Доступність посилання

ТОП новини
23 Вересень 2018, Київ 13:15

Українська Гельсінкська Спілка. 20 років по тому


Установчі збори Київської філії УГС. Вячеслав Чорновіл зачитує Декларацію принципів УГС. (Фото Олеся Шевченка)

Попри заплановані офіційні заходи й урочистості на честь 20-річчя Української Гельсінкської Спілки, мало хто знає щось конкретне про організацію, що була одним із чільних рушіїв здобуття Україною незалежності. Ба, навіть у підручниках з історії для вишів УГС нерідко плутають з її попередницею УГГ – Українською Громадською Групою сприяння виконанню Гельсінкських угод. Додаткову плутанину вносить і назва створеної 2004 року асоціації громадських правозахисних організацій – Українська Гельсінкська Спілка з прав людини.

Отже, 1975 року, коли ідеологічне, економічне і військове протистояння соцтабору на чолі з Радянським Союзом і країн Заходу досягло, здавалося, критичної межі, у Гельсінкі був підписаний Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ). В обмін на суттєві політичні поступки з боку Заходу, СРСР зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акту, зокрема прав людини, згідно із Загальною декларацією прав людини ООН від 10 грудня 1948 року.

Прикінцевий акт НБСЄ прирівнювався до внутрішнього законодавства країни, і це давало цілком легальні юридичні підстави боротися з порушеннями прав людини та нації, спираючись на внутрішнє та міжнародне право.

Спочатку була Гельсінкська група

Зрозуміло, що, підписуючи Гельсінкську угоду, керівництво КПРС зовсім не збиралося її виконувати в повному обсязі. Але знайшлися «наївні» люди, які сприйняли Прикінцевий акт усерйоз і змусили державу поставитися серйозно, принаймні, до їхньої діяльності.

Першою у травні 1976 року виникла Московська Гельсінкська група. А 9 листопада 1976 року було створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінкських угод. Українські правозахисники вимагали визнання прав людини та націй державою і почали «явочним порядком» здійснювати конституційні права на свободу слова, друку, зібрань і асоціацій.

УГГ намагалася ознайомити громадськість із Загальною декларацією прав людини ООН і порушила питання про визнання міжнародним співтовариством України, державність якої в складі СРСР була цілковитою фікцією. Група приймала скарги на порушення прав людини в Україні та передавала інформацію про переслідування інакодумців, про місця ув’язнення тощо в засоби масової інформації та урядам держав – учасниць Гельсінкської угоди.

Серед членів УГГ були люди різних політичних переконань, релігій і національностей. І кожен із них ризикував при цьому не лише свободою, а часом і самим життям.

Нові умови і нові форми діяльності

У 1987 році, у розпал горбачовської «перебудови», почали повертатися з концтаборів і заслань політв’язні. Певне пом’якшення режиму дозволило створити перші незалежні громадські об’єднання.

Влітку 1987-го у Києві виник Український Культурологічний Клуб (УКК), у Львові В’ячеслав Чорновіл відновив видання «Українського вісника», а в жовтні там з’явилося Товариство Лева. А наприкінці грудня Українська Гельсінкська Група оголосила про відновлення своєї діяльності. Проте нові умови вимагали і нових форм роботи.

Ідея розширення і політизації Групи належала В’ячеславу Чорноволу. Він же запропонував і змінити її назву на Українську Гельсінкську Спілку. Чорновіл спільно із Зиновієм Красівським, Михайлом і Богданом Горинями, Олесем Шевченком розробили Декларацію принципів УГС. Її оприлюднили 7 липня 1988 року на багатотисячному мітингу у Львові.

У Декларації зазначалося, що УГС є федеративним об’єднанням правозахисних груп і організацій, вірних принципам Гельсінкської Групи, на базі якої вона постала. Декларація проголошувала опозиційність Спілки до політики комуністичної партії, хоча й наголошувалося, що сама вона не є партією.

Своє завдання УГС бачила у «всебічній активізації народних мас і розробці механізму участі народу в управлінні державою». Серед основних принципів Декларації називалося відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу.

Тоді УГС не висувала ідеї виходу з СРСР і вбачала можливість створення конфедерації на його основі, передавши всю повноту керівництва політичним, економічним і культурним життям суверенним республікам (утім, швидко УГС перейшла на позиції незалежництва).

Декларація також вимагала передачі влади в республіці від компартії до рад народних депутатів, переходу до ринкової економіки, забезпечення основних прав і свобод громадян, конституційного визнання статусу української мови як державної, вилучення з кримінального кодексу антидемократичних статей про покарання за політичні переконання, негайне звільнення і реабілітація всіх політв’язнів, створення незалежних профспілок, легалізація УГКЦ та відновлення УАПЦ.

