Доступність посилання

ТОП новини
16 Жовтень 2019, Київ 19:39

Сильні духом: написати українську книжку й видати – вже подвиг?


Гості Вечірньої Свободи: Надія Степула - поетеса, журналіст; Гудковський Василь - генеральний директор літературної агенції "Піраміда"; Олександр Красовицький -директор видавництва "Фоліо", який видав останню книжку Юрія Покальчука; Віра Соловйова - директор видавництва "Дім "Києво-Могилянська Академія"

Надія Степула у студії Радіо Свобода
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)

Роман Скрипін: Сьогодні ми багато говоритимемо про Юрія Покальчука. Він пішов з життя 9 вересня. Поховали Юрія сьогодні.

За дивним збігом, сьогодні у Львові почався вже традиційний форум видавців, книжкове свято.

Отже, життя триває, і воно дарує нелегкі випробування тим, хто наважився писати книжки українською та видавати їх. Праця героїчна, зважаючи на несприятливу ринкову кон’юнктуру.

Часом складається враження, що українська книжка існує всупереч всьому. І ключову роль у цьому відіграють передусім непересічні особистості, такі, скажімо, як Юрій Покальчук.

Надія Степула: Ірен Роздобудько, коли хтось із журналістів підійшов до неї з мікрофоном, сказала, що вона собі уявляє, що зараз Юрій Покальчук сидить на якомусь острові індонезійському і в оточенні дуже гарних дівчат сам у вінку співає гарних пісень.

І це прозвучало так не просто оптимістично… Всі знають, що душа торує дорогу до Бога такими шляхами, яких ми не знаємо. І всі знають, ті, що знали, ким був, яким був Юрій, що це дуже підходить до нього, до образу його душі. Бо, очевидно, що він зараз справді ловить вітер десь там далеко у небі. Але залишився він саме таким: великим оптимістом, доброю людиною, який міг допомогти і стражденним, і всіх розумів…

Ну, про нього можна безкінечно говорити.

Роман Скрипін: Про тих, хто пішов з життя, не можна говорити погано.

Дехто собі в Інтернеті у «Блогах» дозволяє характеризувати Юрія Покальчука як такого розпусника, оскільки він, очевидно, чіпляв те, про що люди бояться говорити, коли йдеться про еротичні твори якісь.

Надія Степула:
Річ у тім, що у нашому суспільстві чомусь давним-давно вже склався такий стереотип, що ось розпусництво, якщо про нього хтось говорить або пише, то сам той, хто написав, теж розпусник.

У нього є еротичні книжки, твори. І це одні з перших, які в Україні показали справді людям, що може бути еротика, не порнографія, а еротика.

Роман Скрипін: Він мало того, що сам писав, він займався перекладами скандальних, якщо можна так схарактеризувати, письменників. Згадати того ж самого Жана Жене.

І те, що видавали в Україні, воно було революційним. І, очевидно, соціум через шок, але такі твори сприймав. Треба віддати належне.


Надія Степула: Хтось мусить перекладати і скандальну літературу, щоб ми мали уявлення про те, що діється у світі. У нас дуже мало такого уявлення. Перекладів надто мало. Мало того, що перекладачів немає…
Надія Степула:
Хтось мусить перекладати і скандальну літературу, щоб ми мали уявлення про те, що діється у світі. У нас дуже мало такого уявлення. Перекладів надто мало. Мало того, що перекладачів немає…

Роман Скрипін: Так. Ми ж не маємо вивчати тільки спадок Леніна у перекладі українською. Правда ж?

Надія Степула: Та власне.

Роман Скрипін: Залишмо Леніна.

Пане Красовицький, я знаю, що Ви сьогодні літаком з Києва до Львова і попрощалися з Юрієм Покальчуком та поїхали відразу на форум. Це правда?


Олександр Красовицький: Так. Сьогодні вдень я був на панахиді, а потім у Львів.

