Доступність посилання

24 Червень 2017, Київ 10:20

Голова фонду держмайна України Валентина Семенюк-Самсоненко: «Сьогодні 80% власності знаходиться у приватних руках – у капіталістів»


– Як Ви почуваєтеся? Давайте з цього почнемо, з нейтрального питання абсолютно.

– Я завжди своїм опонентам казала, коли була в парламенті: не діждуться. Сьогодні, працюючи на цій посаді, сил додає те, що я прекрасно розумію, що здоров’я треба берегти, але треба мати позицію, витримати всі навали, які є сьогодні. Тому сьогодні зранку зробила зарядку і намагаюся тримати себе в гарному стані.

– Сьогодні субота, а про що б Ви говорили в такій суботній програмі, чому б віддали перевагу?

– Звичайно, хотілося б говорити про здобутки України, про те, що болить кожній людині, а не те, що болить сьогодні навіть високопосадовцям, у тому числі і мені.

– Я Вам навіть віддам преференцію, якщо Ви хочете про це говорити. Задайте тему. Що болить кожній людині в Україні? Ви ж соціалістка, Ви мусите знати.

– Я можу сказати, що люди сьогодні в першу чергу хвилюються, чи зберігається робота, чи будуть мати вони своєчасно зарплату, чи у них є гарантія на забезпечення дітей освітою, чи зможуть вони полікуватися. І Ви знаєте, я постійно в суботу, в неділю намагаюся виїжджати і займатися партійними справами. І коли їду до себе на округ, в ті області, куди мене запрошують мої партійці, колеги та й моя жіноча організація, яку я очолюю, я в першу чергу дивлюся на те, що в багатьох людей проявляється велика зневіра, і дивлюся на те, що вони намагаються в даний час більше гуртуватися. І я бачу, що вони вже навчилися самі себе захищати.

Було, коли дивляться наверх і спостерігають тенденцію: «Ти дурак, сам дурак», коли йде боротьба між політичними раніше друзями, а тепер опонентами. І не розумієш, коли любов між ними, а коли не любов. Недавно мені довелося бути в одному з районних центрів, я навіть побачила: йшли похорони такої старенької бабусі і село зносилося, щоб її поховати. Я маю на увазі, зносили речі, зносили продукти харчування і таке інше.

І я побачила, що, напевно, люди стали ще згуртованішими і стають доброзичливими один до одного, бо навіть я запитала: «А коли ви в останній раз дивилися Савіка Шустера чи якусь інше передачу, «Інтер» і таке інше?» Вони кажуть: «Ми то дивимось все время». Але в більшості середній вік, і навіть я спостерігаю таку тенденцію у молоді: «Покажіть нам наше кіно, так як наше радіо, нашу якусь національну музику послухати».

І особливо це спостерігається, коли я раніше бачила, що це було в селах, що це було старше покоління, сьогодні можу сказати, що це стає тенденцією в місті, це вже стає тенденцією навіть зібратися ввечері поспілкуватися і подивитися спільно кінофільми. І це я не просто говорю, я просто бачила ці всі речі.

– Скажіть, а що Ви особисто дивитесь по телевізору?

– Як політик, новини завжди мушу дивитися, а в більшості люблю наше кіно.

– Зрозуміло, тобто від народу не далека – любите наше кіно, а новини змушені дивитися. Які новини Вам найбільше подобаються?

– Дивлюся «Перший національний».

– Сенсація дня: ми знайшли глядача «Першого національного».

– Повірте мені, скажу, чому «Перший національний» дивлюся. Тому що особливо в плані новин там подається інформація, більше почала подаватися інформація з сіл, з регіонів. Мені приємно, що почали запрошувати на передачу молодь, яка може говорити про політику.

Мені здається, що це дуже правильно робить національне телебачення, коли показує новини, а не влаштовує, вибачте, парламент в якомусь іншому каналі. Для мене як для парламентарія, який приймав Конституцію, який ухвалював багато законів, мені соромно, коли принижують таку інституцію демократії, як парламент. Я прийшла в перший раз в 1994 по округах. Стати депутатом по округу – це велика різниця, ніж стати депутатом по списку. Повірте мені, ти проходиш горнило, ти бачиш тих людей, ти їздиш, ти з ними зустрічаєшся.

І коли я дивлюся, як спокійно окремі політики принижують парламентаризм, я думаю, що їм всім треба потопати ніжками, пройти хоча б раз по округу, подивитися людям у вічі, бо я, наприклад, один раз згадую, як на засіданні Кабінету Міністрів проходила житлова програма, житловий кодекс, і я пам’ятаю, як пан Яценюк казав: «Що, знов пропонують соціальне житло, знов пропонують соціалістичні якісь дії?!» На що я йому сказала: «Шановний (він тоді був міністром економіки), правильно, для тебе як для представника лібералів, тебе не цікавить соціальне житло, але шановний, перший Указ Президента Кравчука був привести наше законодавство у відповідність до стандартів Ради Європи, а в стандартах зазначено, що держава повинна гарантувати соціальне житло, допомагати людям і таке інше».