Мине два роки, і значна частина програмових принципів УГС знайде своє відображення в ухваленій Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України.

Після оприлюднення Декларації було заявлено, що УГГ складає свої повноваження і усім складом входить у Спілку. Головою УГС обрали Левка Лук’яненка, який у той час ще перебував на засланні, а виконком очолив В’ячеслав Чорновіл. Дуже швидко структури УГС з’явилися в усіх областях. Уже за тиждень просто неба на шкільному стадіоні відбулися установчі збори Київської філії, головою якої було обрано Олеся Шевченка. Невдовзі до Спілки як колективний член повним складом вступив Український Культурологічний Клуб.

УГС у дії

Українська Гельсінська Спілка розгорнула широку діяльність по всій Україні. Проводилися мітинги, демонстрації, поширювалися друковані матеріали. Активно працювала прес-служба. Адже саме інформація в той час була, мабуть, найдієвішою зброєю.

Центральним пресовим органом став редагований Чорноволом «Український вісник», виходили оперативні спецвипуски «УВ-експрес», «Листки прес-служби УГС», «Обіжники». У 1989 році почав видаватися «Голос Відродження» – перша легальна нецензурована газета, редактором якої був Сергій Набока.

У самвидаві поширювалися і документи УГС. У Києві великого резонансу набуло Звернення УГС «До національних меншин, які мешкають в Україні». Влада звинувачувала УГСівців у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, водночас поширюючи чутки про погроми, що їх наче готують «націоналісти». У Зверненні УГС пояснювало свою позицію в національному питанні й спростовувало усі нісенітниці комуністичної пропаганди.

Реакція комуністичної влади не обмежувалася шаленою кампанією дискредитації та дезінформації на шпальтах офіційних газет. Тиск, залякування, затримування, адмінарешти, напади «оперативників у цивільному», вивезення людей за межі міста чи недопущення їх до місця проведення акцій – ось характерні методи боротьби влади і КҐБ з опозиціонерами. Всі ці заходи давали радше протилежний ефект. До УГС з кожним днем долучалося все більше людей, раніше далеких від політики, особливо молоді.

«Вже впродовж року свої діяльності, – зазначає Олесь Шевченко, – УГС підготувала ґрунт для виникнення таких демократичних організацій, як Товариство української мови імені Тараса Шевченка, «Зелений світ», «Меморіал», Товариство політв’язнів, Народний Рух України за перебудову. Саме під ідейним і кадровим впливом УГС Народний Рух через рік після свого установчого з’їзду радикалізував свою програму, знявши з власної назви слова «за перебудову» й зазначивши своєю метою відновлення державної незалежності…».

У березні 1990 року на перших відносно демократичних виборах 11 членів УГС стали депутатами Верховної Ради УРСР. Саме вони ініціювали створення опозиційної «Народної Ради» в парламенті. Сотні УГСівців були обрані до місцевих рад. А невдовзі на Установчому з’їзді УГС була перетворена у першу в сучасній Україні справжню політичну партію – Українську Республіканську партію. Така еволюція Спілки є цілком закономірною. Адже з перших днів існування вона ставила собі виразно політичні цілі і, хоча й позиціонувала себе як громадське об’єднання, фактично вже була передпартією.

Чи потрібна нова УГС?

Створення УГС було дуже важливим моментом у новітній історії України. Адже, на відміну від своєї попередниці – Гельсінкської групи, яка була, за висловом Олеся Шевченка, «чисельно невеликою групою готових до самопожертви правозахисників», Спілка стала першою в сучасній Україні масовою політичною опозиційною організацією. Її утворення означало перехід від правозахисного руху до відвертої політичної боротьби. Під впливом УГС розростався і радикалізувався весь національно-демократичний рух кінця 80-х років. Саме з неї постала і більшість нинішніх громадських організацій і партій національно-демократичного спрямування в Україні.

На жаль, на українському політичному небокраї сьогодні не видно дієвої політичної сили, яку можна було б назвати гідною наступницею УГС. Партії національно-демократичного спрямування, які вели перед у перші роки незалежності, як з об’єктивних, так і, значною мірою, з суб’єктивних причин, свої позиції втратили. І, можливо, саме слабкість цієї частини політичного спектру є причиною прикрого висновку певних кіл про те, що «національна ідея не спрацювала». То, може, потрібна нова УГС?

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG