Старше покоління, мабуть, пам’ятає відому радянську кінокомедію «Кавказька полонянка».У кінострічці наївний студент Шурик подорожує Північним Кавказом, щоб вивчити місцеві традиції. З однією з традицій – викрадати дівчат – студент знайомиться дуже близько.
У стрічці є сцена, коли друг дядька красуні Ніни, руки якої він домагається, каже їй: «Ти плюєш на наші традиції…». Йдеться саме про традицію викрадення майбутнім нареченим.
Та одна справа – романтична кінокомедія, і цілковито інша – деякі реалії початку ХХІ сторіччя.
…Лілю викрали 5 років тому в Черкеську, столиці Карачаєво-Черкесії, і змусили вийти заміж за брутального мужчину, який зловживав спиртним.
«Мені було 18 років, – розповідає Ліля, – коли мене вкрали. Вкрали, привезли додому, чоловік постійно бив, не працював. Але я не пішла від нього, бо коли у нас дівчина покидає чоловіка, про неї починають пліткувати».
І все ж, після трьох років знущань, Ліля, вже маючи малу дитину, остаточно вирішила покинути горе-чоловіка і повернулася до своєї матері.
Ще одній молодій жінці з Черкеська, Зареті, також було 18, коли її викрали серед білого дня.
«Це відбувалося в Черкеську, в центрі міста, під час обідньої перерви. Я зайшла до крамниці купити їжу. Ще нічого не встигла взяти, як мене схопили за лікті два хлопці. Я навіть не могла ворухнутися, так міцно вони мене стиснули. Потім вивели на вулицю. Я просила відпустити, зверталася до перехожих, але ніхто не відгукнувся, не пробував навіть за мене заступитися», – розповідає вона.
Як і Лілю, її силою змусили вийти заміж за якогось Рамазана.
«Серед хлопців був один із Кабардино-Балкарії, друг нареченого. Він мені сказав: я викрадав багато дівчат для моїх друзів. І жодна з них не пішла. І ти також не підеш. А в Кабардино-Балкарії, коли дівчат викрадають і вони не погоджуються, то їх ґвалтують, і вони вже нікуди не подінуться. І з тобою те саме буде. Звичайно, я злякалася, це був шок для мене. Я сказала, що не зможу жити після цього», – продовжує свої розповідь Зарета.
Потім дівчину відвезли до лісу і сказали: якщо й надалі чинитиме опір, її залишать, щоб вона тут помирала. Врешті-решт, дівчина була змушена погодитися піти до будинку хлопця, де вже тривали весільні приготування.
Зупинити викрадення не вдається
Це лише два приклади викрадення дівчат у республіках Північного Кавказу Росії. Нерідко ці історії закінчуються великими трагедіями з боку і хлопця, і дівчини.
Юнаків не зупиняють навіть заборони духовенства. Для багатьох сучасних «джигітів» вкрасти дівчину означає «довести свою мужність».
Спроби на законодавчому рівні заборонити викрадення дівчат не мають успіху. А тим часом до різних відділень міліції північнокавказького регіону Росії ледве не щомісяця надходять нові заяви про чергові викрадення.
Зарема Дадаєва з художньої галереї Махачкали називає це «дикою традицією, яка відходить у минуле, як і багато багато чого іншого, від чого тут уже відмовились».
У стрічці є сцена, коли друг дядька красуні Ніни, руки якої він домагається, каже їй: «Ти плюєш на наші традиції…». Йдеться саме про традицію викрадення майбутнім нареченим.
Та одна справа – романтична кінокомедія, і цілковито інша – деякі реалії початку ХХІ сторіччя.
…Лілю викрали 5 років тому в Черкеську, столиці Карачаєво-Черкесії, і змусили вийти заміж за брутального мужчину, який зловживав спиртним.
«Мені було 18 років, – розповідає Ліля, – коли мене вкрали. Вкрали, привезли додому, чоловік постійно бив, не працював. Але я не пішла від нього, бо коли у нас дівчина покидає чоловіка, про неї починають пліткувати».
І все ж, після трьох років знущань, Ліля, вже маючи малу дитину, остаточно вирішила покинути горе-чоловіка і повернулася до своєї матері.
Ще одній молодій жінці з Черкеська, Зареті, також було 18, коли її викрали серед білого дня.
«Це відбувалося в Черкеську, в центрі міста, під час обідньої перерви. Я зайшла до крамниці купити їжу. Ще нічого не встигла взяти, як мене схопили за лікті два хлопці. Я навіть не могла ворухнутися, так міцно вони мене стиснули. Потім вивели на вулицю. Я просила відпустити, зверталася до перехожих, але ніхто не відгукнувся, не пробував навіть за мене заступитися», – розповідає вона.
Як і Лілю, її силою змусили вийти заміж за якогось Рамазана.
«Серед хлопців був один із Кабардино-Балкарії, друг нареченого. Він мені сказав: я викрадав багато дівчат для моїх друзів. І жодна з них не пішла. І ти також не підеш. А в Кабардино-Балкарії, коли дівчат викрадають і вони не погоджуються, то їх ґвалтують, і вони вже нікуди не подінуться. І з тобою те саме буде. Звичайно, я злякалася, це був шок для мене. Я сказала, що не зможу жити після цього», – продовжує свої розповідь Зарета.
Потім дівчину відвезли до лісу і сказали: якщо й надалі чинитиме опір, її залишать, щоб вона тут помирала. Врешті-решт, дівчина була змушена погодитися піти до будинку хлопця, де вже тривали весільні приготування.
Зупинити викрадення не вдається
Це лише два приклади викрадення дівчат у республіках Північного Кавказу Росії. Нерідко ці історії закінчуються великими трагедіями з боку і хлопця, і дівчини.
Юнаків не зупиняють навіть заборони духовенства. Для багатьох сучасних «джигітів» вкрасти дівчину означає «довести свою мужність».
Спроби на законодавчому рівні заборонити викрадення дівчат не мають успіху. А тим часом до різних відділень міліції північнокавказького регіону Росії ледве не щомісяця надходять нові заяви про чергові викрадення.
Зарема Дадаєва з художньої галереї Махачкали називає це «дикою традицією, яка відходить у минуле, як і багато багато чого іншого, від чого тут уже відмовились».