Ведучий: Кирило Булкін
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Кирило Булкін: Конфлікт між Президентом і Прем’єр-міністром, між Секретаріатом Президента й урядом, зрештою, між партнерами по коаліції : БЮТ і НУНС дедалі загострюється і, як зазначають оглядачі, подекуди переходить у стадію відкритої війни.
Перетягування конституційної ковдри від посилення повноважень Президента до переходу до парламентської республіки, запекла боротьба за Фонд держмайна, інтрига навколо приватизації Одеського припортового заводу...
А тим часом ціни ростуть, уряд не в змозі впоратися з цим зростанням, але не в останню чергу й через те, що Президент та його Секретаріат не втомлюються наголошувати, яка в нас жахлива інфляція.
Тож куди далі заведе українське суспільство протистояння політиків?
Шановні гості, який із запропонованих варіантів щодо виходу з нинішнього стану уряду ви обрали б чи, може, запропонуєте власний? Василь Яблонський: Очевидно, уряд, який живе в стані постійних виборів, які відбуваються, і уряд, який живе в стані підготовки до майбутніх виборів, дострокових, строкових, президентських, парламентських, мерських знову ж таки, він не може не бути урядом популістів, тому що вибори – це популізм. І, очевидно, він несе на собі відбиток політичної боротьби постійної, намагання сподобатися виборцям.
Але ми мусимо не забувати, що, очевидно, уряд формувала не одна політична сила, а дві політичні сили, стосунки яких після Помаранчевої революції досить непрості. І постійне лякання одна одної частин, скажімо, НУНС і БЮТ, скажімо, можлива коаліція з Партією регіонів, то я назвав би це способом існування демократичної коаліції в даних умовах.
Костянтин Матвієнко: Давайте подивимося на причини конфліктів, які виникають між урядом і Президентом, між Прем’єр-міністром і Президентом і в середині правлячої коаліції.
Тут є проблемою те, що ці два суб’єкти борються за два типи ресурсів. Перший ресурс – це електоральний ресурс, тобто орієнтація на популярність серед виборців. Другий ресурс – це контроль за фінансовими потоками, за економічними процесами і таке інше. Другий ресурс – це ресурс корупційний. Тобто, причиною того, що має місце цей конфлікт, є глибока, глибинна неперервна чи махрова корупція всієї вертикалі влади. От за елементи цієї корупційної системи і відбувається боротьба.
Жодним чином це не є урядом стратегічним, це є уряд урядом насправді популістів, які не вирішують, точно так же, як і Президент не вирішував стратегічних питань країни, точно так, як і парламент їх не вирішує, точно так їх не вирішує і уряд.
Тобто, це є абсолютно сьогоденний, сьогочасний тимчасовий уряд, який вирішує свої дуже нагальні і зовсім не ті питання, які стосуються стратегії розвитку країни.
Я хотів би, щоб у нашій програмі прозвучала думка ще одного експерта.
Зараз з нами на зв’язку доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ при Президентові України Сергій Телешун.
Пане Телешун, на Вашу думку, український уряд сьогодні є командою професіоналів, популістів чи заручниками Президента?
Сергій Телешун: Щоб довго не розповідати, можна сказати трьома словами, особливо враховуючи те, що Ви частково визначення дали. Насамперед заручники-революціонери, що намагаються бути професіоналами.
Справа в тому, що насправді сьогодні відбувається достатньо жорстка боротьба між існуючими групами впливу не тільки в стосунках БЮТ і «НУ» або «Самообороною» як представників єдиної коаліції, а насамперед відбувається жорстка боротьба за майбутнє, тобто за майбутній політичний простір, за майбутню політичну перспективу, яка забезпечується (і попередній експерт казав про це) концентрацією кадрових посад, фінансовими, економічними ресурсами, а також підготовка до наступних не тільки президентських, а й парламентських виборів. І під себе кожен створює зручне правове економічне, політичне поле. Це по-перше.
По-друге, абсолютно праві ті, хто каже, що на сьогодні перед тим, як міняти партнера, спочатку йдуть сигнали, меседжі, як дуже люблять казати експерти, тобто йдуть погрози стосовно один одного. Тобто, намагаючись інформаційним, кадровим полем тиснути один на одного, максимум вимагаючи від нього, як мінімум, обіцянки в коханні до гроба, а з іншого боку, витягнути на себе найбільше по можливості повноважень.
Зверніть увагу. Постійні заяви представників Секретаріату Президента, з одного боку, з іншого боку, відносно стримана позиція Прем’єра, але достатньо жорстка позиція найближчого оточення, яке й пікірується.
