Заяви про згоду щодо принципів формування виборчої системи зробили далеко не останні речники зазначених політичних сил. Так, першого липня член фракції Партії регіонів, колишній міністр юстиції Олександр Лавринович, представляючи партійний проект змін до Конституції, підкреслив: «Партія, яка перемогла на виборах по відношенню до інших політичних сил повинна отримати право сформувати коаліцію та уряд одразу ж після виборів». Олена Лукаш, також депутат від ПР, наголосила, що така правова новела дасть змогу «уникнути протистояння під час формування коаліції і дозволить переможцю оперативно сформувати уряд».
Другого липня депутат від БЮТ Андрій Портнов в ефірі 5-го каналу заявив, що така сама ідея міститься у конституційному проекті, його блоку: «Той варіант, який би ми запропонували парламенту, якби ми очікували 300 голосів, також передбачає, що політична сила, яка одержала більшість голосів, повинна одержати 226 мандатів і самостійно сформувати коаліцію».
В чому полягає одностайність антагоністів БЮТ та ПР?
В політології такий виборчий принцип образно зветься «переможець отримує все», хоча і не застосовується за умов суто пропорційної виборчої системи, – тільки в «чистій» мажоритарній системі, коли від одного округу до парламенту проходить один депутат.
На перший погляд, така одностайність політичних сил, які є антагоністами виглядає досить дивно. Та лише на перший погляд: адже і ПР, і БЮТ прагнуть монопольно закріпитися у певних сегментах політичного простору, витіснивши звідти всіх наявних і потенційних конкурентів. Реформа виборчої системи, яку вони пропонують об’єктивно розведе основну масу виборців по двох таборах, в кожному із яких партія Януковича та блок Тимошенко сьогодні перебувають поза конкуренцією.
Немає сумнівів у тому, що ПР та БЮТ здатні спільно внести відповідні зміни до Конституції й ухвалити новий виборчий закон: дві найбільші (і найдисциплінованіші) парламентські фракції мають разом 330 голосів (175 – ПР, 155 – БЮТ, навіть без Ігоря Рибакова). Отож ані президент Ющенко, ані інші парламентські сили не зможуть завадити ухваленню тих законодавчих актів, які водночас підтримають ПР та БЮТ – чи йдеться про звичайні закони, чи йдеться про зміни до Конституції, для яких потрібні 300 голосів.
Україна стане двох-з-половиною партійна?
Якщо ці зміни стануть доконаним фактом, уже під час наступних парламентських виборів в Україні може виникнути двопартійна, або, точніше, двох-з-половиною партійна система, оскільки, крім «велетнів», до яких підуть знані політики і потечуть гроші бізнесу, на арені залишаться хіба що деякі значно менш потужні і впливові «ідеологічні» партії, що в кращому разі спроможуться провести незначне число депутатів до Верховної Ради. Але у парламенті ці депутати не гратимуть жодної ролі – адже все вирішуватимуть два «гранди», один із яких самотужки сформує уряд, а другий стане офіційною опозицією.
Такі зміни можуть навіть сподобатися значній частині виборців – бо ж зникнуть довжелезні сувої з виборчими списками, не треба буде довго розмірковувати, кому віддати перевагу. Та й усім має стати зручніше: виборчі комісії швидко й легко рахуватимуть голоси електорату, проведення екзит-полів значно спроститься, зрештою, куди більш красивими стануть кольорові діаграми на телеекранах, де висвітлюватиметься підсумок голосування.
От тільки залу засідань Верховної Ради доведеться переробити – за взірцем британської Палати громад. Бо ж, як цілком серйозно стверджував знаний французький письменник Андре Моруа, прямокутна конфігурація приміщення британської Палати громад з двома рядами розташованих напроти одне одного крісел провокувала ствердження двопартійності, а у Франції напівколо у залі засідань Національних Зборів стимулює існування значно більшої кількості партійних градацій...
