Наджиє народилася за 5 місяців до проголошення незалежності, але вважає себе повноправною громадянкою Української держави:
«Я люблю свою країну – Україну, свій Крим, свій Сімферополь, де я народилася».
Дівчина каже, що майже не відчуває дискомфорту в Україні через те, що вона – кримська татарка:
«У мене багато друзів – українці, росіяни, усі! Вони мене люблять за те, що я людина. Ніхто з них мені не говорить, що ти – татарка, не будемо з тобою. Хоча, були такі люди. Але вони самі собі шкодили, своєму внутрішньому світові».
Наджиє живе з мамою Ефтаде, яка для неї є найбільшим авторитетом.
Ефтаде народилася у місцях депортації – в Узбекистані, і лише після здобуття Україною незалежності повернулася на бутьківщину. Разом з мамою і за підтримки рідні, Наджиє багато років будує дім – лише на дві кімнати у тісному Старому Місті. Власне житло – найбільша її мрія:
«Мені дуже б хотілося мати власний будинок. Він в нас зараз є, але недобудований... Як кажуть, дім – це моя фортеця».
Ще одна мрія Наджиє – стати медиком, лікарем чи медсестрою, але обов’язково працювати з дітьми. Поки що мрію доведеться відкласти – в медуніверситет Наджиє не пройшла по конкурсу і подала документи на турецьку та кримськотатарську філологію. Каже, такі знання – не зашкодять. Наджиє переконана, що за мрію треба боротися:
«Це залежить тільки від мене, від моїх досягнень. Все, чого я хочу, я досягатиму хоч і довго, але власними силами. І я досягну цього. Я хочу бути лікарем і наступного року я знову поступатиму до медичного університету».
Наджиє не подобається бідність та безправ’я, з якими зіштовхуються її рідні, і корупція у вузах, і те, що, аби поговорити рідною мовою, щоб не її забути, спеціально їздить до прабабусі. Але дівчина впевнена, що все це можна виправити за двох умов:
«Найголовніше, я б дуже хотіла, щоб не було війни, загроза якої зараз нависла над світом. І ще хочу, щоб президент чи прем’єр, хто б не був на цій посаді – думали про людей і про майбутнє України».
«Я люблю свою країну – Україну, свій Крим, свій Сімферополь, де я народилася».
Дівчина каже, що майже не відчуває дискомфорту в Україні через те, що вона – кримська татарка:
«У мене багато друзів – українці, росіяни, усі! Вони мене люблять за те, що я людина. Ніхто з них мені не говорить, що ти – татарка, не будемо з тобою. Хоча, були такі люди. Але вони самі собі шкодили, своєму внутрішньому світові».
Наджиє живе з мамою Ефтаде, яка для неї є найбільшим авторитетом.
Ефтаде народилася у місцях депортації – в Узбекистані, і лише після здобуття Україною незалежності повернулася на бутьківщину. Разом з мамою і за підтримки рідні, Наджиє багато років будує дім – лише на дві кімнати у тісному Старому Місті. Власне житло – найбільша її мрія:
«Мені дуже б хотілося мати власний будинок. Він в нас зараз є, але недобудований... Як кажуть, дім – це моя фортеця».
Ще одна мрія Наджиє – стати медиком, лікарем чи медсестрою, але обов’язково працювати з дітьми. Поки що мрію доведеться відкласти – в медуніверситет Наджиє не пройшла по конкурсу і подала документи на турецьку та кримськотатарську філологію. Каже, такі знання – не зашкодять. Наджиє переконана, що за мрію треба боротися:
«Це залежить тільки від мене, від моїх досягнень. Все, чого я хочу, я досягатиму хоч і довго, але власними силами. І я досягну цього. Я хочу бути лікарем і наступного року я знову поступатиму до медичного університету».
Наджиє не подобається бідність та безправ’я, з якими зіштовхуються її рідні, і корупція у вузах, і те, що, аби поговорити рідною мовою, щоб не її забути, спеціально їздить до прабабусі. Але дівчина впевнена, що все це можна виправити за двох умов:
«Найголовніше, я б дуже хотіла, щоб не було війни, загроза якої зараз нависла над світом. І ще хочу, щоб президент чи прем’єр, хто б не був на цій посаді – думали про людей і про майбутнє України».