І тому я, коли зараз слухаю, як пан Яценюк став лівішим мене, то я думаю, як добре, що я стільки років розказувала про соціалістичні ідеї. Коли нас не пустили в парламент, а сьогодні вже хоч ліберали почали говорити про соціалізм.

– Пані Семенюк-Самсоненко, давайте на цьому преференції закінчимо. Я вже зрозумів, що Ви Яценюка не любите.

– Чому? Я шаную його, просто мені приємно, що він прозрів.

– Ну Ви ж голос його показували так. Сарказм.

– Ні, це не сарказм, це підтвердження того, що людина, напевно, почала їздити по регіонах, я дуже його вітаю за це, він зустрічається з людьми, і це дуже гарно. І я думаю, чим більше депутати будуть їздити в регіони, до людей, тим більше вони будуть ставати лівішими, бо люди хочуть справедливості, а коли наші політики злетіли вверх, і їх посадили на великі посади, не топаючи ніжками по селах, по районах, по областях, то я думаю, якщо на вибори вони трошки походять там, то вони стануть більше думати про людей.

– Я зрозумів, що Ви – прихильниця мажоритарної системи. Але це питання – дуже дискусійне, насправді.

– Я підтримувала виборчу кампанію пропорційну, бо я вважаю, що рано чи пізно політичне структурування повинно бути. Я за ту справу і за той проект закону, який ми пропонували в 2002 році, щоб була виборча система пропорційна, але з відкритими списками. На жаль, тоді нас, соціалістів, не підтримали і пішли на таке прийняття, тому маємо те, що маємо.

– На цьому дозвольте поставити крапку в преференційності. Найперше я Вас хотів би запитати, тепер користуючись своїм правом як ведучого. Чим можна пояснити Вашу живучість на посаді Голови Фонду держмайна України?

Вас призначили в постреволюційний, так би мовити, період, в квітні 2005 року. Після того мінялися уряди, мінялися Верховні Ради, а Валентина Семенюк хіба що додала в своєму прізвищі – вона стала Семенюк-Самсоненко, а лишилася Головою Фонду держмайна України.

– Я завжди залишалася на своєму місці і завжди діяла по закону. Мені було це нелегко, тому що кожний прихід і зміна уряду призводила до того, що один ревізував іншого, інший ревізував ще іншого. І ця недовірливість показала мені в одному: що ти завжди дій по закону. І я пам’ятаю, як при першому пришесті Юлії Володимирівни спочатку думали, що я буду виконувати всі команди «фас», а я сказала: «Вибачте, ви хочете повернути майно, ви хочете навести порядок? Ви на Майдані обіцяли, що приймете закон про реприватизацію, про націоналізацію, так от давайте приймаймо. А так – забери в одного, а іншому дай, я діяти не буду, це, вибачте, не з правової точки зору, і це не демократично».

Друге питання, я можу сказати, що тоді це не дуже подобалося. І я про це відкрито заявила, і тоді я пам’ятаю свій прямий виступ на «П’ятому каналі», на Радіо Свобода, де я сказала про дурні доручення, які навіть не підписувались або не реєструвались в Кабінеті міністрів, я маю на увазі 2005 рік. Я пам’ятаю 2006 рік, уже з Єхануровим мені було працювати легше, бо він був Голова Фонду держмайна колись, із ним уже легше було працювати. При Вікторі Федоровичу Януковичу, я пам’ятаю, не було такого і при Єханурові, і при Януковичі, я спочатку до кінця сиділа на засіданні Кабінету Міністрів, я продивлялася всі документи, ні один документ не вийшов, якщо я не підписувала якийсь документ і не візувала.

Я пам’ятаю, я на засіданні Кабінету Міністрів спокійно, виважено говорила з правової точки зору і багато не погоджувалася з цим. І якщо Ви пам’ятаєте, навіть колись Микола Янович казав: «Я з тобою дуже багато сперечався, ти багато зі мною не погоджувалася, але я тепер ще раз переконався в тому, що ти була права, бо якби тоді ми були зробили щось не так, то сьогодні, напевно, до Партії регіонів були ще більші претензії за той період». Я вам можу сказати одне: як не знаєш, як робити, завжди дій по закону. І коли б влада не мінялася, ти завжди пишеш по закону.

– Є ще політична кон’юнктура. В Януковича і не мало б виникати питань до Вас, оскільки тоді «регіони» і соціалісти утворили антикризову коаліцію.

– Я вам можу сказати, що я дуже багато сперечалася на засіданні Кабінету Міністрів, коли хотіли створювати холдингову компанію по авіації, я не погодилася – і прийнято не було. Коли хотіли створити спільне підприємство по «Луганськтепловозу», я теж відповідно сперечалася. Коли стояло питання розпродати «Масандру», я теж не погодилась. У мене була можливість впливати.

– Тобто у Вас конфлікт лише виходить з Юлією Володимирівною Тимошенко. Коли вона є Прем’єром, у вас одразу є суперечності і є тертя, і Вас хочуть зняти з посади.