А якщо хтось критикуватиме зміни до виборчої системи, які пропонують ПР та БЮТ то у їхніх адептів є невідворотний аргумент: якщо у США ефективно працює двопартійна, а у Британії та Німеччині – двох-з-половиною партійна система (тобто дві великі партії плюс одна-дві-три малі), то з якого дива така система не діятиме в Україні? Чим українці гірші за інші народи?
БЮТ і ПР прагнуть двобою
Звичайно, українці нічим не гірші за британців чи американців. Але чи можливий такий перехід не в теоретичній, а в практичній площині, за конкретних політичних умов?
Інтереси ПР та БЮТ збігаються лише в плані переробки виборчої системи і низки статей Конституції, в усьому іншому вони прямо протилежні, і кожна з цих сил бачить саме себе переможцем, який одержує одноосібну владу в країні. Відтак зміни до Основного Закону й виборчого законодавства можуть бути здійснені досить швидко – до зими, а на весну 2009 року можуть бути призначені дострокові парламентські вибори як переддень виборів президентських (бо кожен прагнутиме мати кращу стартову позицію на цих виборах; як би не обмежувалися повноваження глави держави оновленою Конституцією, все одно він залишиться главою Української держави). Причому призначати такі вибори Верховна Рада, цілком імовірно, зможе й сама, змінивши відповідні норми.
Таке рішення стане останньою спільною дією БЮТ та ПР. Далі між ними неминуче розгорнеться шалена боротьба, у порівнянні з якою події 2004 року видаватимуться дитячими забавками. Адже кожна з політичних сил добре пам’ятатиме уроки минулого, коли, здавалося б, досить було зробити лише одне зусилля, щоб усунути конкурентів із політичної (і, що не менш, важливо, економічної) арени. А те, що в обох об’єднаннях переважають прибічники ідеї власного суто монопольного домінування в Україні, не потребує доведення. Як і те, що і БЮТ, і ПР вважають свої шанси виграти наступні вибори – як парламентські, так і президентські, – якнайкращими.
Власне, налаштованість ПР та БЮТ на боротьбу до перемоги за будь-яку ціну підтверджує сама спроба впровадити в Конституцію виборчу норму, ніде не апробовану практично, тобто перетворити Україну в арену котрого вже за останні сто років масштабного політичного експерименту. Тим більше, політична теорія давно вже описала небезпеку подібної двопартійності.
Другого липня депутат від БЮТ Андрій Портнов в ефірі 5-го каналу заявив, що така сама ідея міститься у конституційному проекті, його блоку: «Той варіант, який би ми запропонували парламенту, якби ми очікували 300 голосів, також передбачає, що політична сила, яка одержала більшість голосів, повинна одержати 226 мандатів і самостійно сформувати коаліцію».
В чому полягає одностайність антагоністів БЮТ та ПР?
В політології такий виборчий принцип образно зветься «переможець отримує все», хоча і не застосовується за умов суто пропорційної виборчої системи, – тільки в «чистій» мажоритарній системі, коли від одного округу до парламенту проходить один депутат.
На перший погляд, така одностайність політичних сил, які є антагоністами виглядає досить дивно. Та лише на перший погляд: адже і ПР, і БЮТ прагнуть монопольно закріпитися у певних сегментах політичного простору, витіснивши звідти всіх наявних і потенційних конкурентів. Реформа виборчої системи, яку вони пропонують об’єктивно розведе основну масу виборців по двох таборах, в кожному із яких партія Януковича та блок Тимошенко сьогодні перебувають поза конкуренцією.
Немає сумнівів у тому, що ПР та БЮТ здатні спільно внести відповідні зміни до Конституції й ухвалити новий виборчий закон: дві найбільші (і найдисциплінованіші) парламентські фракції мають разом 330 голосів (175 – ПР, 155 – БЮТ, навіть без Ігоря Рибакова). Отож ані президент Ющенко, ані інші парламентські сили не зможуть завадити ухваленню тих законодавчих актів, які водночас підтримають ПР та БЮТ – чи йдеться про звичайні закони, чи йдеться про зміни до Конституції, для яких потрібні 300 голосів.
