У Збройних Силах України пропонують запровадити звання «бригадний генерал». Із такою ініціативою виступили екс-міністри оборони, депутати Анатолій Гриценко і Олександр Кузьмук, а також генерал-полковник, нині теж депутат Микола Петрук. Верховна Рада вже ухвалила в першому читанні цей законопроект.
Та чи не забагато в Україні генералів? Чи допоможе запровадження нових звань вирішити хронічні проблеми української армії? Адже минулого року потреби Міністерства оборони були профінансовані на 65 %.
Нові звання
Запровадження нових звань сприятиме «розвиткові стійкої мотивації до військової служби, баченню перспективи свого кар’єрного зростання та підняттю престижу військової служби в цілому» – на це сподіваються ініціатори появи бригадних генералів.
Як пояснив Радіо Свобода колишній міністр оборони України, народний депутат Олександр Кузьмук, бригадний генерал є аналогом нинішнього звання генерал-майор. На його думку, зараз в Україні не надлишок, а навпаки, нестача генералів.
Нині на службі їх 134. «Це у відсотковому порівнянні набагато менше, ніж у Великій Британії, Франції. Це приблизно так, як у Німеччині», – каже Кузьмук.
Богунці: з чого починається армія
Як здавна кажуть, «поганий той солдат, що не мріє стати генералом». Ця приказка актуальна і зараз.
Протягом багатьох років Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, колишнє Суворовське училище, не втрачає свою популярність, щороку не меншає охочих вступити до цього навчального закладу.
На кожне місце претендує шестеро, а всього набирають лише 200 учнів. Тимчасовий виконувач обов’язків заступника начальника ліцею з навчальної роботи Ігор Колесников говорить, що торік, після виходу на телеекрани фільму «Кадети», кількість охочих вступити була ще більша.
«Серед ліцеїстів є сироти, діти з неповних сімей та багато дітей військовослужбовців. Їм подобається форма, фізкультура. Вони не відразу розуміють, куди вони потрапили», – каже один із керівників закладу.
Щоб вступити до ліцею, потрібно добре знати математику, іноземну та рідну мови, а також бути фізично підготовленим.
Найпідготованіші й найдисциплінованіші ліцеїсти стають у ньому командирами й отримують навчальні звання молодшого віце-сержанта, віце-сержанта й старшого віце-сержанта. «Віце», тому що це лише навчання – вони ще не прийняли присягу і не стали військовослужбовцями.
Жодних пільг випускники не мають. Отримують сертифікат із оцінками і знання.
Рівень освіти залишається одним із найкращих, незважаючи на мізерне фінансування. Коштів не вистачає навіть на навчальні підручники та оновлення комп’ютерних програм.
«Не вистачає підручників, новітньої методичної літератури, ліцензованих програмних засобів; ніхто не надає на це коштів, а неліцензовані комп’ютерні програми контрольно-ревізійне управління відразу ж знімає», – розповідає завідувач навчально-методичного кабінету Василь Павлов.
А потім, після військового училища, зарплата офіцера-випускника становить трохи більше від 800 гривень. Деякі військовослужбовці більшу частину свого життя мешкають у гуртожитках. Це все й пояснює, чому професійну військову службу продовжує лише невеликий відсоток випускників.
Скупий платить двічі
«Скупий платить двічі», нагадує колишній міністр оборони, народний депутат Олександр Кузьмук, закликаючи не шкодувати грошей на армію. Він запевняє, що держава повинна витрачати не менше 2 % від ВВП – у грошовому вимірі це 17,5 мільярдів гривень, як мінімум. Торік же на потреби оборони в Україні надали 8,5 мільярдів гривень.
«Економлячи на армії, ми заходимо в глухий кут. Зараз розподіляють кошти абсолютно неефективно, це проблема уряду. Про яку модернізацію зараз може бути мова, якщо Президент видає указ урядові забезпечити додаткових 7,5 мільярдів якраз на контрактників і на техніку, а цей наказ не виконується?» – каже Кузьмук.
За нинішніх умов в Україні на Збройні Сили надають близько 1,5 % від рівня внутрішнього валового продукту. А для боєздатної армії бажано було б отримувати удвічі більше грошей, зазначає речник Міністерства оборони України Ігор Халявінський.
Збройні Сили розправили б крила, якби фінансування було на рівні 3 % від ВВП. Таке фінансування дозволило б здійснити ривок в оборонній сфері, говорить він.
Загалом про куций військовий бюджет в Україні говорять весь час. Невже Збройні Сили приречені залишатися недофінансованими?
Із тим, як на це дивляться сучасні політики, справді приречені, відповідає генерал Анатолій Лопата, колишній начальник Генштабу Збройних Сил. «Чомусь більшість можновладців перебуває в ейфорії, що Збройні Сили можна мати в Україні. Але було б краще, якби вони не їли й не пили!» – каже він.
Хоча пан Лопата визнає: у своїх асигнуваннях на військових держава виходить з тих можливостей, які має. Адже сьогодні не можна заплющити очі на соціальні проблеми.
Якщо грошей, як і раніше, бракуватиме, перспектива українського війська років через 20 просто жалюгідна, зауважує експерт Олександр Сушко.
Під загрозою перебуває виконання державної програми реформування Збройних Сил до 2015 року, яка передбачає перехід на професійні стандарти. А більшість техніки, яка є, на межі відпрацювання свого ресурсу.
Тому говорити про перспективу в 10–15 років поки що взагалі не можна. А в наступні 10 років треба «змінити структуру оборонних витрат, щоб третина фінансування надавалася на оновлення технічного парку», – каже експерт
В Україні на потреби війська витрачають близько півтора відсотка від рівня ВВП. Для порівняння: у США – 2,9 %, у Франції – 2,5 %, у Великобританії – 2,4 %, в Італії – 1,9 %, в Німеччині – 1,5 % від ВВП.
(Київ – Прага)
Та чи не забагато в Україні генералів? Чи допоможе запровадження нових звань вирішити хронічні проблеми української армії? Адже минулого року потреби Міністерства оборони були профінансовані на 65 %.
Нові звання
Запровадження нових звань сприятиме «розвиткові стійкої мотивації до військової служби, баченню перспективи свого кар’єрного зростання та підняттю престижу військової служби в цілому» – на це сподіваються ініціатори появи бригадних генералів.
Як пояснив Радіо Свобода колишній міністр оборони України, народний депутат Олександр Кузьмук, бригадний генерал є аналогом нинішнього звання генерал-майор. На його думку, зараз в Україні не надлишок, а навпаки, нестача генералів.
Нині на службі їх 134. «Це у відсотковому порівнянні набагато менше, ніж у Великій Британії, Франції. Це приблизно так, як у Німеччині», – каже Кузьмук.
Богунці: з чого починається армія
Як здавна кажуть, «поганий той солдат, що не мріє стати генералом». Ця приказка актуальна і зараз.
Протягом багатьох років Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, колишнє Суворовське училище, не втрачає свою популярність, щороку не меншає охочих вступити до цього навчального закладу.
На кожне місце претендує шестеро, а всього набирають лише 200 учнів. Тимчасовий виконувач обов’язків заступника начальника ліцею з навчальної роботи Ігор Колесников говорить, що торік, після виходу на телеекрани фільму «Кадети», кількість охочих вступити була ще більша.
«Серед ліцеїстів є сироти, діти з неповних сімей та багато дітей військовослужбовців. Їм подобається форма, фізкультура. Вони не відразу розуміють, куди вони потрапили», – каже один із керівників закладу.
Щоб вступити до ліцею, потрібно добре знати математику, іноземну та рідну мови, а також бути фізично підготовленим.
Найпідготованіші й найдисциплінованіші ліцеїсти стають у ньому командирами й отримують навчальні звання молодшого віце-сержанта, віце-сержанта й старшого віце-сержанта. «Віце», тому що це лише навчання – вони ще не прийняли присягу і не стали військовослужбовцями.
Жодних пільг випускники не мають. Отримують сертифікат із оцінками і знання.
Рівень освіти залишається одним із найкращих, незважаючи на мізерне фінансування. Коштів не вистачає навіть на навчальні підручники та оновлення комп’ютерних програм.
«Не вистачає підручників, новітньої методичної літератури, ліцензованих програмних засобів; ніхто не надає на це коштів, а неліцензовані комп’ютерні програми контрольно-ревізійне управління відразу ж знімає», – розповідає завідувач навчально-методичного кабінету Василь Павлов.
А потім, після військового училища, зарплата офіцера-випускника становить трохи більше від 800 гривень. Деякі військовослужбовці більшу частину свого життя мешкають у гуртожитках. Це все й пояснює, чому професійну військову службу продовжує лише невеликий відсоток випускників.
Скупий платить двічі
«Скупий платить двічі», нагадує колишній міністр оборони, народний депутат Олександр Кузьмук, закликаючи не шкодувати грошей на армію. Він запевняє, що держава повинна витрачати не менше 2 % від ВВП – у грошовому вимірі це 17,5 мільярдів гривень, як мінімум. Торік же на потреби оборони в Україні надали 8,5 мільярдів гривень.
«Економлячи на армії, ми заходимо в глухий кут. Зараз розподіляють кошти абсолютно неефективно, це проблема уряду. Про яку модернізацію зараз може бути мова, якщо Президент видає указ урядові забезпечити додаткових 7,5 мільярдів якраз на контрактників і на техніку, а цей наказ не виконується?» – каже Кузьмук.
За нинішніх умов в Україні на Збройні Сили надають близько 1,5 % від рівня внутрішнього валового продукту. А для боєздатної армії бажано було б отримувати удвічі більше грошей, зазначає речник Міністерства оборони України Ігор Халявінський.
Збройні Сили розправили б крила, якби фінансування було на рівні 3 % від ВВП. Таке фінансування дозволило б здійснити ривок в оборонній сфері, говорить він.
Загалом про куций військовий бюджет в Україні говорять весь час. Невже Збройні Сили приречені залишатися недофінансованими?
Із тим, як на це дивляться сучасні політики, справді приречені, відповідає генерал Анатолій Лопата, колишній начальник Генштабу Збройних Сил. «Чомусь більшість можновладців перебуває в ейфорії, що Збройні Сили можна мати в Україні. Але було б краще, якби вони не їли й не пили!» – каже він.
Хоча пан Лопата визнає: у своїх асигнуваннях на військових держава виходить з тих можливостей, які має. Адже сьогодні не можна заплющити очі на соціальні проблеми.
Якщо грошей, як і раніше, бракуватиме, перспектива українського війська років через 20 просто жалюгідна, зауважує експерт Олександр Сушко.
Під загрозою перебуває виконання державної програми реформування Збройних Сил до 2015 року, яка передбачає перехід на професійні стандарти. А більшість техніки, яка є, на межі відпрацювання свого ресурсу.
Тому говорити про перспективу в 10–15 років поки що взагалі не можна. А в наступні 10 років треба «змінити структуру оборонних витрат, щоб третина фінансування надавалася на оновлення технічного парку», – каже експерт
В Україні на потреби війська витрачають близько півтора відсотка від рівня ВВП. Для порівняння: у США – 2,9 %, у Франції – 2,5 %, у Великобританії – 2,4 %, в Італії – 1,9 %, в Німеччині – 1,5 % від ВВП.
(Київ – Прага)