– Ви знаєте, у 2005 році, коли ми пройшли, у нас не було ніяких протиріч. Але протиріччя почались з того, що Юлія Володимирівна почала використовувати неправові дії в частині того розпродажу майна...

– З Ющенком у неї теж не було суперечностей, давайте згадаємо, спочатку.

– А нинішній захід пов’язаний лише з одним, тут Семенюк заважає лише в одному: вона непокірна в тому, щоб роздати те майно заради забаганок Юліїї Володимирівни, причому це робити в неправовий спосіб і, найголовніше, без будь-яких правових наслідків для держави, для економіки держави.

Тому що: як можна сприйняти або зрозуміти продаж об’єктів під час падіння на фондовому ринку? І почалось падіння на фондовому ринку не сьогодні, а в травні місяці. І саме чому в травні Юлія Володимирівна кричала: «Давайте бігом продамо «Одеський припортовий», та ще й в такий спосіб, в який вона хотіла, в себе в Кабінеті Міністрів. А причина в іншому, причина в тому, що саме падіння на фондовому ринку, розпочалося у кінці квітня, на початку травня, саме в цей період звільнилися вільні гроші в олігархів за кордоном, і саме в цей період треба продавати, бо цей об’єкт буде коштувати невелику суму.

– Давайте закінчимо попередню частину питання. Можливо, Ви на посаді, тому що Ви задовольняєте інтереси Президента Ющенка. От він Вам претензії не висловлював. Там Портнов хотів сісти на Ваше місце – Президент за Вас вступився, висунули Кожем’якіна – Президент за Вас вступився. Щось тут не так.

– Президент у 2005 році, коли я подала на звільнення з посади, коли продавали «Криворіжсталь», тому що я не погоджувалась тоді...

– Так Ви ж захворіли тоді.

– Я заяву Президенту про свою відставку написала, але він не прийняв мою відставку. Після того у мене були великі неприємності по «Луганськтепловозу», по інших об’єктах, і Президент мене критикував. Сьогодні Президент побачив, що для Семенюк головне – диктатура закону, а він як гарант Конституції відповідає за дотримання законів України. І тому він став на сторону не Семенюк-соціалістки, а він став на сторону букви закону і Конституції, і, крім того, він відповідає за економічну безпеку держави, а сьогодні у нас уже критична межа економічної безпеки. І тому Президент мене підтримує.

– Соціалісти йтимуть до парламенту?

– Обов’язково.

– Мені цікаво, що Ви будете говорити про Президента під час виборчої кампанії, чи будете говорити, що він – гарант Конституції, він бачить в Семенюк людину, яка дотримується закону, чи Ви будете нещадно його критикувати, що він не дотримується Конституції, не дотримується законів і втратив свою електоральну підтримку.

– Я, будучи 11 років в парламенті і будучи майже 10 років в опозиції, навчилася критикувати не як фізичних осіб, а за певні дії. Якщо були неправильні дії у Кучми, то я говорила, якщо проводили закони, які відповідали інтересам держави, я заходила до Кучми і закони підписувала. Так само і сьогодні. Я можу вам сказати одне: що я завжди критикувала владу по конкретних діях, а не абстрактно – «злочинна влада», «злочинний уряд» чи ще щось.

– Або «злочинний режим Кучми», намети там були на Хрещатику, Валентина Семенюк ходила там і потерпала від того. А тепер Мороз говорить, що при Кучмі, виявляється, не такий вже і режим злочинний був.


– Я потерпала від того, щоб і журналісти були вільні, отак само могли мені й іншим задавати питання, але коли я зараз подивилась, як журналістів поділили... Я боролася за свободу журналіста, за те, щоб він міг говорити, але виявилося, що я тільки змогла зробити для окремих журналістів відкритий гаманець, бо вони всі стали прикуплені або одним, або іншим кланом.

– Про кого це Ви говорите? Про мене?

– Я ж сказала: про окремих журналістів.

– А Ваш колега, між іншим, колишній – міністр Луценко – взагалі радить журналістам не втручатися в будь-які конфлікти і триматися подалі, бо вони можуть отримати по одному місцю.

– Від кого іншого, я б чула щось, а від Луценка...

– Так це ж Ваш колега. Пригріли.

– Розумієте, всі колишні стають дуже близькими тим, хто при владі, от тому ми їх туди відправляємо, значить, правильно ми їх навчили.

– Хто ж його любить? Президент, здається, не любить, як Вас.

– Раніше ж любили.

– До Вас Президент поблажливіше ставиться, ніж до міністра внутрішніх справ?


– Я не буваю на зібраннях, коли проводить Президент засідання, наприклад, із Луценком. Я можу тільки сказати, що сьогодні потрапити на якийсь телеканал, радіоканал, хіба що ви є виключенням, я дуже дякую, що я можу попасти, дуже складно, не маючи гаманця, навіть будучи на такій посаді. Тому мені дуже прикро, що сьогодні окремі журналісти стали обслугою для окремих олігархів.

Я щаслива тільки одним: я ні в якому разі не шкодую, що я в 2000-му році вийшла на Майдан, бо коли мене навіть папарацці фотографують і пишуть про мене щось, я кажу: «Пишіть, бо про мене можна писати, бо до тих, у кого є кораблі, літаки та острови, ви туди не доберетесь, а до мене ви можете». І тому я щаслива хоча б цим.

