Ведучий: Роман Скрипін(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Роман Скрипін: Останні розмови, які відбуваються переважно кулуарно( публічно про це ніхто не говорить): Партія регіонів і Юлія Тимошенко пишуть фактично нову Конституцію. Вона перетворює Україну в парламентську республіку. Через це вже восени можуть відбутися дострокові вибори і Президента, і парламенту. І більшість голосів за такий сценарій у ВР гарантована.
Володимир Литвин: Цілком очевидно, що не пишуть, що документ уже написаний. Я маю на увазі проект Конституції, який…
Там ідеться про поправки, а не про цілий проект.
Володимир Литвин: Як правило, у нас будь-яка поправка виллється в цілісний документ, який буде зводитися до того, що ми фактично будемо мати справу з новою редакцією Конституції. Але сутність зводиться до того, щоб нам перейти до парламентської республіки.
Якщо брати європейський досвід, скажімо, аналізувати країни, які входять до ЄС, то більшість країн справді мають парламентську форму правління. Але справа в тім, що треба ж, мабуть, подивитися, скільки вони йшли до такої форми правління, як у них організоване життя? А над усе — це які завдання стоять перед Україною і що потрібно зробити для того, щоб ми наблизилися до європейських стандартів? Та й багато хто — конституційні монархи. Україні ж не запропонують запровадити конституційну монархію.
Володимир Литвин: Тут можна вести дискусії щодо того, що у тих країнах, де є монарх, там немає президента.
Питання в іншому: заради чого це робиться? Для покращення організації нашого життя, а чи це є свідченням загострення політичної боротьби, в ході якої Конституція виступає своєрідним інструментом?
Бо цілком очевидно, що коли вчора люди виступали, пропонували мати президентську республіку, а сьогодні виступають з діаметрально протилежних позицій, то це свідчить про те, що в запалі боротьби вони ладні пожертвувати навіть і країною, але для того, щоб перемогти свого опонента. Це перший висновок.
І другий. Зрозуміло, що якщо будуть внесені зміни до Конституції, то тоді постане питання про позачергові вибори. Бо якщо в процесі цієї роботи об’єднаються підходи і голоси БЮТ та Партії регіонів, то тоді виникає питання: хто для кого тягає каштани з полум’я?
А де буде блок Литвина в цьому випадку?
Володимир Литвин: Я думаю, що ми не будемо серед учасників похоронної процесії і тих, хто буде займатися похованням України.
Давайте перерахуємо тих, хто буде.
Володимир Литвин: Цілком зрозуміло, що таку позицію сьогодні розділяють БЮТ, Партія регіонів. Я думаю, що комуністи підтримають той проект, в якому фактично роль Президента буде знівельована або ж взагалі буде ліквідований інститут президентства. Це їхня послідовна позиція.
Ну, Симоненко сьогодні про це сказав, що Ющенку треба проводити суботники і відкривати музеї, виставки. Так що позиція комуністів зрозуміла.
А з НУНС як там? Вони до кого?
Володимир Литвин: Мені важко судити про позиції НУНС, оскільки їх розривають сьогодні суперечності. І доволі непросто. З одного боку, начебто їм треба підтримати свого почесного Президента, тобто В.А.Ющенка, з другого боку, частина представників цієї політичної фракції тяжіють до Тимошенко і фактично є союзниками Тимошенко.
Висновок головний і очевидний: ми є свідками гострої кризи, яку переживає сьогодні не лише парламент, тобто парламентської кризи, ми є свідками загалом політичної кризи в Україні, і ми є свідками кризи, власне, коаліції, яка, на мою думку, вичерпала свій ресурс, навіть не виконавши перше завдання, яке вони ставили перед собою, а це розподілити всі посади, які можна розподілити, і призначити людей близьких за духом чи близьких за іншими критеріями на всі ключові посади.
У нас є слухач.
Добрий вечір!
Слухач: Добрий вечір!
Це Роман, Львів.
Тимошенко озброїлася «медведчуками» і замислила конституційний переворот з метою, щоб убити Ющенка взагалі, морально змести, бо вона дуже хоче бути Президентом України, тому вона зараз із Партією регіонів, зі всіма, з комуністами. Вже дуже-дуже сильно завтра себе вже бачить Президентом України. Замість того, щоб…
Вона ж порушує всі домовленості. Дивіться, про Кабмін чому вона завтра не хоче голосувати. Там же ж було. Дві угоди тільки з 12 виконано.
Ви кого запитуєте? Ви Володимира Литвина запитуєте про те, чому це робить Тимошенко?
Слухач: Ні, це я таку ремарку взагалі для народу, для її прихильників, які вже повинні вкінець замислитися, кого вони вибрали.
Це Ваша емоційна репліка?
Ми не у Львові на клумбі, ми в ефірі, тому дякуємо Вам за запитання.
Я просто переформулюю, тому що я не можу свої емоції висловлювати, та їх, власне, і немає. Як Ви вважаєте, пане Володимире, чому Тимошенко набрид Ющенко фактично?
Володимир Литвин: Справа в тім, що як і в картах, так і в політиці немає друзів, немає братів і сестер, там іде гостра боротьба за те, щоб заручитися якомога ширшою підтримкою і більшою підтримкою людей для того, щоб освоїти найвищу посаду в Україні.
Тому в плані політичних амбіцій Тимошенко я не бачу нічого такого поганого, я казав би так, бо політик для того і існує, щоб переконати людей, що він є найкращим їхнім представником і може обіймати найвищі посади.
Власне, щодо домовленостей у рамках коаліції, то зрозуміло, що ці домовленості не виконуються, що з самого початку коаліція була приречена на отаке існування безбарвне, бо всі ті домовленості, які були підписані, то їх вистачило лише для того, що призначити уряд і розподілити відповідно до квот ті посади між БЮТ і…
Питання було дуже просте. Чому Тимошенко набрид Ющенко? Якщо вона тепер виступає за парламентську республіку, то слід розуміти, що вона не прагне в президенти України.
Володимир Литвин: Апетит приходить завжди тоді, коли людина обідає чи снідає, чи вечеряє. Я думаю, що Тимошенко виходить з того, що вона гідна мати більшу посаду, мати більше повноважень, ніж вона має на сьогодні. Хоча треба сказати, що всі фактично економічні, розпорядчі і кадрові функції зосереджені в уряді.
Цілком очевидно, що тут проявляється і прагнення освоїти все, що можна освоїти, і тут, очевидно, проявляється властивість характеру для того, щоб пришвидшити, якщо хочете президентські вибори.
Я можу прогнозувати, що після того, коли відбудуться президентські вибори, ми побачимо зворотній процес, що будуть вноситися зміни і пропозиції для того, щоб повернутися до президентської республіки.
Тобто, тут усе визначається тією посадою, яку обіймає та чи інша людина на даний момент. Президент тяжіє явно до того, щоб перебрати повноваження на Президента, Прем’єр-міністр хоче зробити одноосібним господарем країни Кабмін, а точніше кажучи Прем’єр-міністра.
У нас є наступний слухач.
Добрий вечір!
Слухач: Добрий вечір!
Це зі Львова пані Ганна.
Я хочу іншими категоріями трішки порозмовляти. За Конституцією, головне соціальне благо – то народ, його здоров’я. У нас учителі отримують десь 500 гривень пенсії, котрі зі стажем…
Я ось там собі думаю (не хочу називати прізвища, там хто Президент України, хто Прем’єр-міністр України), що нехай буде в країні один господар, і нехай він дбає про народ, про його благо, про його здоров’я. А господарем може бути тільки Прем’єр-міністр. Як ви думаєте?
Володимир Литвин: Я взагалі-то не є прихильником того, щоб у нас в Україні був господар. У нас господарем повинен бути один український народ.
До речі, якщо ми вже заговорили про Конституцію, то там чітко зафіксовано, що носієм влади в Україні є український народ. А щоб народ обирав тих представників, які зможуть зреалізувати їхнє бачення розвитку українського суспільства. Це перше.