І що цікаво? У цій ситуації абсолютно цнотливо ведуть себе «регіонали», чекаючи, з ким їм прийдеться грати останнє весілля: чи з БЮТ, пояснюючи це ситуативним союзом, чи з «НУ», враховуючи, що Президент, можливо, 13-го запропонує той чи інший формат, який може змінити обличчя не тільки коаліції, а й майбутніх стосунків між основними політичними партнерами…
Шановні гості, наша розмова сьогодні підходить не один раз до того, що це покоління політиків неспроможне, треба нове покоління, вже нова генерація, якась нова хвиля. Але звідки воно може взятися, хто їх може виховати, якщо знову ж таки ті, які зараз є, не схожі на таких, що зможуть виховати нових, гідніших за себе?
Василь Яблонський: Це знову ж таки дуже складна проблема.
Ми бачимо, що не завжди виходять задумки, здавалося б, найкращі.
Згадаймо 2005 рік. 18 тисяч чиновників-бюрократів були звільнені по Україні. Зараз ми спостерігаємо суцільну некомпетентність на всіх рівнях. Очевидно, в таких питаннях, як кадрові, не варто йти так званою кавалерійською атакою, от розігнати всіх і посадити нових людей, які все зроблять правильно.
Дуже добре, що не пішли цим шляхом, не почали змінювати лікарів, вчителів, умовно, льотчиків, космонавтів і таке інше, змінили тільки чиновників. Але це величезна проблема насправді.
Тому зміна політичних еліт мусить відбуватися поступово, мусить відбуватися в тому числі і через демократичні процедури, через вибори. Адже демократія – це в тому числі і процедурність, повторюваність. Тільки люди повинні робити свій вибір, люди повинні робити тверезий вибір.
У цьому числі я не можу не повернутися до теперішніх київських виборів, коли значна частина київського електорату, як правило, це старше покоління, які отримують певні подачки від місцевої влади, за те, що, отримуючи ці невеличкі блага, продають майбутнє своїх дітей, своїх онуків. Тому до цих всіх речей треба підходити дуже-дуже зважено.
Костянтин Матвієнко: Питання дуже складне. Слід роз’єднати чиновників і політиків. Політиків ми обираємо, чиновників призначають політики.
На цей час ми бачимо, що навіть зміна поколінь… Ота ж Київська міська рада. Прийшли молоді люди, які закінчили Києво-Могилянську академію, англомовні і таке інше, вони є і депутатами, і чиновниками КМДА. І процес «дерибану», який відбувається там землі, майна, бюджету і таке інше, є просто ще гіршим, ніж за старих радянських бюрократів.
У нас є слухач.
Добрий вечір!
Слухач: Добрий вечір!
Це зі Львова. Пані Тетяна.
Я хочу спитати народ України, чи народ України забув, що, за Конституцією, народ – це єдине джерело влади в Україні? Чому народ України так спокійно споглядає за тим, що в нас немає судових реформ? Чому у нас в цивільних справах немає народних засідателів, а в кримінальних справах немає суду присяжних, що нам гарантовано Конституцією? 12 років пройшло від дня прийняття Конституції.
Народе України, пробудися!
Я з цим запитанням поєднаю своє. Громадянське суспільство має якісь важелі впливу на цю ситуацію?
Кость Матвієнко: Ми дуже повільно запрягаємо, але, сподіваюся, швидко їдемо. Майдан це показав. І я думаю, що в крайньому разі на вила піднімуть. І наша бюрократія на те заслуговує. Тому, думаю, народ України своє слово ще скаже.
Василь Яблонський: Є два шляхи. Є шлях революційний і шлях реформістський – це вибори. Іншого просто не дано. Краще, щоб це відбулося через вибори, тому що, очевидно, вила – це досить ефективний спосіб, але, як бачимо, через вила також приходять дуже багато помилок. І от досвід останніх років яскраве підтвердження цього. На жаль.
Але знову ж таки звідки на виборах візьметься перелом ситуації?
Василь Яблонський: Навіть якщо люди будуть демонструвати недовіру вже існуючим партіям, вони можуть не голосувати за теперішні партії.
І ми якраз з паном Костянтином перед ефіром говорили про те, що є криза навіть у досить потужних політичних сил українських. Тому, очевидно, слід обирати свіжі політичні сили.
Пане Матвієнко, Ви крім вил бачите інший спосіб?
Кость Матвієнко: Крім вил справді бачу. Ті політичні сили, які є, вони є неспроможними. Отже, є потреба в конструюванні нового політичного суб’єкту.
Причому це має бути громадсько-політичний суб’єкт за участю компетентної громадськості на принципах люстрації, тобто ті, хто був при владі за ознакою посади: депутат, міністр чи губернатор, — більше не мають потрапити до влади.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)