– А Ваш колишній колега міністр Луценко Вас не тягає на допити?

– Ні, слава Богу, не тягає, одне, що у мене був конфлікт, коли 6 лютого цього року пан Турчинов вирішив завести пана Портнова, то охорона, якій я плачу гроші, вирішила мене не допускати до Фонду держмайна, бо якусь прийняли постанову Кабінету Міністрів. І я після того звернулася до Президента, і, звичайно, я пішла на охорону, яку дав мені Президент і для мене особисто, і для Фонду державного майна України. Тобто з квітня у мене інша охорона, тому що я побачила, що пан Луценко може служити всім, кому потрібно.

Давайте я спрогнозую. Дай Бог, щоб я ще прийшла до Вас у цю студію, я Вам спрогнозую: зараз велика любов до Юлії Володимирівни, пройде по списку Юлії Володимирівни, через місяці три-чотири буде найулюбленішим до Партії регіонів. Дай Бог, щоб я помилилась.

– Його Колесніков терпіти не може.

– Тут же справа не тільки в Колесникові, тут зовсім в іншому справа. А тоді, знаєте, від великої любові до великої нелюбові один шаг.

– А у Вас над головою хмари ці розвіялися стосовно перебування Вас на посаді?

– Просто зараз не до мене, на тому й все, а хмари наді мною будуть завжди вітати, тому що як сьогодні в державі йде боротьба за владу і за майно, так вона і буде продовжуватись, тільки трошки перекинулась температура в інше місце.

– Ви самі тоді почали цю тему про те, що під час економічної кризи приватизаційний процес найрозумніше зупинити, тому що за дорого ви не продасте, тому що немає покупців, немає грошей. Тобто у нас приватизація не відбуватиметься в найближчі два роки, наскільки я розумію, оскільки прогнозують, що криза триватиме щонайменше два роки.

– Я Вам можу сказати, що вся приватизація зупинена не може бути. Для підприємств, там, де люди взяли в оренду невеличкі, наприклад, малі об’єкти, відкрили свій маленький бізнес, умовно називаю: кіоск, перукарню, друкарню, відповідно до Закону України про оренду державного і комунального майна, люди будуть викупляти, тому що люди вкладають гроші в ремонт, вони вклали свої гроші, і законодавство в цій частині не забороняє людям викупляти.

– Я мав на увазі велику приватизацію.

– Велика приватизація не може бути.

– Ви самі згадали «Одеський припортовий», приватизація якого призупинена, про «Укртелеком» можна згадати, а що є ще продати у державі?

– У нас ще два ювелірних заводи, у нас є питання енергетики, енергогенеруючі компанії, у нас не так уже, звичайно, багато залишилося, 20,3% власності. Тому я хочу сказати, якщо подивитись на Францію, на Англію, на ту саму Німеччину, вони в період інфляції і падіння на фондовому ринку, в цей час іде скупівля активів цими державами, але у них є інструмент – у них є закон про націоналізацію, у них є закон про реприватизацію, і вони роблять це на основі закону. А у нас поки що цих законів нема, а зробити це на основі понять, звичайно, ми зробити цього не можемо.

– Скільки на сьогоднішній день коштує «Укртелеком», якщо Ви робите певні оцінки (а Фонд держмайна, очевидно, має робити певні оцінки). Напередодні кризи скільки коштував «Укртелеком» і скільки коштує він сьогодні, під час кризи?

– По тій ціні, яку було вивчено Фондом державного майна, продаючи 0.72% на біржі, ви пам’ятаєте, яка це була велика боротьба, тому що всіх тих, хто хотів купити цей завод, він хотів, щоб акція коштувала 25 копійок, тоді по номіналу, по 25 копійок «Укртелеком» коштував 850 мільйонів доларів. Коли ми продали по 1,95 гривні, це було вже майже 4,7 мільярди доларів. На сьогодні той рівень падіння, який відбувся, він навіть нижчий номіналу, тому говорити про продаж «Укртелекому» неможливо.

– Не може статися так, що Вас приберуть з посади, призначать якогось виконуючого обов’язки і терміново приватизують «Укртелеком» за копійчану ціну?

– Зараз Кабінет Міністрів робить інший шлях. Він забирає до сфери управління державне підприємство, і як сказав в одному інтерв’ю, розміщеному в «Українській правді», пан Писаренко, керівники підприємств цих не задовольняють Кабінет Міністрів, не відповідають їхнім критеріям, правда, я не знаю, які критерії виставляються – у вигляді хабара чи гаманця для Кабінету Міністрів, і забирається до сфери управління Кабінету Міністрів.

– Це не є ноу-хау, тому що це випробував на Києві пан Черновецький.


