Так було досі, але нарешті після довгої політичної кар’єри, що збіглася за часом із усім періодом заворушень на релігійному ґрунті, які коштували життя тисячам людей, 82-річний Пейзлі пішов із публічного життя. Минулого понеділка він передав лідерство у своїй Демократичній уніоністській партії Пітерові Робінсону, а в четвер пішов у відставку і з посади Першого міністра Північної Ірландії. На ній він пробув 14 місяців після того, як протестанти й католики остаточно домовилися ділити владу у провінції.
Новим Першим міністром став Пітер Робінсон, а його першим заступником і далі залишатиметься представник найбільшої католицької партії «Шинн Фейн» і колишній член Ірландської республіканської армії Мартин Маꥳннесс. Його Пейзлі колись інакше як терористом не називав, але несподівано для всіх в уряді у них склалися добрі робочі взаємини. Цю пару почали навіть називати «братами Чакл», за іменем героїв популярної у Британії комедійної телепрограми.
Від сегрегатора до об’єднавця
Пейзлі ще до останніх років вважався одним із найнепримиренніших у таборі протестантів і пробританських лоялістів. Він підкреслено відмовлявся навіть розмовляти з лідерами «Шинн Фейн», яких вважав відповідальними за діяльність підпільної Ірландської республіканської армії. Щодо самої ідеї, що колись може постати об’єднана Ірландія, його відповідь завжди була одна: «Ніколи, ніколи, ніколи!», — як він це проголосив зловісним розкотистим голосом в одній відомій промові.
Та часи змінилися. Ідучи з політики, Пейзлі пояснив, чому відбулася його трансформація і він вирішив працювати в одному уряді з «Шинн Фейн»: «Так, як розвивалися події, майбутнє наших дітей було під загрозою. Цю битву треба було закінчити, і я вірю, що вона закінчилася, хоча є невеликі прошарки суспільства, які все ще хочуть потягти нас назад. Але я не думаю, що ці прошарки здатні цього досягти».
Пейзлі обрали депутатом британського парламенту 1970 року, і невдовзі по тому він став провідником Демократичної уніоністської партії. Проте його справжньою любов’ю як священика пресвітеріанської церкви була проповідь. Нещадний критик католицької церкви, він одного разу під час візиту Папи Римського до Європейського Парламенту публічно назвав його «антихристом».
За протести такого штибу він набув і високої репутації у протестантському світі, і термін тюремного ув’язнення. Він настільки вразив християнських фундаменталістів у США, що вони нагородили його почесним докторським ступенем.
У 1960–80-х роках його зусилля для того, щоб втримати Північну Ірландію в складі Британії, зробили його одним із найвідоміших людей у Британії та Ірландії. Звичайно, що одні його сприймали як друга, інші — як ворога номер один. Він заявляв: «Величезна більшість людей у Північній Ірландії сповнена рішучості залишатися невід’ємною часткою Об’єднаного Королівства. Вони рішучі і ніколи не здадуться Ірландській республіканській армії».
У час, коли Пейзлі йде зі сцени, мало хто заперечуватиме, що його політична кар’єра завела його далі, ніж будь-кого у Північній Ірландії: від особи, яка все робила, щоб сегрегувати громади, до об’єднавця, який звів разом сторони конфлікту, який, як довго вважалося, не мав вирішення.
