Ще в 1923 році просвітянин Федір Пекарський домігся від польської влади відкриття приватної гімназії з викладанням українською мовою. Учителями зголосилися стати чимало просвітян із Волині, Галичини, Наддніпрянщини.
Усі вони, попри свою національність, демонстрували релігійну та національну терпимість, пригадують нині вже старенькі учні.
Щоправда, були й гірші часи, коли для того, щоб викладати українською фізику та хімію, належало брати щороку дозволи у польської влади.
Гімназія притягувала до себе неординарних людей. Тут викладали відомий археолог і океанолог Юрій Шумовський, видатний художник Георгій Косміаді… Керівниками ОУН на північно-західних землях став випускник гімназії Володимир Робітницький та його колега Ростислав Волошин…
І хоча цих людей уже немає, пам’ять про них і їхню діяльність щороку поновлюють їхні діти, котрі не забувають ні про Рівне, ні про свою гімназію.
Їм сурми не грали…
Доля викладачів та учнів патріотичного закладу була складною. 1942 року нацисти заарештували значну частину старшокласників, деякі встигли податися до УПА.
Михайло Гуцуляк заснував ще дві українські гімназії – спочатку у Відні, згодом – у таборі біженців. Нині його син, відомий канадсько-український меценат Ераст Гуцуляк, усіма силами підтримує діяльність улюбленого закладу в Україні.
«Батько, виїхавши в еміграцію, жив тією гімназією, то була його душа… І він передав мені іскру любові до України. Я вже в Канаді 70 років. А та іскра до України не згасла», – запевняє він.
«Нашого цвіту по всьому світу» – це про випускників Рівненської української гімназії. Сьогодні вони з’їхалися ще й для того, щоб підтримати в юних гімназистах прагнення до навчання і дух патріотизму, каже донька Георгія Косміаді, відома художниця Надія Косміаді, нині громадянка Італії.
«Батько завжди мене брав з собою на уроки, вечори і свята, коли тут викладав. Гімназія була моїм другим домом. І зараз, коли я приїжджаю до Рівного, відпочиваю тут і набираюся сил, щоб творити далі. Батько не зміг забрати з собою своїх картин і завжди мріяв про Рівне, хотів повернутися. Він не дочекався – я змогла сюди приїхати…»
Від історії до сучасності
Рівненську Першу гімназію відновили тільки у 1994 році за сприяння закордонних українців, котрі всіляко підтримують навчальний заклад і донині. Приймають сюди за конкурсом, адже її учні повинні підтримувати той рівень знань, яким пишалися її випускники ще вісім десятиліть тому, розповідає директор Тетяна Кухарчук.
Перше місце у Рівному за результатами незалежного тестування з української мови та історії і третє з математики – відмінний результат її випускників, каже вона: «Ми єдині в області маємо чотири максимальні результати з незалежного зовнішнього тестування, 80 учнів стали призерами на міських та обласних олімпіадах, троє – всеукраїнських…»
Насправді Рівненська українська гімназія – звичайний навчальний заклад. Із однією відмінністю: з пам’яттю про історію й оптимістичними поглядами у майбутнє.
Такими «звичайними», кажуть освітяни, мали б бути всі українські школи. І тоді ні щодо мови, ні щодо історії між громадянами України не існувало б суперечок, впевнені гімназисти та вчителі.
(Рівне – Прага – Київ)
Усі вони, попри свою національність, демонстрували релігійну та національну терпимість, пригадують нині вже старенькі учні.
Щоправда, були й гірші часи, коли для того, щоб викладати українською фізику та хімію, належало брати щороку дозволи у польської влади.
Гімназія притягувала до себе неординарних людей. Тут викладали відомий археолог і океанолог Юрій Шумовський, видатний художник Георгій Косміаді… Керівниками ОУН на північно-західних землях став випускник гімназії Володимир Робітницький та його колега Ростислав Волошин…
І хоча цих людей уже немає, пам’ять про них і їхню діяльність щороку поновлюють їхні діти, котрі не забувають ні про Рівне, ні про свою гімназію.
Їм сурми не грали…
Доля викладачів та учнів патріотичного закладу була складною. 1942 року нацисти заарештували значну частину старшокласників, деякі встигли податися до УПА.
Михайло Гуцуляк заснував ще дві українські гімназії – спочатку у Відні, згодом – у таборі біженців. Нині його син, відомий канадсько-український меценат Ераст Гуцуляк, усіма силами підтримує діяльність улюбленого закладу в Україні.
«Батько, виїхавши в еміграцію, жив тією гімназією, то була його душа… І він передав мені іскру любові до України. Я вже в Канаді 70 років. А та іскра до України не згасла», – запевняє він.
«Нашого цвіту по всьому світу» – це про випускників Рівненської української гімназії. Сьогодні вони з’їхалися ще й для того, щоб підтримати в юних гімназистах прагнення до навчання і дух патріотизму, каже донька Георгія Косміаді, відома художниця Надія Косміаді, нині громадянка Італії.
«Батько завжди мене брав з собою на уроки, вечори і свята, коли тут викладав. Гімназія була моїм другим домом. І зараз, коли я приїжджаю до Рівного, відпочиваю тут і набираюся сил, щоб творити далі. Батько не зміг забрати з собою своїх картин і завжди мріяв про Рівне, хотів повернутися. Він не дочекався – я змогла сюди приїхати…»
Від історії до сучасності
Рівненську Першу гімназію відновили тільки у 1994 році за сприяння закордонних українців, котрі всіляко підтримують навчальний заклад і донині. Приймають сюди за конкурсом, адже її учні повинні підтримувати той рівень знань, яким пишалися її випускники ще вісім десятиліть тому, розповідає директор Тетяна Кухарчук.
Перше місце у Рівному за результатами незалежного тестування з української мови та історії і третє з математики – відмінний результат її випускників, каже вона: «Ми єдині в області маємо чотири максимальні результати з незалежного зовнішнього тестування, 80 учнів стали призерами на міських та обласних олімпіадах, троє – всеукраїнських…»
Насправді Рівненська українська гімназія – звичайний навчальний заклад. Із однією відмінністю: з пам’яттю про історію й оптимістичними поглядами у майбутнє.
Такими «звичайними», кажуть освітяни, мали б бути всі українські школи. І тоді ні щодо мови, ні щодо історії між громадянами України не існувало б суперечок, впевнені гімназисти та вчителі.
(Рівне – Прага – Київ)