– Але тут процедура інша. Коли відбувається забирання об’єкту, але не забирається об’єкт, забираються акції, а безпосередньо Кабінет Міністрів не має статусу юридичної особи, тому коли вони забирають і хочуть змінити керівника, це означає дуже просто – завели свого керівника, посадили члена фракції БЮТ, міністерство економіки теж під членом фракції БЮТ, підводять підприємство під банкрутство, тоді Онопенко, голова Верховного Суду, теж член фракції БЮТ, виносить рішення: іменем України продати «Телеком», і не треба тоді ні Фонду державного майна, ні Президента, все виносить іменем українського народу.

– А Ви думаєте, так буде?


– Я можу сказати, що акції і підприємства, які прийняти Кабінетом Міністрів передати до Кабінету Міністрів, передані не будуть. По-перше, відповідно до Закону про управління об’єктами державної власності, ініціатива повинна бути ініційована Фондом державного майна. Фонд державного майна такі постанови, які ухвалив Кабінет Міністрів не підтримав, бо сьогодні моєї візи там немає.

Раз немає згоди Фонду державного майна України, а Фонд державного майна не є органом виконавчої влади, тому ніякої передачі не може бути. Я не можу зробити, відповідно до Закону про статус державного службовця, я виконувати злочинні накази не буду, тому піду в суд.

– Я хотів би далі продовжити розмову стосовно приватизаційних процесів. І оскільки Ви одна з тих, хто постійно здіймає колотнечу, що треба «Криворіжсталь» повернути в державну власність вдруге вже, то не може статися таке, що ми знаємо, що під час кризи зупинився завод Ілліча, ми знаємо, що встають доменні печі, ми знаємо, що є криза у металургів України як основної галузі, яка забезпечує експорт, хіміків і так далі, і так далі. Чи не може статися так, що у «Міттала Стіла» зупиниться «Криворіжсталь» і він змушений буде її продавати, і продасть назад державі Україні, і зробить це за меншу суму, ніж купив?

– Хочу сказати, що сьогодні 80% власності знаходиться у приватних руках, у капіталістів.

– Капіталістів – як матюк, це в Вас говорить соціалістка, напевно.

– Вони капіталісти, вони взяли власність, вони взяли зобов’язання, що будуть, наприклад, дотримуватись тих умов конкурсу, який вони взяли. Якщо вони будуть приводити до того, що не будуть забезпечувати роботою, не будуть забезпечувати зарплатою, не будуть виконувати умови конкурсу, їм прийдеться прощатися з їхньою власністю. І все це доведеться робити виключно в рамках закону. Якщо я минулого тижня забрала «Луганські авіалінії» у компанії «ІСД», бо вони не виконали 8 пунктів по умовах конкурсу...

Причому коли ми склали акт, перевірку, я зібралася йти до суду, вони прийшли з мирним договором, згідні передати, це теж дозволяє законодавство. Вони просто зрозуміли, що треба прощатися і повертати, бо вони не виконали зобов’язання.

Я тепер відповідаю по «Криворіжсталі». Ви зверніть увагу, що у 2006 році, коли ми перший раз перевіряли «Криворіжсталь», вони не виконували Закон про оплату праці, не хотіли піднімати людям зарплату. Що я зробила – склали акт, перевірили, викликали на засідання спірної комісії, а спірна комісія виносить пропозиції про те, щоб звертатися до суду. Компанія зрозуміла, що треба підняти зарплату, підняла.

2006 рік, других півроку перевірка відбувається кожний квартал і кожні півроку – вони не хотіли виплачувати 13-ту зарплату, до мене надійшло 17 тисяч листів від людей, які написали, що «Міттал» не хоче виплачувати. Ми перевіряємо, так само складаємо акт, відповідно, на засіданні спірної комісії, правда, спірна комісія вже не тиждень засідала, а три дні – і компанія погодилась, виплатили всю 13-ту зарплату, виплатили дивіденди. Сьогодні я можу сказати, якщо буде зупинено завод, і не будуть виконані інвестиційні зобов’язання, будуть прощатися із об’єктом, і держава забере в руки і буде працювати.

– Може, взагалі не зупиниться «Міттал Стіл», тому що це є глобальна корпорація. А от завод Ілліча, не приватизований іноземцями, зупинився.

– Про повну зупинку заводу ще не йдеться, завод працює.

– А чому ж Янукович сказав, що зупинився? Перебільшення?

– Я говорила з Бойком. Якщо стоїть питання про зупинку заводу і якщо прийдеться прощатись, то будь-який буде прощатись. Я Вам навела приклад «Луганських авіаліній». Англія позабирала зараз в період падіння заводи – і нічого страшного, але вони забрали через закон про націоналізацію.

– Я трошки поміняю тему. От дивіться, Ваша риса – безпосередність, так чи ні?

– Так.

– Ви цим користуєтесь навмисно?

– Ні, я просто залишаюся сама собою і говорю правду так, як вона є, навіть коли це багатьом не подобається.

– Але ваша безпосередність Вас, звичайно, наближає до широких верств населення. Якщо порівняти Вас з пересічною українкою, то раніше Ви від неї не особливо відрізнялися. Я маю на увазі, такий загальний імідж, поведінка. Тут тема дуже делікатна. І тут щоб Вас не образити, давайте згадаємо фільм «Службовий роман» Рязанова, коли є ось такий образ Людмили Прокоф’євни, а потім вона змінюється.