І друге. Я з цього приводу хочу сказати і погодитися з Вами в тому, що нам треба чітко сказати, як ми будемо далі будувати Україну. І той, хто на себе візьме зобов’язання і повноваження та забезпечить справді український прорив, тому, очевидно, треба було б віддати на цей час відповідні повноваження.
А коли ми зможемо організувати наше життя на більш-менш цивілізованих засадах, тоді ми будемо визначати щодо того, як нам далі вдосконалювати механізм співіснування взаємодії інститутів влади. Бо коли говорять про зміни до Конституції, то переважно ведеться мова про повноваження в трикутнику: Президент-уряд-ВРУ.
Ніхто, до речі, не звертає увагу на те, щоб віддати повноваження на місця, делегувавши тоді відповідні механізми, можливості для того, щоб на місцях більш відповідально працювали органи влади.
У нас є наступний слухач!
Добрий вечір!
Слухач (переклад): Андрій з Одеси.
Який сенс було ставити Прем’єр-міністром Юлію Тимошенко, якщо вона наступає на ті ж самі граблі, на які наступила у 2005 році?
Володимир Литвин: Як на мою думку, у Президента України не було іншого виходу, оскільки могла утворитися на момент після проведення дострокових виборів помаранчева коаліція.
Як Ви знаєте, відповідно до нововведень у Конституцію, коаліція пропонує кандидатуру Прем’єр-міністра. Іншої конфігурації щодо коаліції бути не могло.
І от 226 голосів набрала коаліція, яка підтримала подання Президента України щодо призначення Тимошенко Прем’єр-міністром України.
Хоча я з Вами погоджуюся в тому, що від самого початку було зрозуміло, що спалах конфлікту між Тимошенко і Ющенко – це питання часу. Цей конфлікт пов''язаний з тим, що вони фактично мають підтримку на одному електоральному полі і здебільшого в одному регіонів, тобто в західному регіоні України.
А відтак вони об’єктивно виступають як конкуренти, оскільки йдеться про наступну президентську кампанію і йдеться про наступні вибори Президента України.
Ви думаєте, що це лише з Тимошенко було можливим? Чи кого б Ющенко не призначив Прем’єром?
Ну, Янукович уже був. Теж була конкуренція, хоча в них не одне електоральне поле.
Володимир Литвин: Як мені видається, Ющенко психологічно не міг піти на те, щоб повторно запропонувати кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра Віктора Януковича, оскільки тоді виникло б логічно запитання: навіщо було ініціювати дострокові вибори? Це перше.
А по-друге, якщо б він і запропонував таку пропозицію, то на той момент не було можливості знайти, як мінімум, 226 голосів, які міг би зібрати Янукович на підтримку своєї кандидатури.
Я маю на увазі, що цей двобій, який ми спостерігаємо, хіба що не Ющенко і Тимошенко, тому що замість Президента більше говорить голова його Секретаріату Балога насправді, і в нас є бій поміж Тимошенко і Балогою. Ющенко десь там збоку стоїть або в тіні…
Володимир Литвин: А це завжди було.
Справа в тім, що завжди керівник Секретаріату, правда, тоді керівник Секретаріату, а точніше, Адміністрації Президента мав більше можливостей…
Це Ви зі знанням справи говорите?
Володимир Литвин: Зі знанням справи кажу через те, що набагато більше було повноважень у Президента України. А завжди, коли твій керівник має повноваження, то, зрозуміло, виникає спокуса покерувати від імені і за дорученням…
І у Вас була така спокуса теж? Як Ви з нею впоралися?
Володимир Литвин: Справа в тім, що я не встиг усвідомити можливість виступати від імені, за дорученням. Це перше.
Пізніше прийшло усвідомлення?
Володимир Литвин: Можливо, воно прийшло пізніше, коли вже було пізно.
А по-друге, Ви знаєте, що тодішній Президент Леонід Данилович Кучма не належав до тих людей, який міг би комусь делегувати хоча б частку своїх повноважень, хоча б у плані висловлювань того, що думає чи не думає Президент України. Він за цим дуже ревно слідкував.
Ну, Ваш злет почався потім на посаді спікера ВРУ, давайте пригадаємо. І ми побачили серйозні трансформації Володимира Литвина насправді…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