Україна стане двох-з-половиною партійна?
Якщо ці зміни стануть доконаним фактом, уже під час наступних парламентських виборів в Україні може виникнути двопартійна, або, точніше, двох-з-половиною партійна система, оскільки, крім «велетнів», до яких підуть знані політики і потечуть гроші бізнесу, на арені залишаться хіба що деякі значно менш потужні і впливові «ідеологічні» партії, що в кращому разі спроможуться провести незначне число депутатів до Верховної Ради. Але у парламенті ці депутати не гратимуть жодної ролі – адже все вирішуватимуть два «гранди», один із яких самотужки сформує уряд, а другий стане офіційною опозицією.
Такі зміни можуть навіть сподобатися значній частині виборців – бо ж зникнуть довжелезні сувої з виборчими списками, не треба буде довго розмірковувати, кому віддати перевагу. Та й усім має стати зручніше: виборчі комісії швидко й легко рахуватимуть голоси електорату, проведення екзит-полів значно спроститься, зрештою, куди більш красивими стануть кольорові діаграми на телеекранах, де висвітлюватиметься підсумок голосування.
От тільки залу засідань Верховної Ради доведеться переробити – за взірцем британської Палати громад. Бо ж, як цілком серйозно стверджував знаний французький письменник Андре Моруа, прямокутна конфігурація приміщення британської Палати громад з двома рядами розташованих напроти одне одного крісел провокувала ствердження двопартійності, а у Франції напівколо у залі засідань Національних Зборів стимулює існування значно більшої кількості партійних градацій...
А якщо хтось критикуватиме зміни до виборчої системи, які пропонують ПР та БЮТ то у їхніх адептів є невідворотний аргумент: якщо у США ефективно працює двопартійна, а у Британії та Німеччині – двох-з-половиною партійна система (тобто дві великі партії плюс одна-дві-три малі), то з якого дива така система не діятиме в Україні? Чим українці гірші за інші народи?
БЮТ і ПР прагнуть двобою
Звичайно, українці нічим не гірші за британців чи американців. Але чи можливий такий перехід не в теоретичній, а в практичній площині, за конкретних політичних умов?
Інтереси ПР та БЮТ збігаються лише в плані переробки виборчої системи і низки статей Конституції, в усьому іншому вони прямо протилежні, і кожна з цих сил бачить саме себе переможцем, який одержує одноосібну владу в країні. Відтак зміни до Основного Закону й виборчого законодавства можуть бути здійснені досить швидко – до зими, а на весну 2009 року можуть бути призначені дострокові парламентські вибори як переддень виборів президентських (бо кожен прагнутиме мати кращу стартову позицію на цих виборах; як би не обмежувалися повноваження глави держави оновленою Конституцією, все одно він залишиться главою Української держави). Причому призначати такі вибори Верховна Рада, цілком імовірно, зможе й сама, змінивши відповідні норми.
Таке рішення стане останньою спільною дією БЮТ та ПР. Далі між ними неминуче розгорнеться шалена боротьба, у порівнянні з якою події 2004 року видаватимуться дитячими забавками. Адже кожна з політичних сил добре пам’ятатиме уроки минулого, коли, здавалося б, досить було зробити лише одне зусилля, щоб усунути конкурентів із політичної (і, що не менш, важливо, економічної) арени. А те, що в обох об’єднаннях переважають прибічники ідеї власного суто монопольного домінування в Україні, не потребує доведення. Як і те, що і БЮТ, і ПР вважають свої шанси виграти наступні вибори – як парламентські, так і президентські, – якнайкращими.
Власне, налаштованість ПР та БЮТ на боротьбу до перемоги за будь-яку ціну підтверджує сама спроба впровадити в Конституцію виборчу норму, ніде не апробовану практично, тобто перетворити Україну в арену котрого вже за останні сто років масштабного політичного експерименту. Тим більше, політична теорія давно вже описала небезпеку подібної двопартійності.
