Невеличкий потяг, який курсує упродовж 50-кілометрового шляху через ліси, озера і болота Зарічненського району, нагадує дитячу залізницю. Багатьом частинам цієї міні-залізниці понад сто років.
Поліщуки жартують: огрядних серед них небагато, бо таким закрита дорога в світ – вхід до вагону «зозульки», як лагідно називають маленький, вузенький поїзд.
Зате затишок тут створює майже родинна атмосфера і пейзаж за вікном, розповідає провідниця Олена: «Півроку ми проводимо на роботі, і вже вважаємо себе сім’єю. Це ж район, кожного дня ті ж самі люди, і ми один одного добре знаємо, розуміємо і поважаємо. А найцікавіше, що тут є за вікном, природа».
«Зозулька» зупиняється за бажанням пасажирів
Озерний край
«Зозулька» зупиняється, кому де зручно. Можна – у височенному мішаному лісі, де грибів – переконалася на власні очі – мало не під кожним деревом.
Така озерно-лісова місцина – знахідка для туристів, каже голова Зарічненської райдержадміністрації Віталій Саган.
А озера мають гліцериновий вміст, тож їх розглядають не тільки як місце гарного відпочинку, а й як лікувальну базу.
Лісова пісня. Знахідка для туристів«Ще там є можливість зробити унікальний туристичний маршрут, як ми називаємо його, «Поліська амазонка», тому що Прип’ять впадає в озеро Нобель і з нього виходить. Тож є можливість по ріці, по очеретяних заростях, де живуть бобри, водиться чимало риби, пливти до озера Омит, потім у Ніговичі, і з Нігович повернутися назад у Нобель», – розповідає Віталій Саган.
Село-легенда
Колись село Нобель було давньоруським містом. Воно пам’ятає навіть битву 13 століття князя Василька з ятвягами. Нині воно манить до себе унікальною природою та легендами, каже священик, уродженець села Павло Дубинець.
«Якщо в тиху погоду прикласти до берега озера вухо, можна почути дзвін мечів. Ця легенда підтверджується, бо наші рибалки, які ловили тут рибу, часом діставали з дна стріли, наконечники періоду 13 століття», – каже він. Отець Павло залюблений у поліський край і може годинами переповідати його історії та казки.
Нині в Нобелі розвиваються перші агросадиби. Зелені туристи тут – бажані гості.
Щоправда, тільки ті, хто береже природу і шанує місцеві звичаї, каже місцева жителька Ольга Пархомчук. Але для того, щоб туризм розвивався, мало одного маршруту «зозульки» – її потрібно пускати частіше.
«Дорога життя» – поки що тільки вузькоколійка
«Це наша дорога життя. «Зозулька» як поламається, то можна сидіти в Зарічному цілий день, поки її полагодять», – розповідає пані Ольга.
Начальник станції Острівець Ганна КодерняЇй вторить начальниця станції Острівець Ганна Кодерня. Вона каже, що люди мріють ще й про зміну маршруту поїзда Ковель – Київ, щоб він ішов через станцію Антонівка, куди доїжджає «зозулька». У такому випадку студентам-поліщукам не доведеться, вирушаючи в дорогу до столиці чи Рівного, діставатися спочатку до далеких звідси Сарн.
І про поновлення радіомережі та про своє, українське FМ-радіо, теж мріють у цьому краєчку Рівненщини, майже на білоруському кордоні.
Бо через відсутність українських теле- й радіохвиль у глибинці слухають і дивляться Білорусь.
Навіть мобільний зв’язок тут тільки білоруський, тож телефонувати в сусідню державу дешевше, ніж у районний центр.
А ось FM-радіо «Полісся» вже народилося, проте дуже потребує меценатських коштів.
Усе це в поліщуків неодмінно буде. Але як скоро, залежить і від туристів, котрі, побувавши тут раз, неодмінно прагнуть повернутися.
(Зарічне – Прага – Київ)
Поліщуки жартують: огрядних серед них небагато, бо таким закрита дорога в світ – вхід до вагону «зозульки», як лагідно називають маленький, вузенький поїзд.
Зате затишок тут створює майже родинна атмосфера і пейзаж за вікном, розповідає провідниця Олена: «Півроку ми проводимо на роботі, і вже вважаємо себе сім’єю. Це ж район, кожного дня ті ж самі люди, і ми один одного добре знаємо, розуміємо і поважаємо. А найцікавіше, що тут є за вікном, природа».
Озерний край
«Зозулька» зупиняється, кому де зручно. Можна – у височенному мішаному лісі, де грибів – переконалася на власні очі – мало не під кожним деревом.
Така озерно-лісова місцина – знахідка для туристів, каже голова Зарічненської райдержадміністрації Віталій Саган.
А озера мають гліцериновий вміст, тож їх розглядають не тільки як місце гарного відпочинку, а й як лікувальну базу.
Село-легенда
Колись село Нобель було давньоруським містом. Воно пам’ятає навіть битву 13 століття князя Василька з ятвягами. Нині воно манить до себе унікальною природою та легендами, каже священик, уродженець села Павло Дубинець.
«Якщо в тиху погоду прикласти до берега озера вухо, можна почути дзвін мечів. Ця легенда підтверджується, бо наші рибалки, які ловили тут рибу, часом діставали з дна стріли, наконечники періоду 13 століття», – каже він. Отець Павло залюблений у поліський край і може годинами переповідати його історії та казки.
Нині в Нобелі розвиваються перші агросадиби. Зелені туристи тут – бажані гості.
Щоправда, тільки ті, хто береже природу і шанує місцеві звичаї, каже місцева жителька Ольга Пархомчук. Але для того, щоб туризм розвивався, мало одного маршруту «зозульки» – її потрібно пускати частіше.
«Дорога життя» – поки що тільки вузькоколійка
«Це наша дорога життя. «Зозулька» як поламається, то можна сидіти в Зарічному цілий день, поки її полагодять», – розповідає пані Ольга.
І про поновлення радіомережі та про своє, українське FМ-радіо, теж мріють у цьому краєчку Рівненщини, майже на білоруському кордоні.
Бо через відсутність українських теле- й радіохвиль у глибинці слухають і дивляться Білорусь.
Навіть мобільний зв’язок тут тільки білоруський, тож телефонувати в сусідню державу дешевше, ніж у районний центр.
А ось FM-радіо «Полісся» вже народилося, проте дуже потребує меценатських коштів.
Усе це в поліщуків неодмінно буде. Але як скоро, залежить і від туристів, котрі, побувавши тут раз, неодмінно прагнуть повернутися.
(Зарічне – Прага – Київ)
