Доступність посилання

ТОП новини
23 Квітень 2018, Київ 22:57

КУЛЬТ-МАЙДАН на Свободі. Римарук відійшов. УПА знову в бою


Київ – «Кінець вересня – період тоскно-тривожний. Відчуття безповоротності літа, прощання з чимось невловним...» - так написалося чи не в останньому «Культ-Майдані». До такого відчуття спричинилося багато що - і жаске відлуння трагедії Бабиного Яру, і почергові раптові відходи письменників – Аттили Могильного, Василя Кожелянка, Юрка Покальчука, Рути Вітер, Олекси Шеренгового - молодих і старших, повних сил і зневірених, але всіх – таких талановитих і таких єдино неповторних, і просто осіння щемливість.

Смерть поета Ігоря Римарука

Жовтень почався з того, що забрав поета Ігоря Римарука. Пару-трійку тижнів тому я з ним зустрівся на Прорізній і, – Ігор сіро-блідий, в чорній вишиванці, чорних джинсах, з пакетом в руці, – певна річ, разом опинилися в «Сузір’ї», відомій тамтешній кав’ярні, прихистку митців і богемствуючих різночинців. Ігор вертався, здається, з поминок за Покальчуком. «Я й у Львів не їздив, на Форум, хоч там мала презентуватися моя книжка, – пояснив. І, зітхнувши, додав: - Форум кожного рьоку (якось він так вимовляв – «рьоку», «дрюжина»), а похорони Покаля раз у житті...» Кава ще була, а те, що до кави, швидко скінчилося і я хотів докупити. «Та все є... – Ігор спритно дістав з-під столу свій пакет, а з нього літрову «Хортицю»... Ми ще довго говорили, про все й ні про що. Про вірші. Про поетів - поганих і лукавих, а більше – про хороших і щирих. Про життя. Про алкоголь. Тут Ігор трохи образився на мене, але нехай то буде між нами - я хотів, як краще... Підтяглися ще люди. Ще кава й до кави. Я невдовзі пішов, пообіцявши вірші для «Сучасності», він лишився - висока, вуглувата птаха, товсті лінзи окулярів, зволожене пасмо вибилося із забраного в косичку волосся, крапельки поту на чолі. «Старий, чого ви всі за мене переживаєте? То моє діло. І це ніяка не прьоблема...» Таким він і стоїть перед очима... А ще – в мене на плечі теліпається сумка, в якій уже місяці два лежить остання Римарукова книжка, «Бермудський трикутник», підписана автором ще на презентації, восени минулого року. Тоді я лише пробіг сторінками, відклавши до вільніших часів. Із запізненням часи такі настали, вчитався по справжньому в один вірш, другий, і вже не відривався надовго, смакуючи по ковтку. Тепер Ігор Римарук весь там - в рядках і в пам'яті.

УПА знову на марші

Середина жовтня - «упівський період», котрий в Україні різні політичні сили використовують по-своєму. Нинішній рік винятком, схоже, не стане. На 14 жовтня в Києві вже заплановано купу акцій, силове поле яких притягуватиме тисячі учасників під різнобарвними прапорами й взаємозаперечуючими гаслами. Так, на Софійському майдані, Майдані Незалежності й прилеглих центральних вулицях впродовж дня пройдуть акції на вшанування УПА, організовані ВО «Свобода», КУНом та Українською Народною Партією. Хода «Ми - українці», котру проводитиме УНП, за задумом, має зібрати до 70 тисяч учасників. Ну що ж, дай то Бог - мета справедлива й гідна. Щоправда, складається враження, що тема УПА, тема давно минулих визвольних змагань, на жаль, є чи не єдиною «ідеєю» сучасних партій патріотичного спектру. На якій вони, говорячи відвертіше, просто паразитують, прикриваючи чужим і - наголошую - давно минулим героїзмом власну оперетковість і пустопорожність. Вже на кажучи про так звані «ліві сили», для яких антиупівські виступи - чи не єдиний спосіб нагадати про своє існування. Все звично, аж до нудоти... Єдиною новинкою цьогорічних «антибандерівських» акцій є з'ява, поряд з традиційними КПУ та ПСПУ пані Вітренко, такої собі «Київської Русі» - новоспеченої і поки що абсолютно невідомої партії. Хоча, гадаю, й так все зрозуміло... У Львові - та й взагалі на Західній Україні - 66-річчя створення УПА відзначать дещо живіше, аніж де інде. Так, 12 жовтня в столиці Галичини пройде не лишень Марш Слави УПА, а й ціле театралізоване дійство. Воно відтворюватиме - ні багато, ні мало - бій чоти УПА проти енкаведистських загонів і передбачається, що в ньому буде задіяно до півтисячі учасників. Ворогуючі сторони могли б очолити сучасні політики - скажімо, лідер ВО «Свобода» Тягнибок, а з іншого боку - лідер львівських комуністів пан Голуб - тут тобі й безкоштовний піар, і зайва доза адреналіну, і «фізкультура-руханка», зовсім не зайва обом тілистим провідникам...

Пансіон

А на теренах, де свого часу зродилася та ж таки УПА, виникло нове починання. Точіше, відроджується забуте старе. На Волині, у Ковелі поновила роботу школа шляхетних українок, котра вже діяла тут на початку віку. Вже комплектуються групи і невдовзі волинські панни вивчатимуть Закон Божий, основи християнської моралі, етику, естетику, хореографію, музику й всілякі інші премудрощі. За чутками, Проня Прокопівна, депутат українського парламенту, котра просила не називати свого прізвища, вже ладнає «ламборджіні» до ковельського пансіону...

(Київ - Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG