У відділі етнографії – незвичне пожвавлення: сюди завітали третьокласники четвертої луцької гімназії. Одразу ж взялися до роботи – ознайомилися з чарівним інструментом – писачком і фарбами та навчилися готувати для розпису яйце.
Тим часом завідувачка відділу етнографії Наталя Гатальська розповідає – характерного рисою для писанок Полісся є збереження архаїчних елементів орнаменту. Малювати писанки волинянки зазвичай сідали після молитви, з чистим серцем.
Ті, хто приходить сьогодні в музей, мають щире бажання відродити й розповсюдити це унікальне мистецтво, наголошує Наталя Гатальська: «Бабусі зі своїми онуками, цілі сім’ї – вони хочуть все знати, в них широко розкриті очі…. Нещодавно були навіть американці – дівчатка, які гостювали тут в української подруги. Були й хлопці –молоді, серйозні, поважні – сиділи й розписували писанки…»
Але найбільшу насолоду етнографи отримують, працюючи із дітьми – через їхню щиру зацікавленість предметом.
Гостя студії Оля виявила хист до писанкарства. «Воно легко, тільки віск дуже швидко висихає – не встигнеш провести. І дуже сильно розляпується. Хотіла написати «Христос Воскрес – воістину воскрес!», – каже дівчинка
«Я малювала квіточку і колоска. У мене спочатку був оранжевий колір, а потім – червоний». «А я малювала салют, квіточки і крапочки», – із захоплення розповідають діти.
«Щось таке справжнє, що не можна передати словами…»
Згодом художниця Світлана Костукевич оздобить писанки традиційними виробами – журавликами з паперу і соломи.
«Це дуже давня традиція – виконання журавликів, у які вкладається писанка. Журавлик – і символ весни, і упаковка для писанки, і іграшка… Коли тримаєш цю пташку в руках і водиш – це обряд такий – вона починає літати, і ти з нею літаєш… Думаю, тут ще є якась психотерапевтична дія, якась енергетика. Щось таке справжнє, що не можна передати словами…», – наголошує Світлана Костукевич.
Тож у неділю багато волинських осель прикрасять мистецькі витвори, зроблені власними руками. Мало хто нині зважиться цокатися такими писанками. Хіба що задумає при цьому найбільше бажання…
Тим часом завідувачка відділу етнографії Наталя Гатальська розповідає – характерного рисою для писанок Полісся є збереження архаїчних елементів орнаменту. Малювати писанки волинянки зазвичай сідали після молитви, з чистим серцем.
Ті, хто приходить сьогодні в музей, мають щире бажання відродити й розповсюдити це унікальне мистецтво, наголошує Наталя Гатальська: «Бабусі зі своїми онуками, цілі сім’ї – вони хочуть все знати, в них широко розкриті очі…. Нещодавно були навіть американці – дівчатка, які гостювали тут в української подруги. Були й хлопці –молоді, серйозні, поважні – сиділи й розписували писанки…»
Але найбільшу насолоду етнографи отримують, працюючи із дітьми – через їхню щиру зацікавленість предметом.
Гостя студії Оля виявила хист до писанкарства. «Воно легко, тільки віск дуже швидко висихає – не встигнеш провести. І дуже сильно розляпується. Хотіла написати «Христос Воскрес – воістину воскрес!», – каже дівчинка
«Я малювала квіточку і колоска. У мене спочатку був оранжевий колір, а потім – червоний». «А я малювала салют, квіточки і крапочки», – із захоплення розповідають діти.
«Щось таке справжнє, що не можна передати словами…»
Згодом художниця Світлана Костукевич оздобить писанки традиційними виробами – журавликами з паперу і соломи.
«Це дуже давня традиція – виконання журавликів, у які вкладається писанка. Журавлик – і символ весни, і упаковка для писанки, і іграшка… Коли тримаєш цю пташку в руках і водиш – це обряд такий – вона починає літати, і ти з нею літаєш… Думаю, тут ще є якась психотерапевтична дія, якась енергетика. Щось таке справжнє, що не можна передати словами…», – наголошує Світлана Костукевич.
Тож у неділю багато волинських осель прикрасять мистецькі витвори, зроблені власними руками. Мало хто нині зважиться цокатися такими писанками. Хіба що задумає при цьому найбільше бажання…