодити цю проблему на двосторонньому рівні між Москвою і Києвом?
Ю. С.: Ми це пробували робити неодноразово – я вам недаремно нагадав 1994 рік, коли виникла нова доктрина зовнішніх інтересів Росії, коли вона почала реалізовуватися, коли почалися заяви і територіальні претензії до України. І, як видно, історія нічого не навчила. І тому нам доводиться звертатися до партнерів, до друзів, до Організації Об’єднаних Націй за підтримкою. Зверніть увагу на те, що було сказано в Міністерстві оборони Російської Федерації — що ракети проти нас будуть застосовувати! А ми нагадали через цю заяву Російській Федерації, що наше ядерне роззброєння на початку 1990-х було гарантовано в тому числі й Російською Федерацією через так званий Будапештський меморандум. А тепер нам загрожують тією зброєю, яку ми вивезли! Ну, абсурд!
Р. С.: Чи не побоюється офіційний Київ, що нинішня заява може погіршити відносини з Росією?
Ю. С.: Ви знаєте, якщо не реагувати на такі речі, якщо хтось у Росії ставить під сумнів положення Договору про дружбу і співробітництво, – ну, то про яку відвертість відносин ми маємо тоді взагалі говорити, коли одна частина (російського) політикуму говорить про братерство, а інша частина загрожує нам зброєю? Очевидно, треба розібратися самому російському суспільству, що відбувається в ньому…