Доступність посилання

ТОП новини
13 Грудень 2018, Київ 23:58

Судова реформа чи гра політиканів?


Біля Верховного суду України в гарячі дні помаранчевих подій.

Чи то черговий, чи то позачерговий (залежно від точки зору) скандал у верхах української влади спалахнув на ґрунті намагань реформувати судову систему країни. Як завжди, учасники скандалу не тільки висловлюють прямо протилежні думки, а й наводять факти, які суперечать один одному. Відтак розібратися, в чому ж суть розбіжностей між сторонами цього гострого конфлікту, надзвичайно важко. Але необхідно, оскільки йдеться про справу засадничу – про те, яким чином буде побудований судоустрій в Україні.

17 червня Президент Віктор Ющенко надіслав голові Верховної Ради Арсенію Яценюку лист, в якому просив невідкладно розглянути у другому читанні проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зазначивши, що підтримує підхід до реформування судової системи, який пропонується в законопроекті.

23 червня голова Верховного Суду Василь Онопенко звернувся з відкритим листом до Президента, зазначаючи, що «прийняття такого проекту як закону підриває підвалини України як демократичної та правової держави, ставить під пряму загрозу дію принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), відкриває шлях до правового свавілля та політичного волюнтаризму».

Сергій Ківалов підтримує законопроект Президента

24 червня заступник голови президентського секретаріату Ігор Пукшин відзначив, що реформа конче потрібна і без реформи ані вся судова система, ані Верховний Суд не можуть забезпечити ефективність розгляду справ. «На сьогодні в Україні фактично немає Верховного Суду», – зробив висновок Пукшин, додаючи до цього, що тональність заяв Василя Онопенка, «адресованих Главі держави та Секретаріату Президента, неприпустима як для громадянина, так і для вищої посадової особи».

25 червня Сергій Ківалов, голова комітету Верховної Ради з питань правосуддя і член Вищої ради юстиції виступив в інтернет-виданні «Українська правда» зі статтею «Це гірко-солодке слово «реформа»... судова», де наголосив: «Я особисто представляв ці законопроекти на засіданні Венеціанської Комісії, де вони пройшли найсуворішу оцінку на предмет відповідності демократичним принципам верховенства права, поділу влади, незалежності суддів, одержали втішні відгуки та одноголосну рекомендацію до прийняття... за довгі роки митарств і поневірянь громадяни України, її народ вистраждали цивілізовану судову реформу. І вони повинні її одержати. Час відмовок і півзаходів минув».

І того ж таки 25 червня знаний адвокат Тетяна Монтян на своєму блозі зазначила, що у справжній реформі ніхто не зацікавлений, ідеться про політиканські ігрища, а «на всіх сторонах цього конфлікту, м’яко кажучи, клейма нема де ставити».

З двох законопроектів став один і повноваження Президента посилилися

Практично всі учасники судового скандалу звертаються до висновків такої авторитетної європейської правничої інституції, як Венеціанська Комісія (чи, як зветься вона офіційно, Європейська комісія за демократію через право), трактуючи їх, ясна річ, на користь собі. А відтак, щоб не грати в «зіпсований телефон», і ми звернемося безпосередньо до цих висновків. Бо ж оцінки українських учасників скандалу можуть бути надто суб‘єктивними, тож як бачиться запропонована Віктором Ющенком судова реформа, так би мовити, з європейської дистанції?

Перше, що варто відзначити – на розгляд Венеціанської Комісії були подані ДВА законопроекти – про статус суддів та про судоустрій, які Президент Ющенко вніс на розгляд ВР у грудні 2006 року; так само за ці ДВА законопроекти Верховна Рада проголосувала у першому читанні 3 квітня 2007 року, а зараз йдеться про ОДИН законопроект, який чомусь має розглядатися вже у другому читанні. Виявляється, згідно із рекомендаціями Венеціанської Комісії обидва законопроекти були об’єднані в один. Відтак постає закономірне запитання: чи є легальним і легітимним таке об’єднання, проведене після першого читання?

