— Пане ректоре, надійшла вістка про продаж будинку Українського Вільного Університету в Мюнхені. Навіщо знадобився такий радикальний крок, адже можна сказати, що йдеться про історичну будівлю, придбану на пожертвування митрополита Йосипа Сліпого, в якій УВУ пропрацював понад 30 років?
— Є чотири дійові особи, які зв’язані з УВУ: УВУ і професорська колегія, приятелі УВУ як юридичний носій, і Римська Софія та Фундація УВУ в Нью-Йорку, котрі мали іпотеки. Професорська колегія вирішила одноголосно в липні 2007 року продати будинок, бо не було іншої альтернативи. Носії УВУ, приятелі УВУ, вирішили з одним голосом «проти» те саме. Римська Свята Софія в березні так само підтвердила, що немає іншого виходу, і також Фундація. Чому це було зроблено? В дусі патріарха Сліпого було вирішено, що найважливіше є продовження УВУ, а не зациклюватися на нерухомості.
— Чи, може, була все ж таки якась альтернатива, крім продажу?
— Це була єдина альтернатива. УВУ залишився майже без фондів. Після 17 років незалежної України УВУ не дістав від неї ніякої фінансової допомоги. Давно вже закінчилися дотації з Баварії й Німеччини. Ніяких договорів успішних не було з приватним сектором з України. Отже, не було ніякої альтернативи, ніж продати. І всі чинники, що я згадав, – Римська Свята Софія, Фундація, професорська колегія і юридичні носії УВУ, – розрізнили поміж будинком, який потребує понад чотири мільйони для капітального ремонту, бо якщо не вкладеться, то тоді можуть закрити, і тим, щоб рятувати УВУ.
— Український Вільний Університет – структура, яка допомогла зберегти вільну українську наукову думку в скрутний для України час. Тепер УВУ сам опинився в становищі, що йому не позаздриш. Чи демонструвала українська держава готовність надати університетові необхідну підтримку?
— Ясно, що законодавство України забороняє яку-небудь підтримку неукраїнського університету, а в очах України УВУ є неукраїнський університет – він розташований у Німеччині, – з державних фондів. Ну, то й не можна. Таким чином ми говоримо, якщо якесь обладнання і прийшло – кілька комп’ютерів або щось подібне – то це на 2–3 тисячі євро і не більше.
— Ви сказали, що не було успішних договорів із приватним сектором із України. Отже, інтерес із боку українських меценатів до УВУ все ж таки був?
— Був намір договорів, який мав бути перероблений на договір із одним підприємцем. Він то так і не підписав.
— Стару будівлю УВУ в Мюнхені продано – придбано іншу. Як на Вашу думку, тепер вистачить виручених грошей, щоб забезпечити подальше існування УВУ?
— Так, як ми вирахували з банками і фінансовими інституціями, це вистачить на певний час. Самозрозуміло, буде потреба більша, і ми маємо різні плани, щоб розвинути фінансування УВУ, включно з програмою MBA.
— А не могли б дещо докладніше розказати про плани Українського Вільного університету на майбутнє? І, зокрема, про згадану вами програму MBA?
— Вони є в ранній стадії, і ми поки що думаємо над тим, щоб створити курс MBA, який буде частково on-line і частково буде в класах. Це одна з альтернатив. А решта – ми далі продовжуємо. Змінили програму вже від 2007 року. Ми повністю в болонському процесі, що спрощує набір студентів. Ми набираємо близько 20 студентів кожного академічного року.
— Семестр в УВУ коштує 600 євро – досить солідна сума. Оскільки за навчання треба платити, університет автоматично перебуває в конкурентній боротьбі з іншим вищими навчальними закладами. Які переваги, на Вашу думку, мають випускники Українського Вільного Університету?
Чому наші студенти підуть до УВУ? Бо є різні вигоди бути в УВУ, порівнюючи з іншими університетами, а саме: існує можливість мати доступ до критичної маси викладачів, котрі здобули повну освіту на Заході. Це їм дає альтернативний спосіб думання, що доповнює їхнє навчання, котре вони мали в Україні. А також маємо дуже знаних українських професорів, наприклад, таких, як професор, доктор Ярослава Мельник, одна з найкращих спеціалістів із Івана Франка, тепер декан факультету україністики. І всі професори з України, так само, як і з Заходу, мають добрий контакт із німецьким академічним світом. Крім того, всі магістерські роботи і всі докторати мусять бути порівняльного характеру – Україна і якась країна Євросоюзу і так далі.
— Можна собі уявити, що переїзд у нове приміщення, тим більше переїзд цілого університету — це серйозна акція. Чи встигне університет все вчасно зробити, щоб уже в зимовому семестрі прийняти студентів?
— Усі студенти були повідомлені. Вже передбачені і курси з лекціями, отже, з того боку не буде проблеми.
— Пане ректоре, наскільки велике нове приміщення? Чи вистачить там місця для бібліотеки, яка вважається найбільшою спеціалізованою українською бібліотекою у Західній Європі?
— Будівля передбачена для офісів. Отже, нема втраченого місця, як у старому будинку на Пінценауерштрассе, де коридори і зле планування залишали дуже мало місця для навчального процесу і для бібліотеки. Так, там є абсолютно більше місця. Попри те, що будівля менша, є більше місця і для бібліотеки, і для навчальних лекційних залів.