Я спостерігаю щось подібне. У Вас помінявся імідж, Ви тепер не пересічна українка. Шкода, що тут немає телекамер, але я Вас бачу. І я можу переказати, що пані Валентина Семенюк-Самсоненко виглядає не так, як вона виглядала два роки тому або три роки. Що сталося з Вами?

– Коли ти стала не одна, коли ти знаєш, що в тебе є вдома половинка твоя, тебе чекає і та половинка тебе підтримує в такий складний період, як ось зараз, то, повірте, сил додається бути такою, як я є.

– Є у нас телефонний дзвінок. Будь ласка, говоріть, називайтеся, як Вас звати, звідки Ви, і ставте питання нашій гості.


– Слухач: Доброго дня. Я телефоную Вам з Вінницької області, місто Калинівка. У мене таке питання: по цукрових заводах що Ви можете сказати? Не один десяток вже порізаний на території взагалі України, в тому числі і село Кордилівка. Я думаю, Ви проїжджали, знаєте. До сих пір ніяких не можна вияснити питань: чий це завод, кому він належить і чи можливий такий варіант, щоб забрати опять в державу їх?

– Дуже гарне питання. І хочу сказати, той завод такий же самий мені болючий, як і тих 197 заводів, які були в Україні. А з них тепер працюючих тільки залишилася одна третина. Я ще раз хочу сказати, що виправити помилку можна лише одним – це прийняти закон про реприватизацію, повернути в руки держави, а потім або знайти іншого власника, або самій державі підняти його.

Хочу сказати, що із 100% підприємств, які приватизовані, 47% – це лежачі, це втрачені робочі місця, це втрачена зарплата і таке інше. І тому я завжди кажу: буде закон про реприватизацію, держава, якщо хоче навести лад у майнових питаннях, повинна взяти відповідальність.

– А хто ж прийме цей закон, якщо держава не працює, і поки що світла в кінці тунелю не видно? Кравчук сказав, що вибори не відбудуться в цьому році, наприклад.

– Я знаю, що якщо не в цьому році, то в січні вони будуть, і люди оберуть патріотів, і люди оберуть тих людей, які уже не сваряться між собою, а дійсно думають про Україну.

– Звідки ж з’являться ці патріоти, які не сваряться поміж собою?

– В 1993 році, коли мене висунули кандидатом в депутати, я ж проста була жінка з села, але нічого, стала депутатом.

– Повернемося до цієї теми простоти і краси після того, як послухаємо рекламу.

У Вас помінявся імідж, Ви виглядаєте зовсім по-іншому, вже не така канцелярська жінка, якщо можна так сказати. Я Вас не образив цим, сподіваюсь? Ви тепер виглядаєте, як шикарна пані, схудли. Поділіться рецептом для слухачок принаймні.

– Перш за все, хочу сказати, що вранці обов’язкова ранкова зарядка.

– Це що, присідання? Зарядка – це дуже широке поняття.

– Дуже проста, звичайна зарядка, яку ще колись, пам’ятаю, в школі робила, бігаючи на фізкультурі. Я просто, коли раніше робила п’ять разів, тепер мінімум роблю 20 раз. Обов’язково 45 хвилин, так, щоб аж добре пропотіти. Потім встаєш, душ, причому робиш контрастний – з холодною водою. І обов’язково розтирання рушником, який ще від моєї бабусі, звичайний полотняний рушник. Я навіть, куди б не їздила у відрядження, я завжди його брала.

– З льону, Ви маєте на увазі?

– З коноплі. Така, знаєте, груба десятка. Колись полотно ділилося на такі розміри.

– Тобто це такий пілінг відбувається природній?

– Природній пілінг такий нормальний. І зранку обов’язково борщ, обов’язково добре наїстись, в обід легеньке щось таке, салатики, може, тільки друге. А ввечері після шести, годин у п’ять намагаюсь попити час з якимось печивом, а більше стараюся з чорним хлібом, звичайний чорний хліб, білий зовсім виключила.

– Отак от пані Семенюк не відрізняється все ж таки від пересічної українки. А Вам доводиться з чоловіком, паном Самсоненко-Семенюк, можливо, відвідувати якісь світські раути?

– Я була тільки раз на такій вечірці, це у Яна Табачника. І другий раз була на виставці в Українському домі, на виставці реліквій.

– Я хотів запитати, Ви себе зручно почуваєте під час світських раутів?


– Уже стараюся бувати кругом заради того, щоб подивитись. Але більше стараюсь із чоловіком поїхати до батьків, чи до його, чи до своїх, дуже приємно, що вдома і в нього, і у мене добре сприймають нас діти. І мої діти кажуть йому «батьку», його діти – «мамо». Я постійно себе віддавала, особливо в ті роки вдовині, була в мене і на першому місці робота, і на другому, і на двадцятому.

Сьогодні я розумію: щоб бути сильним політиком, бути керівником такої інституції, як я, треба мати гарний сімейний затишок і мати гарний тил. І коли ти приходиш додому і тебе чоловік запитує: «Ти втомилася, може, тобі щось допомогти?», це додає сил, є з ким поділитися...