Суміщення текстів не може бути якоюсь механічною процедурою, при цьому суміщенні якимось дивовижним чином – у порівнянні з першим читанням – посилилися повноваження Президента; йому має належати не тільки право відхилити кандидатуру на призначення будь-якого судді, запропоновану Вищою радою юстиції, а й, скажімо, право призначати суддів на адміністративні посади. Ба більше: а чи взагалі існують правові підстави розглядати первинні закони як такі, що пройшли перше читання? Адже в цей час Віктор Ющенко якраз зупинив повноваження Верховної Ради указом у зв’язку з достроковими парламентськими виборами.

На Венеціанську комісію посилаються, але її рекомендації ігнорують

Навіть якщо зараз парламент вирішить, що два законопроекти дорівнюють одному і що фактично перше читання модифікованого тексту є другим, суспільство матиме дуже серйозні сумніви у правочинності самих основ української судової системи. Тому слід було б зробити процедуру проходження через Верховну Раду такого важливого для країни закону юридично бездоганною, а не підпорядковувати її поточним політичним інтересам.

Коли познайомитись із висновками Венеціанської Комісії, виявляється, що провідні європейські правники вельми критично оцінили цей варіант реформи судової системи в Україні. Серед рекомендацій Комісії щодо істотно корекції законопроектів, серед інших є так:
· «Чіткі та суворі кримінальні санкції повинні захищати суддів від зовнішнього тиску.
· Судді повинні користуватися лише функціональним імунітетом.
· Судді повинні мати свободу приєднуватися до суддівських об’єднань та профспілок.
· Парламент не повинен відігравати жодної ролі у знятті суддівського імунітету (необхідні зміни до Конституції).
· Процедури першого призначення суддів не повністю прозорі.
· Встановлення випробувального терміну 5 років може підірвати незалежність суддів (необхідні зміни до Конституції).
· У Вищій раді юстиції більшість мають складати судді».

Для реалізації судової реформи Венеціанська Комісія вважає за потрібне не тільки істотно змінити законопроекти, а й внести поправки до Конституції та до практики призначення членів Вищої ради юстиції (зараз із 17 її членів суддів тільки четверо, інші – депутати, державні чиновники, керівники вишів тощо). «Очевидно, для того, щоб забезпечити незалежну та ефективну судову владу, рекомендації, що містяться у цьому висновку, мають бути впроваджені в єдиному законі», – констатувала Комісія. Іншими словами, у законопроекті, який подав Президент Ющенко зауваження й рекомендації Венеціанської Комісії відверто проігноровані – за винятком об’єднання двох проектів у єдиному законі...

Кому потрібне «перетягування ковдри»?

Закономірно постає ще одне запитання: навіщо главі держави зараз, коли розгортається процес оновлення Конституції, який він сам ініціював вимагати негайних й істотних змін у судоустрої? А якщо ці зміни виявляться вщент несумісними з тим, що буде в оновленому Основному Законі? Знову через нетривалий час радикально змінювати судоустрій в країні? Чи справа в тому, щоб де-факто створити нову судову систему, яку легітимізує новий варіант Конституції? Адже зазначеними у законопроекті змінами справді має бути закладена за багатьма параметрами нова судова система. В ній Верховний Суд позбавляється функції здійснення правосуддя (всупереч, до речі, чинній Конституції), його повноваження різко обмежуються, натомість вводиться нова підсистема судів – окружні місцеві, що, на думку експертів, остаточно заплутує здійснення судочинства, бо ж ту саму справу можна бути подати аж до двох судів одночасно й одержати взаємовиключні рішення (тим часом як Венеціанська Комісія наполягала на спрощенні судової системи). Чи має рацію адвокат Тетяна Монтян, яка пише: «Така безумна ідея, як створити дійсно нормальну, працюючу судову систему в інтересах всього суспільства нашим політиканам, зрозуміло, навіть на думку не спадає. Все, чого вони хочуть – це «перетягнути ковдру на себе". Звісно, з урахуванням ресурсів, які є в розпорядженні кожного з них окремо та в цілому у тимчасових угрупувань, до яких в даний конкретний момент часу вони входять»?

Остаточний висновок, очевидно, тут зробити важко. Власне, він і не буде остаточним – події розвиваються, «судовий скандал» набуває нових обертів. Одне зрозуміло – про справжню судову реформу наразі не йдеться.

(Київ - Прага)
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

XS
SM
MD
LG