Фактично в країні сформувалося два центри влади і було не зовсім зрозуміло, як ця небачена в російських умовах система стане функціонувати, чи будуть центри влади конкурувати між собою, чи все ж таки співпрацювати. І якими виявляться стосунки між учнем і учителем – Дмитром Медведєвим і Володимиром Путіним – після того, як перший обійме більш високу посаду, ніж другий.
Пропаганда спрацювала: Медведєв – новий ліберальний лідер країни
Ідилії, чесно кажучи, не спостерігається. Однак і до серйозної сварки поки що далеко. Те, що глава держави і глава уряду по деяких кадрових чи бізнесових питаннях займають різні позиції, стає зрозуміло хіба що по натяках або ж виступах їхніх помічників – самі Медведєв і Путін намагаються бути напрочуд толерантними один до одного.
Так що поки що ми можемо сказати, що повноцінним президентом – у «путінському» розумінні – Медведєв поки що не став. Однак і боротьби за реальну владу доведеться ще почекати.
Проте головним є не це. Напередодні виборів нового президента і після того, як Медведєв обійняв цю посаду, головним завданням російської пропаганди було представити його як нового ліберального лідера країни. І це спрацьовувало. Варто просто пригадати, з яким ентузіазмом вітали його висунення на посаду у Вашингтоні та інших західних столицях.
Медведєв – «новий радикальний Путін»
Із новим президентом намагалися розмовляти – і не тільки друзі: на нього «виходив Міхеїл Саакашвілі, з ним встановлював контакт Віктор Ющенко. Медведєва сприймали не стільки як альтернативу Путіну, скільки як людину, здатну змінити образ Росії – якщо вже не можливо змінити її політику.
Після конфлікту з Грузією, що відбувся якраз напередодні Медведєвських ста днів, про ці сподівання можна не згадувати. Медведєв не просто взяв участь у цих подіях «за спиною» Путіна – він активно намагався відігравати у них головну роль. І виглядав більш жорстким, ніж його попередник. Це і є головний – хоча й дещо несподіваний – підсумок Медведєвських ста днів.
Новий президент виявився зовсім не «новим ліберальним Путіним». Він виявився «новим радикальним Путіним». Виникає тільки питання, для чого такий репрезентант російській еліті і яким партнером стане такий «новий Путін» для Заходу.
(Київ – Прага)
Пропаганда спрацювала: Медведєв – новий ліберальний лідер країни
Ідилії, чесно кажучи, не спостерігається. Однак і до серйозної сварки поки що далеко. Те, що глава держави і глава уряду по деяких кадрових чи бізнесових питаннях займають різні позиції, стає зрозуміло хіба що по натяках або ж виступах їхніх помічників – самі Медведєв і Путін намагаються бути напрочуд толерантними один до одного.
Так що поки що ми можемо сказати, що повноцінним президентом – у «путінському» розумінні – Медведєв поки що не став. Однак і боротьби за реальну владу доведеться ще почекати.
Проте головним є не це. Напередодні виборів нового президента і після того, як Медведєв обійняв цю посаду, головним завданням російської пропаганди було представити його як нового ліберального лідера країни. І це спрацьовувало. Варто просто пригадати, з яким ентузіазмом вітали його висунення на посаду у Вашингтоні та інших західних столицях.
Медведєв – «новий радикальний Путін»
Із новим президентом намагалися розмовляти – і не тільки друзі: на нього «виходив Міхеїл Саакашвілі, з ним встановлював контакт Віктор Ющенко. Медведєва сприймали не стільки як альтернативу Путіну, скільки як людину, здатну змінити образ Росії – якщо вже не можливо змінити її політику.
Після конфлікту з Грузією, що відбувся якраз напередодні Медведєвських ста днів, про ці сподівання можна не згадувати. Медведєв не просто взяв участь у цих подіях «за спиною» Путіна – він активно намагався відігравати у них головну роль. І виглядав більш жорстким, ніж його попередник. Це і є головний – хоча й дещо несподіваний – підсумок Медведєвських ста днів.
Новий президент виявився зовсім не «новим ліберальним Путіним». Він виявився «новим радикальним Путіним». Виникає тільки питання, для чого такий репрезентант російській еліті і яким партнером стане такий «новий Путін» для Заходу.
(Київ – Прага)