– Крім того, що Вас полюбили, пані Семенюк-Самсоненко себе полюбила тепер?

– Так. І найголовніше, що ще додало сили: тепер у мене вже п’ять онуків. У нас завжди з чоловіком неділя називається «бабусин день».

– Так Ви щасливі?

– Я щаслива просто, що до мене приходять внуки, вони зі мною спілкуються.

– І це не залежить від посади, яку Ви обіймаєте?

– Ні, я можу стати навколішки, на руки і на плечі посадити внуків... Колись мені мама моя розповідала: «Доню, дітей любиш – шкодуєш. Але внуки – в тисячу разів більше прив’язуєшся до них, ніж до дітей».

– Так нащо Вам ця посада? Киньте її і займайтеся власною сім’єю. У Вас є забезпечений чоловік, сподіваюсь, його не торкнеться економічна криза. Можливо, торкнулася, я нічого не знаю про його діяльність, Ви більше знаєте про це. Нащо Вам посада? У Вас життя забезпечене, у Вас фактично є щаслива родина.

– Діти мають свої сім’ї, я дуже щаслива з ними, але я не можу так свої знання, те, що я знаю, як можна Україну вивести з кризи, що я потрібна Україні, я не можу так залишити. Я коли в 1994 році стала депутатом Верховної Ради, мої односельчани першу сесію дивилися, як щось таке святе: «Там же ж наша!» І я коли приїжджаю додому, і всі в моєму окрузі кажуть: «Приїхала наша», я залишилася «нашою», я Вам хочу сказати, я не маю права підвести їх.

Я коли приїжджаю додому, мені тато розповів таку історію: у нас на Житомирщині було дуже багато партизанських загонів. І мій дідусь був в партизанському законі, а то тато був в селі, доводилось йому в німців пасти свині, і часто надовбати картоплі мішечок, а потім передати партизанам. Так от тато мені розповідав, що коли були партизанські загони, в тому числі з’єднання Ковпака, так тато розповідав, щоб село зберегти, були залишені дядько Степан старостою у селі. Дядько так працював, передавав інформацію партизанам, зате ні одну молоду людину не вивезли в Німеччину, зате ні одну людину не розстріляли, не було каральних акцій проти людей, він встигав попереджати всіх. Правда, за два тижні до звільнення села німці здогадалися, і хтось здав його, і дядька Степана розстріляли.

Я коли приїжджаю додому, то мені тато каже: «Доню, дядькові Степану було легше, ніж тобі сьогодні на цій посаді», але я кажу до нього: «Тату, напевно, моя така доля, бо я прекрасно розумію, що в 94-му році я дала своїм людям слово, що я не змінюся і буду робити все, щоб захистити і їх, і всіх людей».

І якщо моя доля усміхнулася: з селянської сім’ї, з сім’ї, яка виросла від землі, мама – проста колгоспниця, тато – столяр, він все життя будував будинки, він все життя будував людям, будував школи, лікарні, він був людиною творчою і є людиною творчою, сьогодні їм по 78 років, але вони дивляться на мене і кажуть: «Доню, ти не повинна схибити».

– У нас людям властиво заздрити. В селі не кажуть так – я вже буду вдаватися до фантазій певних: «От Валька, вирвалася в город, стала городська, і тепер вона така далека. Гляньте, чоловіка якого собі знайшла», – не кажуть?

– Як і в кожної людини, яка має успіх, є любимці і є нелюбимці. Сонце на небі одне. Але одному жарко, а іншому холодно. Не буває так, що немає, але все пізнається в порівнянні. І тому я з тим, з ким я спілкуюся, тим, кого я бачу, навіть коли у мене результат голосування: 87% голосують за Соцпартію і 54% найменше, говорить про те, що пам’ятають.

– Без політичної реклами дуже хочеться обійтися. Скажіть, Ви знаєте англійську мову?

– Ні, зі словником.

– І це ми побачили на телеканалі СТБ в репортажі з Анталії, коли Ви говорили: «ту кофє і один чай», пам’ятаєте цей випадок?

– Я не бачила цього репортажу. Я можу сказати, що такого я не говорила.

– Ні, чому? Це репортер знімав Вас якраз в цьому готелі в Анталії, скандальному отелі, з якого з’явилися спочатку знімки папарацці, а потім до Вас приїхала знімальна група.

– Значить, так. Так сказала.

– А Ви не бажаєте вивчити англійську мову? Все ж таки це Вас капіталізує як Голову Фонду державного майна.

– Я достеменно знаю російську мову. І якщо мені треба, виїжджаю за кордон, для спілкування відкриваю блокнот, словник і стараюся спілкуватись на такому побутовому рівні. Тут треба визначитися: або ти працюєш, або ти вивчаєш. Тому я краще буду працювати. А там що не можу, мені допоможе донька, бо вона, і одна, і друга достеменно знають і англійську, і французьку.

– А оцей відпочинок в Анталії, поява фото не зіпсувала його?


