День Незалежності і день свого народження де зустрічаєш?
Завжди в Україні. Лише 13-ліття зустрічала за океаном і було не так весело, як тут. А тут свято відчувається, люди святково вбрані, у вишиванках, всі веселі, феєрверки...
Яким пам’ятають день твого народження твої рідні?
Бабуся Людмила цей день називає особливим. Каже, що дуже усі хвилювалися, а потім радості не було меж – Україна стала незалежною. І я у них народилася.
Чим відрізняється Україна від Америки?
Стосунками між людьми. У мене тут усі найкращі друзі ще з першого класу.
Мені тут тепло і затишно. Є з ким і про що поговорити. В Америці ж люди замкнутіші, кожен сам по собі. Крім того, мені там бракує української мови, бо живу в російсько-англомовному середовищі.
За Україною сумуєш?
Так. Прошу маму страви українські готвувати. І ще ресторанчик у нас такий маленький є на Брайтон-біч, «Глечик» називається. Там все домашнє, чисто українське, дуже смачне.
Що знаєш про свій рід?
Знаю, що мій прадід Григорій Гончар був Героєм Радянського Союзу, на весь Франківськ таких було лише кілька. Рідні кажуть, що він чесно воював проти фашистів. Пам'ятаю, як він мені ляльку подарував, вона десь у мене до цього часу є.
Яким бачиш своє майбутнє?
Розраховую на себе, але ким хочу стати, ще не визначилась— чи медиком, як один із дідусів, чи в бізнес іти. Спочатку хочу вивчитися там у коледжі, а потім, може, сюди приїду, продовжу тут учитися і буду працювати. Може, заміж вийду тут, в Україні. Дуже хочу, щоб тут з кожним роком ставало все краще.
Завжди в Україні. Лише 13-ліття зустрічала за океаном і було не так весело, як тут. А тут свято відчувається, люди святково вбрані, у вишиванках, всі веселі, феєрверки...
Яким пам’ятають день твого народження твої рідні?
Бабуся Людмила цей день називає особливим. Каже, що дуже усі хвилювалися, а потім радості не було меж – Україна стала незалежною. І я у них народилася.
Чим відрізняється Україна від Америки?
Стосунками між людьми. У мене тут усі найкращі друзі ще з першого класу.
Мені тут тепло і затишно. Є з ким і про що поговорити. В Америці ж люди замкнутіші, кожен сам по собі. Крім того, мені там бракує української мови, бо живу в російсько-англомовному середовищі.
За Україною сумуєш?
Так. Прошу маму страви українські готвувати. І ще ресторанчик у нас такий маленький є на Брайтон-біч, «Глечик» називається. Там все домашнє, чисто українське, дуже смачне.
Що знаєш про свій рід?
Знаю, що мій прадід Григорій Гончар був Героєм Радянського Союзу, на весь Франківськ таких було лише кілька. Рідні кажуть, що він чесно воював проти фашистів. Пам'ятаю, як він мені ляльку подарував, вона десь у мене до цього часу є.
Яким бачиш своє майбутнє?
Розраховую на себе, але ким хочу стати, ще не визначилась— чи медиком, як один із дідусів, чи в бізнес іти. Спочатку хочу вивчитися там у коледжі, а потім, може, сюди приїду, продовжу тут учитися і буду працювати. Може, заміж вийду тут, в Україні. Дуже хочу, щоб тут з кожним роком ставало все краще.
