«Перші школи і перший вищий навчальний заклад на Русі виникли в Києві, тому саме у нашому древньому місті вирішили створити Педагогічний музей, – писав тоді часопис «Київське слово». – Робота музею надасть можливість самоосвіти і саморозвитку не лише викладачам середніх шкіл, але й вчителям у глухих селах, які торують важкий шлях, просвітлюючи темні народні маси».
Газета «Киевлянін» у публікаціях на цю тему повідомляла про суть облаштування майбутнього закладу. Тож «у музеї постане колекція наочного приладдя для початкових середніх і промислових навчальних закладів, предметів з архітектури, гігієни, фізичного виховання і головне, як зазначав автор публікації, діятиме спеціальна педагогічна бібліотека, нею зможуть користуватися всі працівники навчальних закладів Київського освітнього округу».
За короткий час від оприлюднення ініціативи Міністерства Народної Просвіти Музей розпочав свою роботу. Кілька перших років експозицію розміщували в орендованих приміщеннях. А 1912 року за проектом архітектора Альошина коштом лісопромисловця Семена Могильовцева було споруджено триповерхову будівлю Педагогічного Музею. (Нині вона знана киянами як Будинок вчителя).
В аудиторіях Музею проходили лекції кращих педагогів, відбувалися недільні читання і концерти, а влітку працювали курси для народних вчителів.
Там, де засідала Українська Центральна Рада, створили Музей Леніна
«Педагогічний музей – це гордість нашого міста», – писав часопис «Київське слово».
1917-18 років у приміщенні музею працював вищий представницький орган України – Українська Центральна Рада.
Музейна експозиція весь цей час діяла аж до остаточного встановлення в Києві радянської влади. Нові господарі започаткували радикальні зміни. Спершу кілька днів на подвір’ї палили багаття з бібліотечних книг, потім облаштували в будівлі Пролетарський музей, далі – Музей революції і, нарешті, Музей Леніна. Лише 1982 року, коли інвентар вождя пролетаріату переправили в іншу будівлю, вчителям Києва повернули їхню власність для Будинку вчителя.
(Київ – Прага)
Газета «Киевлянін» у публікаціях на цю тему повідомляла про суть облаштування майбутнього закладу. Тож «у музеї постане колекція наочного приладдя для початкових середніх і промислових навчальних закладів, предметів з архітектури, гігієни, фізичного виховання і головне, як зазначав автор публікації, діятиме спеціальна педагогічна бібліотека, нею зможуть користуватися всі працівники навчальних закладів Київського освітнього округу».
За короткий час від оприлюднення ініціативи Міністерства Народної Просвіти Музей розпочав свою роботу. Кілька перших років експозицію розміщували в орендованих приміщеннях. А 1912 року за проектом архітектора Альошина коштом лісопромисловця Семена Могильовцева було споруджено триповерхову будівлю Педагогічного Музею. (Нині вона знана киянами як Будинок вчителя).
В аудиторіях Музею проходили лекції кращих педагогів, відбувалися недільні читання і концерти, а влітку працювали курси для народних вчителів.
Там, де засідала Українська Центральна Рада, створили Музей Леніна
«Педагогічний музей – це гордість нашого міста», – писав часопис «Київське слово».
1917-18 років у приміщенні музею працював вищий представницький орган України – Українська Центральна Рада.
Музейна експозиція весь цей час діяла аж до остаточного встановлення в Києві радянської влади. Нові господарі започаткували радикальні зміни. Спершу кілька днів на подвір’ї палили багаття з бібліотечних книг, потім облаштували в будівлі Пролетарський музей, далі – Музей революції і, нарешті, Музей Леніна. Лише 1982 року, коли інвентар вождя пролетаріату переправили в іншу будівлю, вчителям Києва повернули їхню власність для Будинку вчителя.
(Київ – Прага)