– Я навіть не розчарувалась, бо я не випадково казала, що у Туреччині, напевно, ще не відпочивали бомжі і я в тому числі.

– Я ніколи не відпочивав у Туреччині, дякую за комплімент.

– Я можу сказати, що я перший раз за своє життя поїхала відпочивати за кордон. І якщо приїхала, і мене десь там хтось фотографував, значить, я хотіла такої демократії, починаючи з 2002 року.

– Що я хотів би Вас запитати – це, знову ж таки, пікантна ситуація. Скажіть, яке ваше дівоче прізвище?


– Скиб’юк.

– Дуже багато людей тепер запитує, чому пані Семенюк і пан Самсоненко тепер мають подвійні прізвища. Виходить трошки дивна ситуація, що нібито пан Самсоненко взяв прізвище Вашого колишнього чоловіка.

– Ми над цим навіть не задумувались. Я своє прізвище – Семенюк – не міняла, тому що я вийшла заміж в 21 рік, у мене паспорт, документи – все було на прізвище Семенюк. Коли ми вирішили одружуватись, прийшли в загс, і я йому кажу: «Я зробила своє прізвище в політиці, а ти зробив в бізнесі», на що ми домовились: ми один одного просто доповнимо. Я другу частину пишу Самсоненко, а він – Самсоненко-Семенюк.

Коли ти в такому віці одружуєшся, ти переосмислюєш дуже багато, і в тебе навіть цінності щодо прикрас, або якихось великих бажань, виявляється не кількість внесків, перстенів чи грошей, а зовсім іншим. Ти добираєш спосіб до душі і робиш те, що тобі до душі.

– Я перепрошую, дуже пацанячий вчинок – поміняти паспорти, тобто почати взагалі з чистого аркуша, хоча не може не викликати певну повагу, тому що не кожен на це здатний.

– По-перше, ні він, ні я, ні я зі своїм першим чоловіком не вінчалася, ні він не вінчався. Якщо говорити по Святому Писанню, то ми в перший раз одружувалися. І я можу сказати, що ми зробили це свідомо. І Ви зверніть увагу: коли ми одружувалися, то і в загсі, і в церкві нам наші діти стелили рушники.

– Є телефонний дзвінок.

– Слухачка: Я Оксана з Тернополя, інвалід першої групи. І хочу поставити вам таке питання. Чи людина-інвалід першої групи, за 600 гривень може прожити, прохарчуватися і купити ліки? А Ви які зарплати і пенсії получаєте і депутати, то прошу мені відповісти. Я бачила по телевізору, як Ви з портфеликом сідали, в якому вбранні в машину. То подумайте собі, які ви приймаєте закони, щоб інвалід першої групи...

– Пані Семенюк не є депутат.

– Але вона була і вона знає ті всі закони.

– Я дуже дякую Вам, Ви дуже поставили гарне запитання. Але я звертаю увагу, що лівих партій, які відстоюють справедливість сьогодні в парламенті, лишилися одні комуністи. Нас, соціалістів, олігархи витушили. Напевно, і Ви не голосували за соціалістів, то вони так і забезпечують вас пенсіями і зарплатами. Це перше. Друге (я хочу, щоб чули це не тільки Ви, а і всі громадяни України): що у нас пенсійна реформа прийнята трьохрівнева, гроші збирають на пенсійне забезпечення, як при соціалізмі, З7,5%, а ділять, як при капіталізмі. Таким чином для тих, кого обрали, для капіталістів побільше, а для всіх – решта.

– Оскільки Ви самі зачепили політичну тему, пані Семенюк-Самсоненко, останнє політичне питання: нащо ж Ви тоді хотіли сісти на хвоста комуністам на цих дострокових виборах, які, можливо, колись будуть?

– Я ще раз хочу сказати, я не хотіла сісти, і партія не хотіла сісти на хвіст комуністам. Починаючи з 1998 року, коли ми пропонували і прийняли закон про вибори на змішаній основі, потім на пропорційній основі, ми хотіли мати сильний лівий блок для того, щоб забезпечити ту соціальну справедливість, якої хоче наше суспільство. З 98-го року вони говорили: «Йдіть самі», в 2002: «Йдіть самі», сьогодні вони вважають, що ми сіли на хвіст. Я ще раз можу сказати: ми на хвіст нікому не сідаємо. І я думаю, що люди уже зрозуміли, хто є хто, і ми обов’язково прийдемо, соціалісти, до влади, бо в більшості європейських держав соціалісти приходять.

– Я хочу зазначити, що це не рекламна програма, і ми закінчуємо на політичній ноті, і пояснення цього є те, що Валентина Семенюк-Самсоненко – наша дійова особа сьогоднішньої програми належить до Соціалістичної партії України, окрім того, вона просто безпосередня жінка, і вона це визнала. І для мене це – величезний сухий залишок сьогоднішньої програми. Ви такою лишилися. Я бажаю Вам лишатися такою безпосередньою і щирою надалі.

– Я дуже дякую Вам за передачу, дуже приємно, що можна так вільно спілкуватись. Я ще раз переконуюсь, що в нашому середовищі є гарні журналісти.
XS
SM
MD
LG