До речі, можу сказати, що в нас у «Фоліо» два стенди. На обох у програмах зустрічі з читачами (фраза незрозуміла) є ім’я Юрія Покальчука, який до останнього дня мріяв встигнути ще, він знав про свою хворобу, але мріяв встигнути поспілкуватися з читачами. І ми до форуму видали дві нові книжки Юрка Покальчука - поезію і прозу.

Роман Скрипін: Не можна вгадати, що з нами станеться в житті завтра насправді. І кожна людина не є вічною. І, очевидно, що те, що ви зробили, є, скажімо так, найліпшим монументом у день поховання для Юрія Покальчука.

І, власне, й старт форуму у Львові, тому що це показує, що життя дійсно не закінчується, і Юрій Покальчук далі продовжується для нас у тих книжках, які ви там презентували.

Але я хотів би, щоб Ви більше розповіли про презентацію книжок, що це за книжки.

Вважайте, що це є промо і посмертна реклама творів Юрія Покальчука. Я Вам це дозволяю зробити. Це взагалі виняток з правил.

І я хочу, щоб Ви розповіли про той вечір пам’яті, який заплановано або який відбувся в межах Львівського книжкового форуму.


Олександр Красовицький: Спочатку про нові книжки.

Я б сказав так, що було б невірно говорити про Покальчука як про письменника про скандальні книжки. Ні. Він писав книжки про любов.

Було два варіанти книжок. Це такий відчайдушний лірик в поезії і людина, яка працювали на грані дозволеного. Тому і дві нові книжки, до речі, саме такі: одна лірична, друга еротична.

Роман Скрипін: Юрко Покальчук завжди насправді ходив, ніби, по межі чогось дозволеного і недозволеного, граючи, розумієте, з усталеними смаками цієї громади, яка себе називає «українська нація» або просто...

Олександр Красовицький: Ну, він же був у літературі таким же, як у житті.

Роман Скрипін: Абсолютно правильно.

Олександр Красовицький: Він буде відкритою людиною і в своїй прозі теж відкритою людиною був. І коли він, скажімо, працював у дитячій колонії, то це було теж, це не піарився таким чином, він працював там, бо він любив цих людей.

Олександр Красовицький: Юрко Покальчук писав про те, що він пережив.
І також з книжками. Він писав про те, що він пережив.

Роман Скрипін: Про це багато говорили.

Пані Степула, чи був Покальчук тією людиною, яка формувала українське книговидання, українське письменство? Оскільки, здається, це дійсно якийсь подвиг, коли люди і видають книжки, і пишуть українською мовою книжки попри кон’юнктуру ринку.


Надія Степула: Можна сказати, що був. Адже все, що ми скажемо, воно, з одного боку, справді якось відносно виглядає. Можна і так, можна і так.

Але річ у тому, що він написав більше 20 книжок, 27, він написав дуже багато різних публікацій, він багато чого переклав.

І Ви знаєте, оте, що він зробив, це можна було взяти в руки, прочитати, дивитися, ознайомитися. Він перекладав різні твори латиноамериканських письменників, світових…

Надія Степула: Юрко Покальчук не отримував премії. Від жодної влади, при якій він жив, він нічого такого не отримував, нагород жодних…
Це більше, ніж просто говорити про літературу, як робили, можливо, деякі його ровесники або писали там великі критичні книжки і отримували за це Шевченківські премії. Він не отримував премії. Від жодної влади, при якій він жив, він нічого такого не отримував, нагород жодних…

Роман Скрипін: Це характеристика насправді.

Надія Степула: І це велика характеристика.

А впливав він? Так. І найцікавіше, що він мав прямий зв'язок із читачем у тому плані, що його впізнавали, де б він не був, де він не працював би, а працював він у різних іпостасях. Його знали, його любили. І, напевне, для письменника це найвища похвала і найвища шана.

На жаль, у нас таких постатей надто мало, тому що ті постаті, які, начебто, мали би впливати своїми книжками, вони впливають тільки десь або з мікрофона, або ще звідкись. Вони не впливають книжками…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG