Розповідаючи про перші дитячі враження від чарівного дійства – народження писанки – завідувачка відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею Алла Українець в інтерв’ю Радіо Свобода сказала, що Чистий четвер є одним із найпам’ятніших днів її дитинства: «Моя рідна баба – вона родом із села Тучин Гощанського району – розписувала писанки. Як вона налаштовувалася на той момент, коли буде робити писанки… Вона ніколи не сідала – робила це, стоячи біля печі, ніби вона творить щось дуже важливе в своєму житті – з таким настроєм тримала цю писанку і писачок…».
Біля гарячої печі господиня стояла для того, щоб віск та фарба , якими вона творить візерунки писанки, були постійно теплими. Багатоколірні писанки створювали найтерплячіші авторки, кілька разів застосовуючи різні рослинні фарби – лушпиння цибулі, березові бруньки, буряк, попередньо замальовуючи місця для наступного кольору воском – каже Алла Українець: «Ось прості селянки – вони знали, що з цього шедевру — а вони часто творили шедеври на опуклій, мініатюрній поверхні яйця — нічого не залишиться через два-три дні… Їх рознесуть по сусідах, по родичах, вона покладе їх на могили – дай Бог, щоб шкаралупки до наступного року збереглися…».
Писанка – символ
Однак писанка несла в собі символ наступності поколінь, незнищенності життя, зрештою, символ самого Сонця і Всесвіту. Тому волинська господиня не шкодувала зусиль на їх створення, а згодом не шкодувала самих писанок: «Вона знала, що якщо його розпише і подарує, це добрий знак. Буде добре в хаті, кому вона їх подарує, і навіть покійникам, яким вона занесе ці писанки на могили… У ті орнаменти, які вона розписувала і яких чітко дотримувалася, вкладався особливий зміст. Писанкарки чітко дотримувалися тих схем, які передавалися з покоління в покоління – це ще раз підтверджує те, що всі ці орнаменти були не випадкові, несли смислове навантаження – побажання благополуччя, життя, родючості на ниві (недаремно там малювалися вітрячки і грабельки), і колосочки, і вічнозелену рослинку сосонку, ще восьмикутну зірочку, символ Сонця, дуже багато цих мотивів у нашому регіоні».
У ці дні рівняни мали змогу помилуватися традиційними візерунками волинських, подільських та інших писанок, а також фантазійними сучасними писанками – на виставці майстрині Олесі Токарської. Олеся мешкає у столиці, однак її коріння на південній Волині, тож частину експозиції вона присвятила традиційним візерункам цього краю. Чимало хто з відвідувачів, роздивившись оригінальні способи створення писанок, заповзявся створити писанку власними руками.
Біля гарячої печі господиня стояла для того, щоб віск та фарба , якими вона творить візерунки писанки, були постійно теплими. Багатоколірні писанки створювали найтерплячіші авторки, кілька разів застосовуючи різні рослинні фарби – лушпиння цибулі, березові бруньки, буряк, попередньо замальовуючи місця для наступного кольору воском – каже Алла Українець: «Ось прості селянки – вони знали, що з цього шедевру — а вони часто творили шедеври на опуклій, мініатюрній поверхні яйця — нічого не залишиться через два-три дні… Їх рознесуть по сусідах, по родичах, вона покладе їх на могили – дай Бог, щоб шкаралупки до наступного року збереглися…».
Писанка – символ
Однак писанка несла в собі символ наступності поколінь, незнищенності життя, зрештою, символ самого Сонця і Всесвіту. Тому волинська господиня не шкодувала зусиль на їх створення, а згодом не шкодувала самих писанок: «Вона знала, що якщо його розпише і подарує, це добрий знак. Буде добре в хаті, кому вона їх подарує, і навіть покійникам, яким вона занесе ці писанки на могили… У ті орнаменти, які вона розписувала і яких чітко дотримувалася, вкладався особливий зміст. Писанкарки чітко дотримувалися тих схем, які передавалися з покоління в покоління – це ще раз підтверджує те, що всі ці орнаменти були не випадкові, несли смислове навантаження – побажання благополуччя, життя, родючості на ниві (недаремно там малювалися вітрячки і грабельки), і колосочки, і вічнозелену рослинку сосонку, ще восьмикутну зірочку, символ Сонця, дуже багато цих мотивів у нашому регіоні».
У ці дні рівняни мали змогу помилуватися традиційними візерунками волинських, подільських та інших писанок, а також фантазійними сучасними писанками – на виставці майстрині Олесі Токарської. Олеся мешкає у столиці, однак її коріння на південній Волині, тож частину експозиції вона присвятила традиційним візерункам цього краю. Чимало хто з відвідувачів, роздивившись оригінальні способи створення писанок, заповзявся створити писанку власними руками.