— Є чотири дійові особи, які зв’язані з УВУ: УВУ і професорська колегія, приятелі УВУ як юридичний носій, і Римська Софія та Фундація УВУ в Нью-Йорку, котрі мали іпотеки. Професорська колегія вирішила одноголосно в липні 2007 року продати будинок, бо не було іншої альтернативи. Носії УВУ, приятелі УВУ, вирішили з одним голосом «проти» те саме. Римська Свята Софія в березні так само підтвердила, що немає іншого виходу, і також Фундація. Чому це було зроблено? В дусі патріарха Сліпого було вирішено, що найважливіше є продовження УВУ, а не зациклюватися на нерухомості.
— Чи, може, була все ж таки якась альтернатива, крім продажу?
— Це була єдина альтернатива. УВУ залишився майже без фондів. Після 17 років незалежної України УВУ не дістав від неї ніякої фінансової допомоги. Давно вже закінчилися дотації з Баварії й Німеччини. Ніяких договорів успішних не було з приватним сектором з України. Отже, не було ніякої альтернативи, ніж продати. І всі чинники, що я згадав, – Римська Свята Софія, Фундація, професорська колегія і юридичні носії УВУ, – розрізнили поміж будинком, який потребує понад чотири мільйони для капітального ремонту, бо якщо не вкладеться, то тоді можуть закрити, і тим, щоб рятувати УВУ.
— Український Вільний Університет – структура, яка допомогла зберегти вільну українську наукову думку в скрутний для України час. Тепер УВУ сам опинився в становищі, що йому не позаздриш. Чи демонструвала українська держава готовність надати університетові необхідну підтримку?
— Ясно, що законодавство України забороняє яку-небудь підтримку неукраїнського університету, а в очах України УВУ є неукраїнський університет – він розташований у Німеччині, – з державних фондів. Ну, то й не можна. Таким чином ми говоримо, якщо якесь обладнання і прийшло – кілька комп’ютерів або щось подібне – то це на 2–3 тисячі євро і не більше.
— Ви сказали, що не було успішних договорів із приватним сектором із України. Отже, інтерес із боку українських меценатів до УВУ все ж таки був?
— Був намір договорів, який мав бути перероблений на договір із одним підприємцем. Він то так і не підписав.
— Стару будівлю УВУ в Мюнхені продано – придбано іншу. Як на Вашу думку, тепер вистачить виручених грошей, щоб забезпечити подальше існування УВУ?
— Так, як ми вирахували з банками і фінансовими інституціями, це вистачить на певний час. Самозрозуміло, буде потреба більша, і ми маємо різні плани, щоб розвинути фінансування УВУ, включно з програмою MBA.
— А не могли б дещо докладніше розказати про плани Українського Вільного університету на майбутнє? І, зокрема, про згадану вами програму MBA?
— Вони є в ранній стадії, і ми поки що думаємо над тим, щоб створити курс MBA, який буде частково on-line і частково буде в класах. Це одна з альтернатив. А решта – ми далі продовжуємо. Змінили програму вже від 2007 року. Ми повністю в болонському процесі, що спрощує набір студентів. Ми набираємо близько 20 студентів кожного академічного року.
— Семестр в УВУ коштує 600 євро – досить солідна сума. Оскільки за навчання треба платити, університет автоматично перебуває в конкурентній боротьбі з іншим вищими навчальними закладами. Які переваги, на Вашу думку, мають випускники Українського Вільного Університету?
Чому наші студенти підуть до УВУ? Бо є різні вигоди бути в УВУ, порівнюючи з іншими університетами, а саме: існує можливість мати доступ до критичної маси викладачів, котрі здобули повну освіту на Заході. Це їм дає альтернативний спосіб думання, що доповнює їхнє навчання, котре вони мали в Україні. А також маємо дуже знаних українських професорів, наприклад, таких, як професор, доктор Ярослава Мельник, одна з найкращих спеціалістів із Івана Франка, тепер декан факультету україністики. І всі професори з України, так само, як і з Заходу, мають добрий контакт із німецьким академічним світом. Крім того, всі магістерські роботи і всі докторати мусять бути порівняльного характеру – Україна і якась країна Євросоюзу і так далі.
— Можна собі уявити, що переїзд у нове приміщення, тим більше переїзд цілого університету — це серйозна акція. Чи встигне університет все вчасно зробити, щоб уже в зимовому семестрі прийняти студентів?
— Усі студенти були повідомлені. Вже передбачені і курси з лекціями, отже, з того боку не буде проблеми.
— Пане ректоре, наскільки велике нове приміщення? Чи вистачить там місця для бібліотеки, яка вважається найбільшою спеціалізованою українською бібліотекою у Західній Європі?
— Будівля передбачена для офісів. Отже, нема втраченого місця, як у старому будинку на Пінценауерштрассе, де коридори і зле планування залишали дуже мало місця для навчального процесу і для бібліотеки. Так, там є абсолютно більше місця. Попри те, що будівля менша, є більше місця і для бібліотеки, і для навчальних лекційних залів.
